Справа № 360/2405/17 Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.

Провадження № 22-ц/780/3431/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.

Категорія 4 13.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Гуля В.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до філії «Макарівське районне дорожнє управління» державного підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Бородянської селищної ради Київської області, про визнання права власності на будинковолодіння за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до філії «Макарівське районне дорожнє управління» державного підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - філії «Макарівське районне дорожнє управління» ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»), Бородянської селищної ради Київської області, про визнання права власності на будинковолодіння за набувальною давністю.

Позовна заява ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мотивована тим, що на підставі акта Київського обласного виробничого управління по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 29 квітня 1993 року, затвердженого головою Бородянської селищної ради, було передано безкоштовно в особисту власність ОСОБА_6 на сім'ю у складі: дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_5 (після шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5), житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вказували, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 27 травня 1996 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано. З 1996 року ОСОБА_6 у вказаному будинку не проживав, так як проживав з іншою жінкою у АДРЕСА_2.

Постановою Бородянського районного суду Київської області від 21 лютого 2006 року задоволено позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Бородянської селищної ради, треті особи: ОСОБА_6, ДП «Київське обласне дорожнє управління» та визнано незаконним рішення Бородянської селищної ради № 12/21 від 20 квітня 1993 року в частині надання дозволу на передачу в особисту власність ОСОБА_6 житлового будинку по АДРЕСА_1. Вказували, що у постанові суду зазначено, що позивачі на момент передачі будинку у власність постійно проживали і проживають у спірному будинку як члени сім'ї наймача, будь-якого іншого житла не мають, а тому мають право на приватизацію цього будинку.

Позивачі вказували, що з 07 квітня 2017 року ОСОБА_6 знявся з реєстрації у спірному будинку, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. Згідно з даними інформаційної довідки КП КОР «Північне БТІ» від 08 серпня 2017 року право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_6 Зазначали, що на їх звернення до Бородянської селищної ради та філії «Макарівське районне дорожнє управління» про передачу їм у власність спірного будинку отримали відповідь Бородянської селищної ради про те, що даний будинок на балансі селищної ради не знаходиться, а Макарівське районне дорожнє управління повідомило, що з 01 грудня 2014 року згідно наказу Київського облдорупру № 132 від 26 листопада 2014 року до філії «Макарівське районне дорожнє управління» ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» житловий будинок по АДРЕСА_1 не передавався та на баланс не приймався.

Посилаючись на те, що з 1992 року позивачі зареєстровані та проживають у спірному будинку, відкрито та добросовісно користуються ним, права та інтереси інших осіб не порушують, позивачі просили визнати за ними право приватної часткової власності по 1/3 частині, за кожним, у житловому будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, припинивши право особистої власності на будинковолодіння за ОСОБА_6

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право приватної часткової власності по 1/3 частині, за кожним, у будинковолодінні АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про її права та обов'язки подалаапеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що була є дружиною померлого ОСОБА_6, після смерті якого вона належним чином прийняла та оформила спадщину. З інформаційної довідки комунального підприємства Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КОР «Північне бюро технічної інвентаризації») від 06 лютого 2008 року їй стало відомо, що право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за померлим ОСОБА_6 на підставі акту передачі, затвердженого рішенням виконкому Бородянської селищної ради №12/21 від 20 квітня 1993 року. Вказувала, що з метою реєстрації права власності на спірне будинковолодіння вона звернулася до державного реєстратора із відповідною заявою, однак 18 червня 2018 року їй відмовлено у реєстрації права власності на спірне будинковолодіння з тих підстав, що право власності на нього вже зареєстроване за позивачами на підставі рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, а згідно інформаційної довідки КП КОР «Північне бюро технічної інвентаризації» №Б-51 від 06 лютого 2018 року рішенням виконкому Бородянської селищної ради №12/21 від 20 квітня 1993 року в частині передачі в особисту власність ОСОБА_6 будинку АДРЕСА_1 визнано протиправним та скасовано рішенням Бородянського районного суду Київської області від 21 лютого 2006 року. Тому на даний час право власності на спірне домоволодіння зареєстровано у двох різних реєстрах одночасно за померлим ОСОБА_6 та за позивачами. Зазначала, що судом першої інстанції не враховано, що акт Київського обласного виробничого управління по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 29 квітня 1993 року, на підставі якого передано в особисту власність ОСОБА_6 на сім'ю спірний житловий будинок з надвірними будівлями, не скасований та є чинним. Також суд першої інстанції не надав належної оцінки факту реєстрації за померлим ОСОБА_6 права власності на спірний будинок. Крім того, на думку ОСОБА_2, суд першої інстанції невірно визначив склад учасників справи, а саме, відповідачів. Також вказує, що суд першої інстанції не встановив склад спадкоємців померлого ОСОБА_6 та не з'ясував можливість оформлення права власності на спірне майно в інший спосіб.

Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначають, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Зокрема, зазначають, що акт Київського обласного виробничого управління по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 29 квітня 1993 року є похідним від рішення виконкому Бородянської селищної ради №12/21 від 20 квітня 1993 року, яке скасоване, а тому вважають, що вказаний вище акт від 29 квітня 1993 року втратив чинність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта Київського обласного виробничого управління по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 29 квітня 1993 року, затвердженого головою Бородянської селищної ради, було передано безкоштовно в особисту власність ОСОБА_6 на сім'ю у складі: дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_5 (після шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5), житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Також судом встановлено та вбачається з копій паспортів позивачів і копії будинкової книги для прописки громадян, що позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані та постійно проживають у спірному житловому будинку з 1992 року. ОСОБА_6 з 1996 року у спірному будинку не проживав, так як проживав з іншою жінкою в с.Майданівка Бородянського району, а з 07 квітня 2017 року він знявся з реєстрації у спірному будинку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 27 травня 1996 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

Згідно з даними інформаційної довідки КП КОР «Північне БТІ» № Б-394 від 08 серпня 2017 року, станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі актаКиївського обласного виробничого управління по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 29 квітня 1993 року, затвердженого рішенням № 12/21 виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 20 квітня 1993 року.

По справі встановлено, що у листопаді 2005 році ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з адміністративним позовом до Бородянської селищної ради Київської області, треті особи: ОСОБА_6, державне підприємство «Київське обласне дорожнє управління», в якому просили визнати незаконним рішення Бородянської селищної ради Київської області № 12/21 від 20 квітня 1993 року в частині надання дозволу на передачу спірного будинку в особисту власність ОСОБА_6 Позов мотивували тим, що спірний житловий будинок мав бути переданий в спільну сумісну власність усіх членів сім'ї, тобто позивачам та ОСОБА_6

Постановою Бородянського районного суду Київської області від 21 лютого 2006 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Бородянської селищної ради Київської області № 12/21 від 20 квітня 1993 року в частині надання дозволу на передачу зазначеного будинку в особисту власність ОСОБА_6 Вказана постанова суду набрала законної сили 03 березня 2006 року (а.с.26-27).

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов,суд першої інстанції виходив із того, що позивачі з 1992 року, тобто, з врахуванням трьох років до набрання чинності ЦК України 2004 року, більше десяти років відкрито і безперервно користуються спірним будинковолодінням, яким добросовісно заволоділи, спірний житловий будинок на балансі Бородянської селищної ради не знаходиться та на баланс філії «Макарівське районне дорожнє управління» ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не приймався. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання за позивачами права приватної часткової власності по 1/3 частині, за кожним, у спірному житловому будинку за набувальною давністю.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння.

Як встановлено вище, на підставі акта Київського обласного виробничого управління по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів від 29 квітня 1993 року, затвердженого головою Бородянської селищної ради, було передано безкоштовно в особисту власність ОСОБА_6 на сім'ю у складі: дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_5 (після шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5), житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Постановою Бородянського районного суду Київської області від 21 лютого 2006 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Бородянської селищної ради Київської області № 12/21 від 20 квітня 1993 року в частині надання дозволу на передачу спірного будинку в особисту власність ОСОБА_6 Вказана постанова суду набрала законної сили 03 березня 2006 року.

Таким чином, з моменту набрання постановою суду першої інстанції законної сили у позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та померлого ОСОБА_6 виникло право спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.

Наведені обставини у своїй сукупності унеможливлюють набуття позивачами права власності на спірний будинок за набувальною давністю, оскільки вони є законними володільцями цього майна і завжди знали хто є його власником та це майно ніколи не вибувало з їх володіння.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання за позивачами права приватної часткової власності по 1/3 частині, за кожним, у спірному будинку за набувальною давністю, оскільки відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.344 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263,264 ЦПК України належним чином не з'ясував характер та зміст заявлених позовних вимог, не надав належної правової оцінки наданим позивачем доказам, у зв'язку з чим помилково застосував ст.344 ЦК України до вказаних правовідносин, які виникли між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з наведених вище підстав.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 6 199 грн. 18 коп., що підтверджується квитанцією від 06 липня 2018 року (а.с.74). Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тому з позивачів на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у рівних частинах по 2 066 грн. 39 коп., з кожного окремо.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до філії «Макарівське районне дорожнє управління» державного підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Бородянської селищної ради Київської області про визнання права власності на будинковолодіння за набувальною давністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 2 066 грн. 39 коп., з кожного окремо.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді