АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/5518/15-ц

Провадження № 22-ц/787/970/2018

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Крижова О.Г.

Рішення ухвалене в м. Рівне Рівненської області

Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначено

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Хилевич С.В., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання Брикса Ю.Ю.,

з участю представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представника адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року в справі № 569/5518/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину спадкового майна, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок,

В С Т А Н О В И В :

07 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернулася в Рівненський міський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину спадкового майна.

В обґрунтування позову вказувала, що 20.05.1956 року Краївською сільською радою Гощанського району Рівненської області був укладений шлюб між її батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 За період зареєстрованого шлюбу між її батьками було побудовано житловий будинок та господарські будівлі по вул. АДРЕСА_2. Будівництво даного домоволодіння було здійснено на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності від 11.07.1960 року, посвідченого 21.09.1960 року нотаріусом Рівненської нотаріальної контори ОСОБА_8 14.10.2001 року її матір - ОСОБА_7 померла. Спадкове майно після її смерті складається з 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 в м.Рівне. На час смерті ОСОБА_7 було чотири спадкоємця за законом першої черги, а саме: батько позивачки - ОСОБА_6, рідна сестра позивачки - відповідачка ОСОБА_4 та брат позивачки - ОСОБА_9 ОСОБА_7 до дня своєї смерті була зареєстрована та проживала в житловому будинку по АДРЕСА_1 в м.Рівне. Разом з нею в даному помешканні був зареєстрований та постійно проживав до жовтня 2014 року і батько позивача, який згідно чинного законодавства на час відкриття спадщини, вважається таким, що вчасно її прийняв. ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на час відкриття спадщини в спірному будинку з батьками не проживали і не подавали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, тому позивач вважає, що фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Однак, на сьогоднішній день не може оформити на себе в нотаріальній конторі спадщину після смерті матері, оскільки частка її померлої матері в спільній сумісній власності не була ні виділена, ні визначена. Також перешкодою в отриманні нею свідоцтва про право на спадщину після смерті матері в нотаріальній конторі є також те, що батько незаконно безоплатно відчужив все домоволодіння по АДРЕСА_1 в м.Рівне, співвласником якого згідно закону була також і матір позивача, на користь її сестри - відповідачки ОСОБА_4 30.01.2008 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування спірного домоволодіння, який було посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Торкуновою Т.В.

08 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок, в якій вказувала, що крім батька та ОСОБА_2, спадщину прийняла також вона та її брат - ОСОБА_9 Ні вона, ні її брат - ОСОБА_9, ні її сестра - ОСОБА_2 не звертались із заявами до нотаріуса про відмову у прийнятті спадщини. Просила в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, визнати за нею, ОСОБА_4 право власності на спірний будинок за адресою: АДРЕСА_3

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину спадкового майна - відмовлено.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок - задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на будинок АДРЕСА_4

Вважаючи вказане судове рішення незаконним, ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також його невідповідність фактичним обставинам справи.

Зазначає, що судом безпідставно застосовано норми чинного ЦК України до правовідносин щодо спадкування майна після смерті її матері ОСОБА_7, які виникли до набрання ним чинності і не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

З оскаржуваного рішення суду не можливо встановити на підставі чого суд відмовив в задоволенні її позову.

Всі відповідачі визнали обставини, на які вона покликалась в обґрунтування своїх позовних вимог, що відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України звільняє її від обов'язку їх доводити.

Зокрема, ОСОБА_6 подав до суду нотаріально посвідчену заяву від 11.06.2015 року про визнання ним позову та викладених в ньому обставин.

ОСОБА_4 в судовому засіданні, в своїх письмових запереченнях на її позов та в своїй зустрічній позовній заяві не заперечує те, що спірний будинок по АДРЕСА_1 в м. Рівне був побудований їхніми батьками в період зареєстрованого шлюбу та є їх спільною сумісною власністю і частка їхньої померлої матері в цьому будинку становить 1/2 частину, і що вона прийняла спадщину після смерті матері у встановлений законом строк.

Вважає, що оскільки її батько ОСОБА_9 не був власником всього домоволодіння, яке було відчужено ним на користь її сестри оспорюваним договором дарування, частина даного нерухомого майна в силу закону належала її померлій матері, після смерті якої вона прийняла спадщину, яка складається з 1/4 його частини, а частки співвласників майна визначені не були, то даний правочин повинен бути визнаний судом в цілому недійсним.

