Справа №345/2925/18

Провадження № 2/345/1329/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

12.09.2018 року                                                                         м.Калуш

        Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючої-судді ОСОБА_1, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Українського бюро кредитних історій про визнання нечинними окремих пунктів Умов і Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» та зобов’язання вчинити певні дії , -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що під час роботи, установа, в які він працював в 2001 році уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» договір про зарахування заробітної плати на особові картки працівників - отримувачів зарплати. В 2011 р. представник ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 вперше за 10 років користування кредитними картками під час переоформлення картки попросив позивача підписати заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», затверджених наказом №СП-2010-256 від 08.03.2010р. При цьому з самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами та інформацією про сукупну вартість кредиту позивача ніхто не ознайомлював. Позивач вказує, що, прочитавши заяву-анкету, він її підписав, оскільки ніяких зауважень на той момент в нього не виникало.

Позивач вважає окремі пункти Умов і Правил дискримінаційними та такими, що грубо суперечать діючому цивільному законодавству та законодавству про захист прав споживачів, а саме: п.1.1.5.5 – в частині уникнення відповідальності банку; п.1.1.7.31 – в частині строку позовної давності (50 років); п.1.1.7.41 - про те, що договір є чинним без обмеження дії. П. 1.1.4 Умов і Правил теж повинен бути визнаний незаконним, оскільки дивним чином перетворює ці Умови і Правила вже в кредитний договір, згідно якого виникають зовсім інші права та обов’язки сторін. Редакція цього пункту стверджує, що цей договір укладено нібито належним чином у повній відповідності з діючим законодавством, що насправді не відповідає дійсності з викладених вище мотивів.

Всупереч п.1.1.1.27 Умов і Правил відповідач не уклав договору страхування ризику неповернення кредиту, чим додатково підтвердив свою недобросовісність та сам порушив свої Умови та Правила надання банківських послуг.

В частині вимог до відповідача – Українського бюро кредитних історій, то п.1.1.3.2.5 Умов і Правил передбачає обов’язкову наявність згоди клієнта на дання інформації про себе в Бюро кредитних історій у формі заяви. Позивач зазначає, що такої заяви він не писав, згоди не надавав, то дії відповідача – Українського бюро кредитних історій суперечать чинному законодавству та ст.9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».

Позивач зазначає, що в ситуації, що склалася, має місце істотна зміна обставин, що унеможливлюють виконання ним Умов і Правил, які відповідач вважає договором. Виконання позивачем такого договору порушує співвідношення його майнових інтересів, як сторони, і позбавляє обидві сторони на отримання очікуваного інтересу, заради якого укладався такий договір. Умови та Правила, які містять чомусь аж 1587 сторінок із якими клієнт банку апріорі не може ознайомитись під час відвідування банку, але про це його заставляють розписатись в заяві-анкеті про приєднання до Умов та Правил. Крім того, відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» грубо порушено вимоги Постанови НБУ від 10.05.2007р. №168, якою затверджено Правила надання банками України інформації споживачам про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Також ПАТ КБ «Приватбанк» порушено п.5.6.8 постанови НБУ від 05.11.2014 року №705 «Про здійснення операцій із використанням електронних платіжних засобів», що є додатковими доказами та підставами визнати нечинними окремі пункти Умов та Правил надання банківських послуг.

Тому позивач змушений звернутися до суду та просить: визнати нечинними п.1.1.5.5, 1.1.7.31, 1.1.7.41 та п. 1.1.4 Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» №СП-2010-25; зобов’язати Українське бюро кредитних історій видалити кредитну історію ОСОБА_2 із бази даних Українського бюро кредитних історій.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Згідно підпункту 9 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

З огляду на предмет позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачі належним чином повідомлялися про відкриття провадження по справі. У строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачами не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідачі не скористалися, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За нормами частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 та частиною першою статті 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що 17.07.2014 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.12). При цьому позивач не заперечує, що дана заява підписана ним особисто.

При цьому у даній заяві-анкеті вказано, що позивач «…згідний із тим, що дана заява разом із Пам’яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг». Також у тексті даної анкети зазначено, що позивач «… ознайомився із договором про надання банківських послуг і згідний з його умовами. Екземпляр договору про надання банкіських послуг згідний отримати, шляхом роздруківки із офіційного сайту, зобов’язуюсь виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регуло ознайомлюватися із їх змінами на сайті www.pb.ua..»

Отже, підписавши вказану анкету-заяву, позивач був повідомлений про зміст Умов і Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» та про розміщення їх тексту на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк».

За таких обставин, підписавши анкету-заяву, позивач погодився з тим, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складає договір приєднання, згідно копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 року (справа № 263/13449/16-ц, провадження № 61-5037св18).

При цьому на час укладання кредитного договору відповідач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі. Крім того, протягом тривалого часу позивач виконував умови цього договору.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

     Враховуючи досліджені судом умови укладеного кредитного договору, суд не встановив наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, заподіяння шкоди споживачу та порушення принципу добросовісності.

     Оспорюваний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. Підписавши анкети-заяву від 17.07.2014 року без будь яких застережень, ОСОБА_2 підтвердив, що обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору.

Покликання позивача, що його змусили підписати вказану анкету-заяву, є голослівними, не підтверджені належними доказами.

       Передбаченим п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини позивач не скористався, не відмовився від його виконання, а тривалий час користувався кредитними коштами, що також свідчить про його згоду з умовами договору.

За таких обставин відсутні підстави для визнання нечинними п.1.1.5.5, п.1.1.7.31, п.1.1.7.41 та п. 1.1.4 Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» №СП-2010-25.

Водночас суд звертає увагу, що частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Проте, визначений в Умовах та Правилах надання банківських послуг збільшений строк позовної давності не може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності,  відповідно до положення частини першої статті 259 ЦК України.

Так, збільшення позовної давності до 50 років потребувало дотримання сторонами встановленої законом письмової форми, шляхом укладення відповідного договору, який боржник мав би підписати. За відсутності зазначеного, немає підстав вважати, що відбулася домовленість між сторонами про зміну тривалості позовної давності. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, а також висновком, вказаним у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року (справа № 751/5977/17, провадження № 61-560св17).

Щодо вимог позивача про видалення його кредитної історії із бази даних Українського бюро кредитних історій.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» кредитна історія  - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» передбачено, що інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» визначено, що Бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії у разі відсутності письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про нього.

З матеріалів справи вбачається, що згідно п.1.1.3.2.5 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.9), що, як вказувалося вище, є складовою частиною договору про надання банківських послуг, підписаного позивачем, клієнт згідно Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» дає згоду на передачу і отримання банком від/в бюро кредитних історій інформації про себе, а саме доступ до своєї кредитної історії, як для укладення договору про надання банківських послуг, так і на період його дії, факт згоди клієнта підтверджується підписанням заяви.

Відповідно до листів ТОВ «Українське бюро кредитних історій» (а.с.18,19) ПАТ КБ «Приватбанк» підтвердив, що ОСОБА_2 є клієнтом банку і що він надав згоду на передання даних до бюро, а також ПАТ КБ «Приватбанк» підтвердив коректність переданих даних.

За таких обставин, вимоги позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі наведеного, ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст.203, 215, 218, 509, 526, 609, 626-629, 634 ЦК України та керуючись ст.ст. 81, 82, 259, 263-265 ЦПК України, суд,   -

ВИРІШИВ :

        В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Українського бюро кредитних історій про визнання нечинними окремих пунктів Умов і Правил надання банківських послуг  ПАТ КБ «Приватбанк» та зобов’язання вчинити певні дії- відмовити.

        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

      СУДДЯ: