ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р.                                                                 Справа №   914/44/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Кравчук Н.М.

суддів                                                                                Данко Л.С.

                                                                                          ОСОБА_1

секретар судового засідання Шкребій А.В.

розглянувши           апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за вих. №   14/4-767 від 21.05.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1675/18 від 05.06.2018)

на рішення                    Господарського суду Львівської області від 24.04.2018, суддя Ділай У.І., повний текст складено 04.05.2018

у справі                    № 914/44/18

за позовом:                    публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (надалі ПАТ “НАК “Нафтогаз України”), м. Київ

до відповідача:          приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” (надалі ПрАТ “Львівобленерго”), м. Львів

про                              стягнення 1 411 518,47 грн.

за участю учасників справи:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_2 – адвокат (довіреність №   1295 від 27.02.2018), ОСОБА_3 – адвокат (ордер ЛВ №   125989 від 24.07.2018)

ВСТАНОВИВ:

04.01.2018 ПАТ “НАК “Нафтогаз України” звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ПрАТ “Львівобленерго” про стягнення 1   411   403,40 грн., з яких сума основного боргу 950   000,00 грн., 152   219,18 грн. 6% річних та 309   184,22 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 у справі №   914/44/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ “Львівобленерго” на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України” 146   958,91 грн. 6% річних та 16   455,09 грн. судового збору. В частині стягнення 950   000,00 грн. провадження закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що ПАТ “НАК “Нафтогаз України” є законним векселедержателем, а ПрАТ “Львівобленерго” є векселедавцем (прямий боржник). Оскільки векселедавцем, після відкриття провадження у справі, було оплачено заборгованість за спірним векселем на загальну суму 950   000,00 грн., суд в цій частині закрив провадження. Також судом встановлено, що векселедержателем було вчинено дії з метою належного вручення векселедавцю оригіналу векселю лише 20.05.2015, відповідно суд здійснив перерахунок заявлених позивачем 6% річних з вказаної дати та дійшов висновку про підставність стягнення 146   958,91 грн. 6% річних, в решті стягнення 5   260,27 грн. 6% річних відмовлено. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, суд зазначив, що ст.48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі не передбачено покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема таких, як збитки від інфляції.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи,  відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо стягнення 6% річних в сумі 5   260,27 грн. та інфляційних втрат у розмірі 309   184,22 грн., в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В іншій частині рішення залишити без змін. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції невірно здійснив перерахунок 6% річних, оскільки безпідставно не взяв до уваги лист позивача про оплату векселів від 17.04.2015, яким було чітко вказано дату та час до якої має бути здійснена оплата. Відповідно розрахунок 6% річних позивачем здійснений з наступного дня після кінцевої дати по оплаті за векселем, тобто з 18.04.2015, що відповідає вимогам Уніфікованого закону. Крім того, апелянт вважає, що судом безпідставно було відмовлено у стягнення інфляційних нарахувань, які нараховані на підставі ст.625 ЦК України.

ПАТ “НАК “Нафтогаз України” участі уповноваженого представника в судовому засіданні 12.09.2018 не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представники відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечили з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№   01-04/3716/18 від 19.06.2018), рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, відтак просять суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

24.04.2000 між Українським кредитним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акцент-Банк” (банк) та ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (підприємство) було укладено договір №Т-102/042000, згідно з умовами якого сторони здійснюють обмін рівноцінних цінних паперів, а саме векселів, зазначених у ст. 2 цього договору на умовах, визначених цим договором (а.с. 13-16).

Відповідно до п. 2.1 цього договору, банк зобов’язався передати підприємству у власність векселі, перелік яких зазначений у додатку № 1, який є невід’ємною частиною цього договору, загальною номінальною вартістю 66   715   946,15 грн. Векселі передаються з бланковим індосаментом протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього договору.

Пунктами 18-35 додатку №1 до договору №Т-102/042000 від 24.04.2000 визначено, що банк зобов’язувався передати підприємству вексель векселедавця – ВАТ “Львівобленерго” за №733258711129, зі строком погашення - по пред’явленню, але не раніше 01.01.2015.

04.05.2000 між Українським кредитним банком та ПАТ “НАК “Нафтогаз України” підписано акт приймання-передачі векселів до договору №Т-102/042000 від 24.04.2000, згідно якого передано векселі за №733258711129 зі строком погашення - по пред’явленню, але не раніше 01.01.2015 (а.с. 17-18).

Відповідно до змісту простого векселя №   733258711129, ПрАТ “Львівобленерго” зобов’язалося заплатити проти цього векселя Українському кредитному банку, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акцент-Банк”, чи його наказу 1   000   000,00 грн. (а.с. 19).

ПАТ “Акцент-Банк” на звороті векселя проставлено бланковий індосамент на пред’явника “Платити наказу: без обороту на мене”, який підписаний головою правління, головним бухгалтером та скріплений печаткою.