З листа за підписом начальника КП "РМБТІ" № 277 від 1.06.2016 року вбачається, що свідоцтво про право власності від 2007 р., видане на ім'я ОСОБА_9 не є окремим правовстановлювальним документом, що підтверджує набуття ним одноособово права особистої приватної власності на спірний будинок після смерті її матері, а просто було видане взамін іншого правовстановлювального документа, якого в зв'язку зі змінами в законодавстві не має серед переліку правовстановлювальних документів, однак який був в такому переліку на час введення даного будинку в експлуатацію.

Крім того, не визнавши недійсним договір дарування спірного житлового будинку на ім'я ОСОБА_4, суд повторно при наявності чинного договору дарування, визнав за нею право власності на це нерухоме майно, грубо проігнорувавши правову позицію, викладену в постанові ВСУ у справі № 1622цс15.

Також вказує, що після укладення оспорюваного договору дарування, обдарована ОСОБА_4 в дане помешкання не вселилась. ОСОБА_2 випадково дізналася про цей договір весною 2013 року. В будинку до жовтня 2014 року проживав лише її батько.

Із цих підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити за його безпідставністю.

В поданих запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказує, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 4 серпня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_4

Постановою Верховного Суду від 4 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 4 серпня 2016 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_2 скасовано і справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В ході апеляційного розгляду представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

ОСОБА_4 та її представник адвокат ОСОБА_5 просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ОСОБА_6 до суду не з'явився, а подав нотаріально завірену заяву в якій визнав, що був введений в оману ОСОБА_2 щодо наслідків дарування будинку його доньці ОСОБА_4 і тому погодився приймати участь у цій справі, однак в судові засідання не з'являвся за поради ОСОБА_2 та її адвоката.

Ощадні книжки після смерті його дружини ОСОБА_7 померлої в 2001 році зберігались в нього і на прохання ОСОБА_2 в 2015 році передав їй для підтвердження факту нібито прийняття нею спадщини після смерті її матері та його дружини.

Підтвердив факт, що після відмови ОСОБА_2 в позові в даній справі, на її просьбу, її адвокатом від його імені, в іншій справі, було складено позов та ним підписано про визнання договору дарування недійсним.

На даний час розуміє, що вчинив неправильно, позов ОСОБА_2 не визнає та просить їй відмовити.

Третя особа КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» подало клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 від 20 травня 1956 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено шлюб у Краївській сільській раді Гощанського району Рівненської області, про що зроблено актовий запис № 9 (т.1 а.с.7).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 15 жовтня 2001 року ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 32).

Отже, відповідно до діючої на той час ст.ст. 525, 526, 527, 529 ЦК України 1963 року, після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина за останнім її місцем проживання (спірне будинковолодіння) і її спадкоємцями стали учасники даної справи - спадкоємці першої черги: чоловік покійної ОСОБА_6 та троє їх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_9

Як вбачається з матеріалів справи покійна ОСОБА_7 заповіт не залишила і спадкоємці з заявою до нотконтори про прийняття спадщини до 2008 року не звертались.

Відповідно до ст.ст.548, 549 ЦК України 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

Як підтвердила в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_4, після поминального обіду з нагоди 40 днів після смерті мами, всі троє дітей розділили між собою золоті прикраси, інші речі, які належали мамі. Тобто всі спадкоємці прийняли спадщину вступивши в володіння спадковим майном, а ОСОБА_6 залишився проживати в спільному з покійною будинку.

Отже, посилання ОСОБА_2 на свідоцтво про право на спадщину отримане в 2015 році в порядку ст.1300 ЦК України, як на правову підставу для заявлення даного позову не є визначальним. Це право, як зазначено вище виникло у неї і інших спадкоємців, ще в 2001 році.

Подані до справи нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_6 є протилежними по суті, під присягою в суді, як свідок він показань не давав, тому ці заяви колегія до уваги взяти не може. Викладене в його заяві від тринадцятого червня 2018 року, про маніпулювання позивачки з ощадними книжками покійної за його сприяння для отримання права на спадщину, не спростовує права ОСОБА_2 на частину спадкового майна.

Відповідно до діючих на той час ст.22, 28 КпШС України, частки подружжя у спільно нажитому майні є рівними.

Рівність цих часток ніхто з учасників справи не оспорює, тому первісна вимога ОСОБА_2 про визначення частки спадкодавиці є зайвою.

Оскільки, для спадкування відкрилась 1/2 частина спірного будинковолодіння (кожному із спадкоємців по ? частці спадкового майна) і всі четверо спадкоємців протягом шестимісячного строку її прийняли, то частка кожного у цілому будинковолодінні склала: ОСОБА_6 5/8 частин, а у ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_9. по 1/8 частині будинковолодіння АДРЕСА_5 в кожного.

Отже, спадкоємці стали співвласниками в спільному частковому майні.

Подальші зміни в спадковому майні, а саме переобладнання, перепланування, перебудова спірного будинковолодіння не є перешкодою для визначення частки ОСОБА_2 у спадковому майні. Як зазначено вище, вона складає ? частину спадкового майна в виді ? частини будинковолодіння, тобто 1/8 частину всього будинковолодіння станом на час відкриття та фактичного прийняття нею спадщини в 2001 році, тому саме в такому форматі і слід задовольнити вимоги позивачки з метою уникнення труднощів при реєстрації її права власності на частину будинковолодіння.

Розпорядження спільним майном, як під час дії ЦК України 1963 року та і за нормами нині діючого (ст. 369) ЦК України, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Згоди, тобто вільного волевиявлення відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, всіх спадкоємців на оформлення права приватної власності від 26 листопада 2007 року ОСОБА_6 на себе особисто на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_6 - не було, а тому згідно ст.ст. 215, 216 ЦК України цей правочин є недійсним.

З тих же підстав є недійсним і договір дарування домоволодіння (будинку та земельної ділянки) посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 30 січня 2008 року за яким ОСОБА_6 передав безоплатно в дар ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_7, оскільки він не був єдиним власником спірного будинковолодіння та не міг самостійно ним розпоряджатись, як то передбачено ст.317 ЦК України.

Як вбачається з тексту ст.ст. 560, 561 ЦК України 1963 року спадкоємці могли отримати свідоцтво на спадщину, однак не були зобов'язані на відміну від нині діючої з 1 січня 2004 року ст.1297 ЦК України за якою спадкоємці нерухомого майна зобов'язані отримати свідоцтво на спадщину.

Станом на 2007 рік ніхто із спадкоємців свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно в АДРЕСА_8 не отримував, а лише 13 березня 2008 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину на грошові вклади.

Згідно з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 лютого 2008 року власником домоволодіння за адресою : АДРЕСА_6 на підставі договору дарування серії ВКЕ №626512 зареєстрованого в реєстрі №162 від 30 січня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_11 є ОСОБА_4

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 вересня 2014 року, частина земельної ділянки 64 в м.Рівне по вул. Голубиній також належить на праві приватної власності ОСОБА_9

Як вбачається з позовних та уточнених вимог ОСОБА_2, вона заявила вимоги про визнання договору дарування не дійсним (між ОСОБА_6 та ОСОБА_4) не тільки будинку, але й земельної ділянки на якій він розташований ( т.1 а.с.2-6, 153, т.2 а.с. 84-85) на що зокрема вказує зазначений реєстровий номер нотаріальної дії № 164 від 30 січня 2008 року в тексті позову.

Вимог до ОСОБА_9 в цьому провадженні не заявлялось.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, апеляційний суд розглядає дану справу в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги.

За наведених вище обставин, знайшло своє часткове підтвердження порушення прав ОСОБА_2 за захистом яких вона звернулась до суду, а тому її вимоги підлягають до часткового задоволення, а рішення місцевого суду в цій частині підлягає до скасування.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог, сплачений ОСОБА_2 судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_4 в розмірі 5790 грн. ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи та від сплати судових витрат звільняється.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати факт своєчасного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/8 частину будинковолодіння АДРЕСА_4 в м. Рівне.

Визнати недійсним договір дарування від 30 січня 2008 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4.

Стягнути ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 5790 грн. понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено : 14 вересня 2018 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О.Гордійчук

С.В. Хилевич