КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
16.12.09 року № 16/244
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сибіги О.М.,
суддів: Гаврилюка О.М.,
Корсакової Г.В.,
Секретар судового засідання: Матвієвська Г.В.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.12.2009 року,
розглянувши апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року
по справі № 16/244 (суддя Тимощенко О.М.)
за позовом відкритого акціонерного товариства «Павлівське», Полтавська область, Чутівський район, смт. Артемівка,
до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2, м. Полтава,
про застосування наслідків недійсності до нікчемного правочину
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до розпорядження Першого заступника Голови суду від 23.11.2009 року у зв’язку з виробничою необхідністю здійснено заміну складу колегії суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішення господарського суду Полтавської області по справі № 16/244 здійснюється Київським міжобласним апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Сибіги О.М. та суддів Гаврилюка О.М. і Корсакової Г.В.
Відкрите акціонерне товариство «Павлівське»(далі за текстом – ВАТ «Павлівське») звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 (далі за текстом –СПД ОСОБА_2). З урахуванням змін до позовної заяви позивач наполягав на застосуванні наслідків недійсності до нікчемного правочину –договору оренди майна від 14.08.2003 року, поверненні орендованого майна, стягненні грошових коштів в сумі 47 931,16 грн. як відшкодування за користування орендованим майном (а. с. 2-3, 43, 49).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року по справі № 16/244 позовні вимоги ВАТ «Павлівське»до СПД ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину до договору оренди майна від 14.08.2003 року задоволено та зобов’язано відповідача повернути позивачу нежитлові будівлі (винцех «переробки плодів», сідроцех, котельня), стягнуто з відповідача 47 931,16 грн. заборгованості, 582,31 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що договір оренди майна від 14.08.2003 року не відповідає вимогам законодавства, оскільки не посвідчений нотаріально, а відтак є нікчемним.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, СПД ОСОБА_2 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.05.2009 року рішення місцевого господарського суду від 22.01.2009 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
За результатами касаційного перегляду постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2009 року постанову суду апеляційної інстанції від 14.05.2009 року скасовано, а справу № 16/244 направлено до Київського міжобласного апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.11.2009 року апеляційну скаргу СПД ОСОБА_2 колегією суддів у складі: головуючого судді Сибіги О.М. та суддів Гаврилюка О.М. і Ткаченка Б.О. прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Справа розглядається після відкладення.
В судовому засіданні, яке відбулось 11.12.2009 року, було оголошено перерву до 16.12.2009 року для підготовки повного тексту постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду по справі № 16/244.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року –скасуванню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2003 року між ВАТ «Павлівське»та СПД ОСОБА_2 було укладено договір оренди майна, за яким позивач зобов’язався передати в користування відповідача: нежитлові будівлі (винцех «переробки плодів», сідроцех, котельню), розташовані за адресою АДРЕСА_1, а відповідач –сплачувати оренду плату, яка на рік становить 9 000,00 грн. з урахуванням ПДВ (а. с. 9-10).
Вказаний договір нотаріально посвідчено не було.
Відповідно до п. 2.1 договору від 14.08.2003 року та на підставі акту прийому-передачі від 14.08.2003 року зазначені об’єкти оренди було передано відповідачу.
Згідно з п. 6.1 договору від 14.08.2003 року, він вступає в дію з моменту його підписання та діє до 13.08.2013 року.
Матеріалами справи також підтверджується, що ухвалою арбітражного суду Полтавської області від 24.04.2001 року було порушено провадження у справі №10/53-8/53 про банкрутство ВАТ «Павлівське»та призначено розпорядника майна. Ухвалою суду від 21.04.2003 року по справі №10/53-8/53 затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ «Павлівське».
Ухвалою місцевого господарського суду від 17 –21.01.2004 року призначено керуючим санацією Венгренюка Л.М.
Відповідно до ухвали господарського суду Полтавської області від 27.01.2006 року припинено повноваження керуючого санацією Венгренюка Л.М. та призначено керуючим санацією ВАТ «Павлівське»арбітражного керуючого Боровиха І.А. (а. с. 12-13).
