Справа № 127/9982/18

Провадження № 22-ц/772/1648/2018

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гриневич В. С.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 рокуСправа № 127/9982/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О.С. (суддя - доповідач), суддів: Ковальчука О.В., Зайцева А.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

представник позивача - адвокат ОСОБА_4,

відповідач - Департамент охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації,

представник відповідача Товбух Богдан Миколайович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Гриневича В.С. (дата складання повного тексту рішення 11 червня 2018 року), -

встановив:

27 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації (далі Департамент охорони здоров'я Вінницької ОДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України (далі ДКС України), про стягнення моральної шкоди, за якою просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 35100 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю директора Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА ОСОБА_7

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що директор Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА ОСОБА_7, всупереч заявленому ним клопотанню, здійснила розгляд скарги щодо відмови бригади екстреної медичної допомоги у виїзді на його виклик у зв'язку із гострим зубним болем, не повідомивши про час і місце розгляду скарги, чим порушила його право бути присутнім при її розгляді, встановлене статтею 18 Законом України «Про звернення громадян».

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року бездіяльність директора Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації ОСОБА_7 щодо не запрошення ОСОБА_3 на розгляд скарги визнано протиправною.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 212-3 Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), та закрито провадження у справі у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладання адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП.

Вважав, шо неправомірні дії відповідача призвели до того, що він був змушений захищати своє право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення, що викликало душевні хвилювання, спричинило погіршення стану його здоров'я, потребувало додаткових зусиль для організації його життя.

Ці обставини в сукупності призвели до його негативного психоемоційного стану, спричинили головні болі, порушення сну, зміну настрою, відчуття тривоги та постійного напруження, беззахисності перед свавіллям апарату влади.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 не довів факту завдання йому моральної шкоди саме бездіяльністю начальника Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації ОСОБА_7 Не запрошення ОСОБА_3 на розгляд його скарги не вплинуло на кінцевий результат її розгляду, оскільки постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року встановлено, що скарга розглядалась всебічно і об'єктивно, у строк встановлений законом, відповідачем надано детальну письмову відповідь на скаргу та консультацію з приводу його питання.

Шкода, завдана незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, яку у цих правовідносинах представляє ДКС України, а тому Департамент охорони здоров'я Вінницької ОДА не може відповідати за вимогами позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції протиправно поклав обов'язок доказування факту заподіяння шкоди на позивача, не врахував, що моральну шкоду позивач пов'язує із стражданнями, які спричиненні саме неправомірною бездіяльністю відповідача, а державу у спірних правовідносинах представляє орган, який здійснює її функції у цих правовідносинах - Департамент охорони здоров'я Вінницької ОДА. ДКС України здійснює лише безспірне списання коштів держбюджету, зокрема на відшкодування шкоди за судовими рішеннями, а тому рішення суду у цій справі на обсяг його прав і обов'язків не впливає.

02 серпня 2018 року Департамент охорони здоров'я Вінницької ОДА подав відзив на апеляційну скаргу, за яким заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Частиною першою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди , у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, справа підлягає апеляційному розгляду Апеляційним судом Вінницької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Вінницький міський суд Вінницької області.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частини перша та друга статті 367 ЦПК України передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Отже, суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 23 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до голови Вінницької обласної державної адміністрації зі скаргою щодо відмови у виїзді бригади екстреної медичної допомоги на його виклик у зв'язку із гострим зубним болем.

Листом Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА від 08 липня 2016 року № 09-3-К-844-09.05.868 ОСОБА_3 повідомлено про розгляд його скарги та зазначено про те, що згідно з аудіозаписом телефонних розмов диспетчерів центральної оперативної диспетчерської 16 червня 2016 року о 01.09 год. з телефонного номера до диспетчера поступив дзвінок щодо виклику бригади екстреної медичної допомоги з приводу зубного болю. Оскільки зубний біль не відноситься до категорії екстрених викликів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №1119,диспетчер порадила абоненту прийняти знеболювальний засіб або самостійно звернутись в Міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги до чергового щелепно-лицьового хірурга для безпосереднього огляду та надання кваліфікованої консультації.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність директора Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА ОСОБА_7 щодо не запрошення ОСОБА_3 на розгляд його скарги від 26 червня 2016 року (а. с. 15 - 18, 67 - 70).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року ОСОБА_7 визнано винною у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 212-3 КУпАП за порушення права на інформацію та права на звернення. Провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням на момент її розгляду строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП (а. с. 21 - 24, 66).

За змістом статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, за правилами цих статей, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на орган чи посадову особу органу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Статтею 2 ЦК України передбачено, що держава Україна є учасником цивільних відносин.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відтак, відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави має виступати держава.

Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України (абзац другий пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011).

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 5 пункту 4 цього Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Таким чином, належним відповідачем у справах про відшкодування фізичній або юридичній особі моральної шкоди, є держава в особі Державної казначейської служби України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-3014цс16ц та постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 296/5450/17.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Ураховуючи фундаментальний принцип цивільного процесу - диспозитивність цивільного судочинства правильним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1174 ЦК України, заявлених до Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації.

Разом з тим не можна погодитись із висновком суду про недоведеність позовних вимог з таких міркувань.

Встановлене частиною третьою статті 13 ЦПК України право учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, включає, зокрема і право відповідача визнати позов повністю або частково (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України), а також кориспондується із його правом визнати обставини, що мають значення для вирішення справи, що у свою чергу позбавляє позивача обов'язку їх доказувати (частина перша статті 82 цього Кодексу).

Отже, з урахуванням цих положень процесуального законодавства, суд, встановивши, що позов пред'явлено не до тієї особи, яка має за ним відповідати, без з'ясування позиції щодо позовних вимог належного відповідача - держави в особі органу, який уповноважений представляти її в спірних відповідних - ДКС України, не мав підстав давати оцінку позовним вимогам на предмет їх доведеності, а тому апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду необхідно змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок про недоведеність факту спричинення ОСОБА_3 моральної шкоди.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини другої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

При цьому, за правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір стягнення грошових коштів (пункт 1 частини першої статті 176 ЦПК України) становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2018 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновок про недоведеність факту заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ О.В. Ковальчук

/підпис/ А.Ю. Зайцев

Згідно з оригіналом О.С. Панасюк