Справа №487/2966/17 11.09.2018

Провадження №22-ц/784/541/18

Провадження 22ц/784/541/18 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 27

Постанова

Іменем України

11 вересня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Яценко Л.В.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2,

- відповідачки ОСОБА_3,

- представників відповідачки ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 14 вересня 2017 року суддею цього ж суду Павловою Ж.П., у справі № 487/2966/17, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позивачка зазначала, що 07 грудня 2014 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого вона передала в борг відповідачці 20 000 дол. США, які остання зобов'язалась повернути до 31 грудня 2015 року.

На підтвердження вказаних боргових зобов'язань відповідачка надала їй розписку. Однак, у встановлений строк зобов'язання за вказаним договором позики вона не виконала.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила стягнути із ОСОБА_3 20 000 дол. США заборгованості за договором позики.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував дійсні обставини справи, у тому числі не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутній договір позики, а боргову розписку, яка міститься в матеріалах справи вона не писала і кошти у позивачки не отримувала. В розписці не вказані свідки, які б мали підтвердити факт передачі коштів у борг відповідачці, а сама розписка не містить ідентифікуючих даних щодо того, кому кошти були надані в борг.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, ? незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого остання взяла в борг у позивачки 20 000 дол. США, які зобов'язалась повернути до 31 грудня 2014 року. Дані обставини підтверджуються письмовою розпискою, яку 07 грудня 2014 року відповідачка надала позивачці (т. 1 а.с.23).

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_3 вказувала на те, що розписку вона не писала і не підписувала, у зв'язку з чим, 27 березня 2018 року в суді апеляційної інстанції нею було подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи розписки від 07 грудня 2014 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 заперечувала проти написання нею розписки про отримання коштів в борг, ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року по справі була призначена судова почеркознавча експертиза.

Згідно з висновком експерта від 27 червня 2018 року № 161, підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи, у розписці від імені ОСОБА_3 від 07 грудня 2014 року, окрім цифрових записів « 20000», «31.12.2015», «7.12.2014», виконані ОСОБА_3 (т.2 а.с.89).

Вирішити питання чи виконані досліджувані цифрові записи «20000», «31.12.2015», «7.12.2014» та запис «Албов СИ» у розписці від імені ОСОБА_3 не виявилося можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.

Як зазначено у дослідницькій частині вказаного висновку експерта, при порівнянні цифрових записів були встановлені як збіжні, так і розбіжні ознаки, які виявилися нечисленними, малоінформативними, у сукупності своїй не достатніми навіть для ймовірного висновку про наявність або відсутність тотожності між досліджуваними записами та порівняльними зразками почерку ОСОБА_3

Отже, зазначеним висновком спростовуються доводи ОСОБА_3 про те, що вона не писала розписку про отримання коштів.

В останньому судовому засіданні 11 вересня 2018 року в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 визнала, що між нею та ОСОБА_2 були боргові зобов'язання, але ще у 2008 році. Саме тоді вона два рази отримала від ОСОБА_2 по 10 000 дол. США, про що власноруч склала письмову розписку без дати та цифр. Однак зобов'язання перед позивачкою, яке існувало у 2008 році вона виконала належним чином та борг повернула.

Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року по справі № 6-24ц12.

На підтвердження повернення ОСОБА_3 боргу за позикою в сумі 20 000 дол. США, останньою будь - яких доказів не надано, що з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, не може свідчити про виконання нею боргового зобов'язання перед позивачкою.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки.

Встановивши порушення відповідачкою зобов'язання щодо повернення боргу в обумовлений розпискою строк, суд на підставі ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 000 дол. США.

Заява представника відповідачки в суді апеляційної інстанції про застосування строку позовної давності з огляду на те, що ОСОБА_3 визнає факт написання розписки у 2008 році, не підлягає задоволенню.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 251 ЦК України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

ОСОБА_2 заперечує що боргові зобов'язання між нею та відповідачкою виникли саме у 2008 році, а ОСОБА_3 даний факт не довела.

Тому враховуючи висновок судової почеркознавчої експертизи від 27 червня 2018 року № 161, слід вважати, що строк написання розписки та виконання зобов'язання сторонами не визначений.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Виходячи із наведених правових приписів, позивачка, реалізуючи своє право, передбачене ст. 1049 ЦК України звернулася з позовом до суду вимогу про повернення грошових коштів.

Отже, саме з цього часу й слід вважати момент пред'явлення вимоги до відповідачки про повернення боргу.

Твердження апелянта про те, що судом не дотримано порядок ухвалення саме заочного рішення через неналежне повідомлення, не може бути підставою для його скасування, оскільки положення п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України такої підстави для скасування рішення, як порушення порядку проведення заочного розгляду справи, не передбачає.

Крім того, процесуальні права відповідачки були відновлені, вона не була позбавлена процесуальної можливості захистити свої права під час перевірки законності ухвалення рішення суду першої інстанції. Їй було забезпечено право на участь в суді апеляційної інстанції, надана можливість обґрунтувати свої твердження шляхом дачі неодноразових пояснень щодо обставин, викладених у позовіта заперечення проти позову, заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи і таке клопотання було задоволено. Вона також скористалася професійною правничою допомогою і її представником заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що в розписці не вказані свідки, які б мали підтвердити факт передачі коштів у борг, не спростовують висновків суду, оскільки Закон передбачає укладання договору позики у письмовій формі (ст.1047 ЦК України).

За змістом ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що сама розписка не містить ідентифікуючих даних щодо того кому кошти були надані ( паспортні дані боржника, ідентифікаційний номер особи, тощо), спростовуються поясненнями самої ОСОБА_3, яка в суді апеляційної інстанції визнала факт написання нею спірної розписки але без цифр та дати.

Твердження апелянта про те, що боргова розписка не відповідає вимогам закону, є помилковими.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, на підтвердження укладення договору позики може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передачі і отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Такий правовий висновок про застосування статтей 1046,1047 ЦК України міститься у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Та обставина, що розписка складалася не під час передачі коштів, не впливає на необхідність повернення позики, оскільки момент укладення договору позики (розписки) може не співпадати з моментом передачі грошей, проте у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (постанова Верховного Суду України № 6 - 79 цс 14 від 2 липня 2014 року).

За наведених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді :

_____________________

Повний текст судового рішення виготовлено 14.09.2018 р.