Справа № 367/1468/17 Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П.

Провадження № 22-ц/780/3796/18 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.

Категорія 53 13.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Фінагеєва В.О., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України», третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

07 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із названим позовом, де просив, із врахуванням заяв про зміну розміру позовних вимог,

скасувати наказ Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України№478-к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 з посади лікаря - анестезіолога» від 21 листопада 2014 року,

поновити його на посаді лікаря-анестезіолога в Державному закладі «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України»,

стягнути з Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2014 року до дня поновлення на роботі ( але не більше як за один рік ) у сумі 71 678,75 грн.,

стягнути з Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 21 листопада 2014 року ним подано до відділу кадрів заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Наказом закладу №478-к/тр від 21 листопада 2014 року його звільнено з посади лікаря-анестезіолога з 02 грудня 2014 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Після реєстрації його заяви про звільнення за власним бажанням він не вимагав розірвання трудового договору та продовжував виконання посадових обов'язків.

Однак, незважаючи на вищевикладене, відповідачем був виданий наказ №478-к від 21 листопада 2014 року, відповідно до якого його було звільнено з займаної ним посади з 02 грудня 2014 року, при тому, що наступного дня після спливу двотижневого терміну з дня подання заяви про звільнення за власним бажанням він висловив бажання продовжувати роботу та не вимагав розірвання трудового договору.

Однак, був усунутий від виконання посадових обов'язків.

Крім цього, всупереч нормам чинного законодавства, відповідач попередив його, що єдиним можливим способом продовження між ними трудових відносин є укладення цивільно-правового договору на виконання робіт ( надання послуг ).

02 грудня 2014 року між ним та відповідачем було укладено цивільно-правовий договір на виконання робіт (надання послуг), який викликав у позивача підозру, оскільки не містив положення про оплату праці, а також жодних умов про порядок виконання робіт і строк дії даного договору.

01 січня 2014 року між ним та відповідачем було повторно укладено аналогічний цивільно-правовий договір на виконання робіт ( надання послуг ).

Звертає увагу, що протягом дії двох вищевказаних договорів він виконував ті ж посадові обов'язки, що й до звільнення з посади лікаря-анестезіолога та працював за тим же графіком.

Крім цього, між ним та відповідачем був укладений цивільно-правовий договір на виконання робіт ( надання послуг ) №6 від 05 травня 2015 року, який було укладено на строк до 31 грудня 2015 року, за яким він продовжив фактичне виконання своїх посадових обов'язків.

Але, не погодившись із незаконним звільненням та з тим, що фактичні трудові відносини продовжувались, однак не були оформлені в законному порядку шляхом укладання трудового договору, він, з метою захисту свого трудового права звернувся з письмовою заявою до Головного управління державної служби України з питань праці у Київській області щодо можливих порушень законодавства про працю у Державному закладі «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України».

Листом Управління Держпраці у Київській області №2/4.3- К-816 від 25 квітня 2016 року встановлено, що в ході перевірки керівництвом державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» порушено вимоги статті 24 КЗпП України в частині неукладення трудового договору між ним та відповідачем, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами перевірки головному лікарю державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» ОСОБА_4 внесено припис та складено протокол про адміністративні правопорушення за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який направлено на розгляд суду.

З метою досудового врегулювання ситуації він повторно направив звернення до Головного управління Держпраці у Київській області, яке листом № 2/4.4-К-730-753 від 14 лютого 2017 року повідомило, що припис, винесений щодо порушення законодавства про працю Державним закладом «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» не передбачає примусового поновлення порушених прав працівника і не визначає механізму його усунення.

Однак, вищевказаним листом Головного управління Держпраці у Київській області його проінформовано, що трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору підлягають безпосередньому розгляду у районних ( міських ) судах.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що 26 листопада 2014 року позивач ознайомлений з наказом №478-к/тр від 21 листопада 2014 року про припинення трудового договору 02 грудня 2014 року про що свідчить його особистий підпис на наказі.

Позивачем не було подана до відповідача заява про відкликання його заяви про звільнення від 21 листопада 2014 року до закінчення строку попередження.

02 грудня 2014 року в останній день роботи, позивач отримав трудову книжку із внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідачем проведено всі розрахунки по виплаті грошових коштів позивачу.

Отже, викладене свідчить про те що трудові відносини - дія трудового договору між позивачем та відповідачем були припинені 02 грудня 2014 року.

При звільненні позивача відповідачем дотримані вимоги ст. 38 КЗпП України, а тому відсутні підстави для скасування наказу №478-к/тр від 21 листопада 2014 року про припинення трудового договору 02 грудня 2014 року, поновлення позивача на роботі, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2014 року.

