АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/15692/17Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/789/786/18 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія - 41

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

апелянта ОСОБА_1, її представника та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/15692/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 червня 2018 року (ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 12 червня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні 1/4 частиною квартири,

ВСТАНОВИВ:

05.12.2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позову вказує, що квартира по АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності йому, колишній дружині ОСОБА_1 та синам ОСОБА_2, ОСОБА_5

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15 травня 2003 року встановлено порядок користування квартирою та виділеному йому кімнату пл. 10,2 к в.м., ОСОБА_1 та двом синам кімнати пл.16,2 кв.м. та 11,2 кв.м., (решту приміщень залишено в спільному користуванні). Відповідачі, без його згоди замінили замки на вхідних дверях та дверях виділеної кімнати, у зв'язку з чим він позбавлений доступу до житла. Він є інвалідом першої групи та разом із дружиною проживає у гуртожитку. На його неодноразові звернення та прохання, відповідачі відмовляються надати ключі від квартири та кімнати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 червня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено і зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод в користуванні 1/4 часткою квартири, а саме: житловою кімнатою пл.10,2 кв.м., кухнею, коридором, ванною, туалетом, кладовою, балконом, лоджією та надати ключі від квартири АДРЕСА_1.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу у якій просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права і невірне застосування норм матеріального права.

Вказали, що за умови вселення позивача в квартиру буде мати місце втручання в їх особисте сімейне життя. Вселення позивача спричинить конфлікти в її сім'ї та сім'ї сина ОСОБА_6, який також є співвласником квартири тому вважає, що її чоловік ОСОБА_7 та ОСОБА_5 повинні бути залучені до участі у справі.

Зазначили, що позивач деякий час не проживав в квартирі і за цей час нею з сином був проведений дороговартісний ремонт на який затрачено 329446 грн. Позивач не брав фінансової участі у проведені ремонту, а тому його частка в квартирі значно зменшилась. Оскільки позивач відмовляється повернути четверту частину вартості ремонту то він не може користуватись квартирою. З врахуванням вартості проведеного ремонту частка позивача в помешканні зменшилась до 3,96 кв.м, є незначною і не може бути йому виділена.

Суд не врахував доказів антисоціальної поведінки позивача та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, чим позбавив відповідачів надати докази щодо обставин справи.

В судовому засіданні ОСОБА_1, її представник, яка одночасно є представником і ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

ОСОБА_1 додатково пояснила, що позивач не заперечував щодо проведення нею з синами ремонту у квартирі, однак відмовився повернути частину його вартості. Син ОСОБА_6 проживає з дружиною окремо, а в кімнаті позивача знаходяться його речі.

Вважає, що син ОСОБА_6 має право на проживання в квартирі, а тому спільне проживання трьох сімей в квартирі та сина ОСОБА_8 є неможливим.

ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнав та зіслався на доводи викладені в позовній заяві.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідачів порушено право власності позивача, яке підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідачів не чинити позивачу перешкод в користуванні його часткою квартири, а саме: житловою кімнатою пл.10,2 кв.м., та приміщеннями визначеними для загального користування.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він достатньо вмотивований і ґрунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_2, та ОСОБА_5, є співвласниками квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.05.2003 року встановлено порядок користування даною квартою та виділено у користування позивача кімнату пл. 10,2 кв.м., відповідачам та ОСОБА_5 дві інші кімнати пл.16,2 кв.м. та 11,2 кв.м. Дане рішення суду набрало законної сили.

Відповідачі провели ремонт у квартирі, поміняли замок на вхідних дверях та відмовилися надати позивачу ключі від квартири.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та визначив правовідносини, що виникли між сторонами та дійшов вмотивованого висновку, що відповідачі чинять позивачу перешкоди в користуванні його майном.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з вимогами ст. 155 ЖК України, власник квартири чи її частки не може бути позбавлений права користування своїм житловим приміщенням, крім випадків, передбачених законодавством.

На підставі вказаних норм чинного законодавства, доказів наявних в матеріалах справи суд першої інстанції встановивши, що відповідачі чинять перешкоди позивачу у користування квартирою (зокрема виділеною йому у користування частиною квартири) співвласником якої він є, обґрунтовано захистив порушене право позивача на користування своєю власністю.

Суд першої інстанції вірно надав критичну оцінку доводам відповідачів про те, що виділена позивачу у користування кімната площею 10,2 кв.м не відповідає належній йому частці у квартирі (10,2+16,2+11,2=37,6/4=9,4), оскільки такий порядок користування житловими кімнатами був встановлений рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.05.2003 року у справі саме за позовом ОСОБА_9

Доводи відповідачів, що при вселенні позивача в квартиру буде мати місце втручання в особисте та приватне життя відповідачів та членів їх сімей а також ОСОБА_5, який не був залучений до участі у справі, оцінюються критично, оскільки позивач є співвласником квартири і створення іншими співвласниками цієї квартири сімей не позбавляє права ОСОБА_4 на користування своєю власністю.

Посилання апелянтів на те, що частка позивача внаслідок проведеного відповідачами разом з ОСОБА_5 ремонту, вартість якого відповідачі оцінюють в 329446 грн., зменшилась до 3,96 кв.м колегія суддів не приймає до уваги, як підставу скасування рішення суду першої інстанції, оскільки проведення ремонтних робіт не змінює розміру часток співвласників у спільній власності. Сам по собі факт відмови позивача від сплати частини вартості проведеного ремонту не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішення, що проведення ремонту в квартирі не позбавляє позивача права користування своєю власністю.

Відмова в задоволенні клопотання відповідачів про допит свідків, які могли б підтвердити те, що позивач є конфліктною особою, з 2010 року не проживає у квартирі та не приймав участі у проведенні ремонту не порушує прав відповідачів, оскільки встановлення вказаних обставин не має правового значення для вирішення даного спору.

Крім цього позивач не заперечує, що з 2010 року не проживає у квартирі та не приймав участі у проведенні ремонту.

Та обставина, що позивач з 2010 року не проживає у квартирі не свідчить про те, що він відмовився від користування квартирою.

Враховуючи вищенаведене апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення суду з мотивів вказаних в апеляційній скарзі.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України слід компенсувати за рахунок держави, оскільки обидві сторони звільнені від сплати судового збору.

Апеляційний суд, керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 червня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст рішення складено 10 вересня 2018 року.

Головуючий Г.В.Бершадська

Судді Б.О.Гірський

О.І.Ткач