Таким чином, на час звернення ВАТ «Павлівське»з позовом до СПД ОСОБА_2, належним представником позивача виступав арбітражний керуючий Борових І.А., яким було підписано позовну заяву та зміни до неї.
В остаточній редакції позовних вимог ВАТ «Павлівське»наполягає застосувати наслідки недійсності до нікчемного правочину –договору оренди майна від 14.08.2003 року, зобов’язавши відповідача повернути позивачу нежитлові будівлі (винцех «переробки плодів», сідроцех, котельню), розташовані за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з СПД ОСОБА_2 на користь ВАТ «Павлівське»відшкодування за користування орендованим майном у розмірі 47 931,16 грн. (а. с. 43).
На думку позивача, оскільки з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ч 2. ст. 793 якого передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, договір оренди майна від 14.08.2003 року не відповідає вимогам встановленим законом до договорів даного виду і є нікчемним.
Відповідач відзив на позов та апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач невірно застосовує норми матеріального права, оскільки мають бути враховані положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, який діяв на момент укладання спірного договору.
Оскільки апеляційний господарський суд діє саме в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає за необхідне відзначити наступне.
На час укладання договору оренди майна від 14.08.2003 року діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року (далі за текстом –ЦК УРСР від 18.07.1963 року).
За змістом ст. ст. 4, 151 ЦК УРСР від 18.07.1963 року цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством України, зокрема з передбачених законодавством угод, а також із угод, які йому не суперечать.
Таким чином, договір оренди майна від 14.08.2003 року мав відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладання, зокрема вимогам встановленим ЦК УРСР від 18.07.1963 року для договорів майнового найму.
Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 14.12.2006 року по справі № 2-13/12589-2006 (ухвалою Верховного Суду України від 01.03.2007 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України)(вказана постанова знаходиться в матеріалах справи).
Стаття 256 ЦК УРСР від 18.07.1963 року передбачала, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК УРСР від 18.07.1963 року договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР від 18.07.1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Тобто, для укладання договору найму (оренди), відповідно до законодавства що діяло в 2003 році, достатнім було надання договору простої письмової форми, а його нотаріальне посвідчення не вимагалося.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР від 18.07.1963 року, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Форма договору оренди майна від 14.08.2003 року, укладеного між ВАТ «Павлівське»та СПД ОСОБА_2, вимогам законодавства, яке існувало на час його укладання, відповідала, що визнає і сам позивач.
Згідно з ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР від 18.07.1963 року недійсною є угода визнана недійсною, тобто відповідно до діючого законодавства –визнана недійсною в судовому порядку.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що відсутність нотаріального посвідчення договору оренди майна не призводить до його недійсності.
Поняття нікчемності правочину, як підстави вважати такий договір недійсним без підтвердження вказаного факту в судовому порядку, в ЦК УРСР від 18.07.1963 року було взагалі відсутнє, а тому у позивача немає правових підстав вважати, що спірний договір оренди є нікчемним з моменту його укладання.
ВАТ «Павлівське»обґрунтовує позовні вимоги тим, що договір оренди від 14.08.2003 року слід вважати нікчемним з 01.01.2004 року з огляду на те, що з вказаної дати почав діяти Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року (далі за текстом – ЦК України).
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним зазначене твердження позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).
Стаття 793 ЦК України передбачає, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Вказані вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору найму будівлі з’явилися у законодавстві починаючи з 01.01.2004 року, тобто коли договір оренди від 14.08.2003 року вже діяв.
Київським міжобласним апеляційним господарським судом також було враховано лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2004 року № 9135, в якому зазначено, що договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), які укладені до набуття чинності ЦК України, не повинні підлягати нотаріальному посвідченню (переукладатися), оскільки вони проводжують свою дію (вказаний лист знаходиться в матеріалах справи).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, лише той факт, що внаслідок зміни законодавства, форма діючого договору перестала відповідати новим вимогам встановленим до форми договорів такого виду, автоматично не призводить до нікчемності договору з підстав недодержання нотаріальної форми угоди, а, отже, і не породжує відповідні правові наслідки.
Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20.08.2009 року по справі № 16/245 (ухвалою Верховного Суду України від 07.10.2009 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України)(вказана постанова знаходиться в матеріалах справи).
Крім того, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність особи (ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним твердження позивача про те, що договір оренди майна від 14.08.2003 року є нікчемним, оскільки положення про нікчемність договору мають застосовуватися до нього відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином, вже зі змісту вказаної правової норми вбачається, що вона врегульовує порядок застосування ЦК України до прав і обов'язків діючого договору, які продовжують існувати, а не до положень, яким мала відповідати форма договору на час його укладання.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Твердження позивача про те, що печатка ВАТ «Павлівське»з літерою «Д»є недійсною, апеляційним господарським судом не приймається до уваги, оскільки за законодавством, що діяло на момент укладання договору, зокрема відповідно до ст. 44 ЦК УРСР від 18.07.1963 року, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що для укладання договору достатньо підпису осіб і закон не ставить дійсність договору в залежність від наявності печаток сторін.
Лист ОСОБА_7 від 23.02.2009 року № 23/02, який на час укладання спірного договору оренди від 14.08.2003 року був розпорядником майна ВАТ «Павлівське», щодо відсутності згоди на передачу в оренду майна (відповідно до вимог ч. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»зазначена згода має бути надана в обов’язковому порядку), колегія суддів апеляційного господарського суду оцінює критично з огляду на те, що він не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України в межах даного предмету доказування.
Крім того, зазначений лист датовано 23.02.2009 року, тобто після винесення рішення від 22.01.2009 року господарським судом Полтавської області, та не обґрунтовано позивачем неможливість подання інформації щодо відсутності згоди ОСОБА_7 на передачу в оренду майна до суду першої інстанції у відповідності до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України.
Також, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, які містяться в постанові суду касаційної інстанції від 12.08.2009 року, щодо права господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, із застосуванням п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, вважає за необхідне відзначити наступне.
Визнання господарськими судами з власної ініціативи договорів недійсними і такими, що втратили чинність, поза межами заявлених позивачем вимог суду суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу. У зв’язку з цим, норма п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України на підставі ст. 8 Конституції України не повинна застосовуватись.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 19.11.2002 року по справі № 02/231 (10/330) (вказана постанова знаходиться в матеріалах справи).
З приводу вимог ВАТ «Павлівське»про повернення відповідачем орендованих нежитлових приміщень та про стягнення з відповідача коштів в сумі 47 931,16 грн. за користування орендованим майном, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відзначити, що зазначені вимоги ґрунтується на твердженнях позивача про нікчемність договору оренди майна від 14.08.2003 року і є похідними від застосування до нього наслідків недійсності як до нікчемного правочину.
Враховуючи, що твердження позивача про нікчемність договору оренди від 14.08.2003 року є помилковим, а питання про його недійсність у встановленому порядку не вирішувалось, вказані вимоги задоволенню також не підлягають.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відзначити, що позивачем не вірно було обрано спосіб захисту, встановлений ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, проте зазначена обставина не позбавляє позивача права в майбутньому ставити питання про витребування майна у відповідача та про стягнення з нього грошових коштів з інших правових підстав, пов’язаних з виконанням договору оренди від 14.08.2003 року.
Господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
Місцевим господарським судом вищенаведені обставини враховано не було, що потягло за собою прийняття помилкового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року по справі № 16/244 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ВАТ «Павлівське»відмовити.
За таких обставин, апеляційна скарга СПД ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року по справі № 16/244 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 99, 101 –105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу СПД ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року по справі № 16/244 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року по справі № 16/244 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові ВАТ «Павлівське»відмовити.
4. Копію постанови апеляційного господарського суду надіслати учасникам судового провадження.
5. Справу № 16/244 повернути до господарського суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку протягом місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді: О.М. Гаврилюк
Г.В. Корсакова
Дата відправки 16.12.09