Крім того, згідно наказу відповідача від 27 жовтня 2014 року №101 «Про скорочення посад в штатному розписі» з метою приведення у відповідність до Ліцензійних умов вимог до медичного персоналу Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України», а саме відсутність дозволу на медичну практику за спеціальностями анестезіологія, психотерапія, лікувальна фізкультура, посада лікаря - анестезіолога, на якій працював позивач, скорочена.

27 жовтня 2014 року позивач був попереджений в письмовому вигляді в установлені законом строки про можливе вивільнення 27 грудня 2014 року із займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України про що свідчить його особистий підпис на попередженні від 27 жовтня 2014 року.

Окрім цього, судом не здобуто доказів того, що позивач отримав моральні стражданням у зв'язку з незаконним звільненням з займаної посади, а тому в цій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, з 20 січня 2012 року позивач призначений на 0, 5 посади лікаря-кардіолога, а з 01 червня 2012 року до 22 грудня 2013 року - працював на 0,5 посади лікаря-анестезіолога у Державному закладі «Центр реабілітації кардіохірургічних хворих Міністерства охорони здоров'я України» ( а.с. 10 т. 1 ).

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23 грудня 2013 року №271-0 Державний заклад «Центр реабілітації кардіохірургічних хворих Міністерства охорони здоров'я України» реорганізовано шляхом приєднання до Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» ( а.с. 168-170 т. 1 ).

21 листопада 2014 року позивач особисто подав заяву про звільнення його із займаної посади за власним бажанням з 02 грудня 2014 року, яка була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції за №443 ( а.с. 78 т. 1 ).

В цей же день, зокрема, 21 листопада 2014 року відповідачем видано наказ №478-к/тр від 21 листопада 2014 року про припинення трудового договору, яким 02 грудня 2014 року звільнено ОСОБА_2 з посади лікаря-анестезіолога за власним бажанням ( а.с. 79 т. 1 ).

26 листопада 2014 року позивач ознайомлений з наказом №478-к/тр від 21 листопада 2014 року про припинення трудового договору 02 грудня 2014 року про що свідчить його особистий підпис на наказі ( там же ).

Відповідно до листа голови профкому Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» №01-18/01/187 від 29 червня 2017 року ОСОБА_2 не є членом первинної профспілки ( а.с. 80 т. 1 ).

Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів повідомлення відповідача щодо зміни волі позивача з приводу його звільнення за власним бажанням.

Окрім цього, місцевим судом вірно зазначено, що при зверненні до суду з вимогами про скасування наказу Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» №478-к/тр від 21 листопада 2014 року «Про звільнення позивача з посади лікаря-анестезіолога" позивачем були порушені вимоги ст. 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, які ним подані лише 07 березня 2017 року ( а.с. 1-8 ).

Таким чином, на переконання апеляційного суду, місцевий суд вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 38, 43-1, 232, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-80, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 24, 38, 40, 43, 235, 237-1 КЗпП, ст. 23 ЦК України, ст. 41 КУпАП при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді скарги.

Інші доводи апелянта, зокрема, про те, що позивач після закінчення строку попередження про звільнення не полишив роботу і продовжив виконання посадових обов'язків, з точки зору суду другої інстанції, спростовуються, зокрема, укладеними іншими договорами між ним та Державним закладом «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністрества охорони здоров'я України» щодо чергування в стаціонарних відділеннях Ірпінського реабілітаційного підрозділу цього закладу ( а.с. 14, 15, 16-17 т. 1 ).

Його твердження про те, що місцевим судом не взято до уваги припис, протокол, судове рішення Солом'янського районного суду м. Києва про адміністративні правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП стосовно головного лікаря ОСОБА_4, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновків суду першої інстанціії , оскільки зазначене судове рішення, припис і протокол не стосуються оскаржуваного наказу, а відтак - не є належними доказами по справі згідно положень ст. 77 ЦПК України.

Посилання апелянта на те, що попередження про можливе вивільнення від 27 жовтня 2014 року є незаконним, позивач після подання заяви про своє звільнення за власним бажанням не наполягав на звільненні, після звільнення його трудові відносини з відповідачем не припинилися, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції та вони не спростовують висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених як позовних так і апеляційних вимог.

Окрім іншого, доводи відзиву Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України» на апеляційну скаргу ( а.с. 15-17 т. 2 ), зокрема, про те, що позивача було звільнено за власним бажанням та 02 грудня 2014 року трудові відносини між сторонами були припиненні, позивач у визначенні ст. 233 КЗпП України строки до суду із позовною заявою не звертався, з точки зору суду другої інстанції і в силу викладеного є обґрунтованими, спростовують зазначені апелянтом доводи з цього приводу та свідчать про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України», третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

В.О. Фінагеєв