10.04.2015 ПАТ “НАК “Нафтогаз України” звернулося до ПАТ “Львівобленерго” із листом за вих. №26-2587/1.2-15 від 09.04.2015, у якому пропонувало оплатити векселі, у тому числі й спірного до 12-00 години 17.04.2015. У листі також зазначено, що у разі неоплати векселів у відповідності з чинним законодавством по векселях буде вчинено протест у неплатежі (а.с. 20-23).

Проте, даний лист відповідачем залишено без розгляду та задоволення.

15.05.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із листом про опротестування спірного векселя (а.с. 24-25).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2015 представники ПАТ “НАК “Нафтогаз України” прибули за місцезнаходженням ПрАТ “Львівобленерго” для пред’явлення оригіналів векселів до оплати, у тому числі векселя №733258711129. Однак, представників позивача не було допущено до ПрАТ “Львівобленерго”, про що представниками ПАТ “НАК “Нафтогаз України” було складено акт про відмову у допуску повноважних осіб на підприємство для пред’явлення векселів до платежу (а.с. 67).

20.05.2015 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від ПАТ НАК «Нафтогаз України було прийнято оригінали векселів для вчинення протестів цих векселів в неплатежі (а.с. 26-27). В цей же день приватним нотаріусом було надіслано ПрАТ “Львівобленерго” телеграму з вимогою здійснити оплату векселів, у тому числі векселя №733258711129 до 12 години 21.05.2015 або повідомити його про відмову вчинити такі дії (а.с. 28).

Як зазначає позивач, у зв’язку із невиконанням вищевказаної вимоги відповідачем, 21.05.2015 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено протест простих векселів, в тому числі за №733258711129 від 04.05.2000 на суму 1   000   000,00 грн., про що складено відповідний акт (а.с. 35).

12.10.2017 відповідач частково оплатив заборгованість за векселем №   733258711129 в розмірі 50   000,00 грн. (а.с. 66).

Оскільки, відповідач не виконав зобов'язань щодо своєчасної оплати векселя, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача 950   000,00 грн. основного боргу, 152   219,18 грн. 6% річних та 309   184,22 грн. інфляційних втрат.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" вексель - це папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Закон України "Про обіг векселів в Україні" визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Відносини, пов’язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі – “Уніфікований закон”, з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930), а також Законами України від 05.04.2001 №2374-ІІІ “Про обіг векселів в Україні” (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23.02.2006 №3480-ІV “Про цінні папери та фондовий ринок”, від 06.07.1999 № 826-ХІV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”, від 06.07.1999 № 827-ХІV “Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року про врегулюванню деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, від 06.07.1999 № 828-ХІV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів” у редакції, чинній на відповідний момент.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо індосаменту (статті 11 - 20).

Статтею 78 Уніфікованого закону встановлено, що векселедавець простого векселя зобов’язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред’явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред’явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред’явлення.

Відповідно до статті 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Таким чином, особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть, якщо останній із них є бланковим.

Якщо останній індосамент є бланковим або на пред'явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними і дійсними. Доведення протилежного - обов'язок особи, якій пред'явлено вимогу за векселем.

Згідно пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 № 5 “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів” прямі боржники це - векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя.

Таким чином, відповідно до Уніфікованого закону позивач є законним векселедержателем, а відповідач є векселедавцем.

Відповідно до вимог вексельного законодавства, зокрема статей 2, 76 Уніфікованого закону, вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, - за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя.

Прямий боржник за векселем зобов'язаний довести обґрунтованість своїх заперечень стосовно того, що векселедержатель не пред'явив йому оригінал векселя або не надав можливості перевірити наявність у встановленому місці та у визначений строк у особи, що пред'явила вимогу, оригіналу векселя і прав власності на зазначений цінний папір. Векселедержатель може спростувати ці заперечення шляхом надання будь-яких не заборонених законом доказів, у тому числі актів нотаріуса про протест векселя чи про посвідчення факту його пред'явлення до платежу, а також документів, виданих боржником. Кредитор, який не спростував заперечення прямого боржника про відсутність належного пред'явлення векселя до платежу, вважається таким, що прострочив. До такого кредитора застосовуються наслідки, передбачені статтею 613 ЦК.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що ПАТ НАК “Нафтогаз України” є законним держателем простого векселя за №733258711129 на суму 1   000   000,00 грн., складеного 04.05.2000. Відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго”, яке в подальшому перейменоване на Приватне акціонерне товариство “Львівобленерго”, зі строком платежу - по пред’явленню, але не раніше 01 січня 2015 року.

В подальшому ПАТ “НАК “Нафтогаз України” пред’явило вищевказані векселі ПрАТ “Львівобленерго” для оплати.

