ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006 р. | № 3/256 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Савенко Г.В., |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “КарпатПолімер” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 |
у справі господарського суду | № 3/256 Івано-Франківської області |
за позовом | ТОВ “КарпатПолімер” |
до | 1. ТОВ “Карпатнафтохім” 2. Приватного підприємства “Сонотекс” |
про | стягнення безпіставно отриманих коштів за платіжним дорученням та визнання недійсним договору уступки (купівлі-продажу) вимоги (цесії) |
за участю представників:
від позивача – Сороколіт С.М., | Лаговський О.В., Довбак О.Я., |
від відповідача 1 - | Щербінський Р.Л., |
від відповідача 2 - | Лескова-Годлевська Ю.К. |
В С Т А Н О В И В :
ТОВ “КарпатПолімер” звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до ТОВ “Карпатнафтохім” та Приватного підприємства “Сонотекс” про стягнення безпідставно отриманих коштів по платіжному дорученню №8040 від 15.09.2005 та визнання недійсним договору №30/09 уступки (купівлі-продажу) права вимоги (цесії) від 30.09.2005 між ТОВ “КарпатПолімер” та ПП “Сонотекс”.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2006 у справі №3/256 (колегія суддів: Фрич М.М. –головуючий, судді Максимів Т.В., Гриняк Б.П.) в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного:
- по першій позовній вимозі про повернення безпідставно перерахованих коштів в сумі 952021,46 грн. суд не розцінив ці кошти як безпідставно перераховані (без достатньої правової підстави), оскільки між сторонами існують господарські відносини, які регулюються договором поставки продукції від 04.05.2005 №79-2-КН/035, на який є посилання позивача у платіжному дорученні №8040 від 15.09.2005 як оплата за соду каустичну згідно вищезазначеного договору. Вказаний договір є чинним на момент розгляду справи в суді;
- по другій позовній вимозі суд вказав, що договір із зазначених у позовній заяві підстав не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідач дав згоду на його укладення, що обґрунтовується листом №53-юр-37 від 30.09.2005, в якому відповідач-1 висловив свою згоду на укладення договору уступки права вимоги позивача-цедента відповідачеві-2-цесіонарієві, яка полягає в зарахуванні коштів в рахунок оплати за поставку на ПП “Сонотекс” соди каустичної.
В мотивувальній частині суд першої інстанції послався на ст.ст. 202, 204, 509, 516 ЦК України та з огляду на п.9.4 договору поставки продукції від 04 травня 2005 року №79-2-КН/035 вказав, що зарахування коштів в сумі 900 000 грн. відповідачем -1 в рахунок оплати за соду каустичну на ПП “Сонотекс” є вираженням згоди на уступку права вимоги. Вчинення таких конклюдентних дій і означає погодження боржника на заміну кредитора.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 (колегія суддів: Бобеляка О.М., Дубник О.П., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2006 у справі №3/256 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Вищим господарським судом України ухвалою від 17 липня 2006 року у справі №3/256 порушено касаційне провадження.
Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 31.07.2006 у справі №3/256 змінено та призначено наступний склад колегії суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач), судді Панченко Н.П., Савенко Г.В.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, з дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у даній справі.
Між ТОВ „КарпатПолімер” та ТОВ „Карпатнафтохім” був укладений договір поставки продукції №79-2-КН/035 від 04.05.2005, згідно п.1 якого ТОВ „Карпатнафтохім” зобов`язувався продати, а ТОВ „КарпатПолімер” прийняти і оплатити соду каустичну.
Відповідно до п.5.1 договору №79-2-КН/035 від 04.05.2005 оплата за кожну партію товару проводиться в розмірі 100% вартості партії відвантаженого товару не пізніше 20 банківських днів з дати відвантаження.
Позивачем-ТОВ „КарпатПолімер” платіжним дорученням за №8040 від 15.09.2005 перераховано 952021,46 грн. на рахунок відповідача-1-ТОВ „Карпатнафтохім” з посиланням на договір поставки продукції за №79-2/КН/035 від 04.05.2005.
30.09.2005 ПП „Сонотекс” отримало право вимоги від ТОВ „Карпатнафтохім” за договором поставки продукції від 04.05.2005 згідно договору №30/09 уступки (купівлі-продажу) права вимоги (цесії).
Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язаннях здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суди попередніх інстанцій взяли до уваги як згоду відповідача-1 на укладення договору уступки права вимоги лист №53-юр-37 від 30.09.2005 та відмовили в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що такі рішення прийнято при неналежному дослідженні доказів та неповному з’ясуванні всіх обставин по справі, а тому вони не відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.1) п.1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, тобто відступлення права вимоги є можливим за умови її дійсності.
За п.п.2 п.3.4 договору №79-2-КН/035 від 04.05.2005 сторони домовилися, що до 5 числа кожного місяця складають додатки до даного договору, в яких обумовлюють кількість товару та його ціну.
Суди не дослідили обставини перерахування позивачем-ТОВ „КарпатПолімер” за платіжним дорученням за №8040 від 15.09.2005 952021,46 грн. та відповідність такого перерахування в повній сумі умовам договору №79-2-КН/035 від 04.05.2005.
Судами попередніх інстанцій не досліджено умови договору №79-2-КН/035 від 04.05.2005 та не вивчено питання дійсності права вимоги за умовами договору №79-2-КН/035 від 04.05.2005 у позивача на дату укладення договору №30/09 уступки (купівлі-продажу) права вимоги (цесії) на 30.09.2005.
Відповідно до п.3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні не може бути змінений, якщо це встановлено договором або законом.
Пункт 9.4 договору поставки продукції за №79-2/КН/035 від 04.05.2005 передбачає, що жодна із сторін не має права передавати права, обов`язки та інформацію по договору третій особі без згоди на те другої сторони.
Судами не перевірено повноваження директора ТОВ „КарпатПолімер” на укладення договору цесії відповідно до статутних документів товариства та рішень зборів його учасників.
Колегія суддів звертає увагу на пункт 3 статті 509 ЦК України, який встановлює, що зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Неповне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, які входять до предмету доказування у цій справі, є порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.43 ГПК України.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2006 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 у справі №3/256 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд згідно п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України до господарського суду Івано-Франківської області.
Встановлене першою інстанцією за наслідками нового судового дослідження обставин справи за наявними і додатково витребуваними доказами має бути враховано при новому розгляді позовних вимог про недійсність правочину та стягнення коштів.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід всебічно, повно і об’єктивно з’ясувати обставини у даній справі і в залежності від встановленого та у відповідності до закону вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115,,1117,1119-11111 ГПК України Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ТОВ “КарпатПолімер” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 у справі №3/256 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 у справі №3/256 скасувати.
Справу №3/256 передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Головуючий С. Самусенко
Судді Н. Панченко
Г. Савенко