Проте, ПрАТ "Львівобленерго", як векселедавцем та прямим боржником за векселем, не було здійснено вчасно дій по виконанню своїх зобов'язань за спірним векселем та не спростовано обставин пред'явлення позивачем векселя до платежу, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема листом від 09.04.2015, з яким ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулася до ПрАТ "Львівобленерго" з проханням оплатити векселі, у тому числі і простий вексель №733258711129, актом про відмову у допуску повноважних осіб позивача на підприємство ПрАТ "Львівобленерго" для пред'явлення векселів до платежу. телеграмою з вимогою оплатити векселі. Належне пред'явлення позивачем векселя до платежу підтверджується також обставинами звернення позивача до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо вчинення протесту простого векселя №733258711129 про неоплату, у процедурі якого, за звичаєм ділового обороту, і здійснюється пред'явлення оригіналу векселя боржнику.

При цьому, Уніфікований вексельний закон не вирішує питання про те, що саме слід розуміти під пред'явленням та не встановлює його конкретної процедури, однак під пред'явленням цілком розумно вважати будь-яку подію, яка вказує на те, що вимога платежу та векселедержатель стали відомі платнику або ж повинні були стати такими за умови належної та відповідної чинному законодавству поведінки платника.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що позивач вжив усіх можливих заходів для пред'явлення векселя для платежу відповідачу, який не вчинив жодної дії, спрямованої на здійснення оплати спірного векселя, зокрема не надано відповіді на лист позивача про оплату векселя, не допущено представників на територію підприємства та не здійснено звернення до нотаріуса з метою перевірки наявності оригіналу векселя і з'ясування обґрунтованості вимог позивача за цим векселем.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення 950   000,00 грн. заборгованості за векселем №   733258711129 є обґрунтованою. Проте, як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем 26.02.18, 15.03.2018, 19.04.2018 сплачено 950   000,00 грн. (а.с. 143, 157, 158).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, беручи до уваги оплату відповідачем заявленого позивачем основного боргу в розмірі 950   000,00 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно закрив провадження в цій частині позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 152   219,18 грн. 6% річних, то суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 абзацу 1 ст. 48 Уніфікованого закону, векселедержатель може вимагати від особи, до якої пред’явив позов, сплати відсотків, нарахованих на вексельну суму.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, передбачені ст.ст. 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

При цьому, стаття 5 Уніфікованого закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред’явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.

Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.

Між тим, пунктом 2 ст. 48 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі встановлено, що держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, у тому числі, відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

Таким чином, позивачем на підставі вищенаведених норм права правомірно нараховано 6% річних.

Згідно поданого розрахунку, позивачем заявлено до стягнення 6% річних в розмірі 152   219,18 грн. за період з 18.04.2015 по 31.10.2017 (а.с. 42), обґрунтовуючи вказаний розмір 6% річних тим, що спірний вексель був пред’явлений для оплати листом за вих. №26-2587/1.2-15 від 09.04.2015, однак, відповідач залишив вказаний лист без відповіді та задоволення. Відтак, на думку позивача, відповідач зобов’язаний був здійснити оплату векселів 18.04.2015.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно додатку листа вих. №26-2587/1.2-15 від 09.04.2015, позивачем було надіслано відповідачу копії векселів (а.с. 20-21).

Відповідно до ст. 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, з метою належного вручення векселя відповідачу, працівниками позивача 20.05.2015 було складено акт про відмову у допуску повноважних осіб на підприємство для пред’явлення оригіналу векселя до платежу.

Згідно з п. 3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусом після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Відповідно до матеріалів справи, векселі для протесту подані ПАТ “НАК “Нафтогаз України” приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 20.05.2015 (після прибуття, згідно акту від 20.05.2015, уповноважених представників позивача до відповідача). Протест самих векселів було вчинено вказаним вище нотаріусом 21.05.2015, що вказує на те, що закінченням дати платежу за простими векселями була дата - 20.05.2015.

З вищенаведеного вбачається, що відповідач зобов’язаний був здійснити оплату векселя за №733258711129 із вказаної дати - 20.05.2015, а не 18.04.2015, як стверджує позивач.

З огляду на те, що судом встановлено факт прострочення відповідача за векселями з 20.05.2015р., а не з 18.04.2015р., як вважає позивач, судом першої інстанції здійснено перерахунок суми 6% річних з урахуванням визначеної дати прострочення та встановлено, що за прострочення оплати векселя розмір 6% річних повинен становити 146   958,91 грн.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення 146   958,91 грн. 6% річних, які правомірно задоволені судом. В решті стягнення 5   260,27 грн. правомірно відмовлено.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 309   184,22 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що зазначені в Законі України "Про обіг векселів в Україні".

Згідно з ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов’язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Тобто, Уніфікованим законом не передбачено покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема таких, як збитки від інфляції.

З огляду на викладене, місцевий господарський суду дійшов правильного висновку про те, що положення ст. 625 ЦК України у даній справі не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання, у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 309   184,22 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 у справі №   914/44/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4.          Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                            Н.М. Кравчук

судді                                                                                           Л.С. Данко

                                                                                                    ОСОБА_1