22-ц/775/650/2018(м)

264/1268/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року Єдиний унікальний номер 264/1268/18

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Пономарьової О.М., Попової С.А.

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі

апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2,

на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2018 року, у складі судді Кузнецова Д.В., повний текст рішення виготовлено 18 червня 2018 року,

у справі за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2,

до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В с т а н о в и в:

13 березня 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПрАТ «ММК ім. Ілліча» або підприємство), в якому просив поновити строк для звернення до суду, визнати незаконним наказ №395 від 07 листопада 2017 року щодо звільнення позивача з роботи, поновити останнього на роботі, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 23 667 грн. 80 коп.

В мотивування позову зазначив, що позивач знаходився на лікарняному в періоди з 16 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, з 03 липня 2017 року по 07 липня 2017 року, з 10 липня 2017 року по 04 серпня 2017 року, з 07 серпня 2017 року по 23 серпня 2017 року, з 28 серпня 2017 року по 26 вересня 2017 року, з 27 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року, з 05 жовтня 2017 року по 20 жовтня 2017 року, з 23 жовтня 2017 року по 03 листопада 2017 року, з 06 листопада 2017 року по 28 листопада 2017 року. З чого вбачається, що тимчасова непрацездатність переривалась.

Наказом №395 від 07 листопада 2017 року, з яким позивач ознайомився 15 листопада 2017 року, ОСОБА_1 було звільнено.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки законодавством передбачено заборону звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1, в особі ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, недоведеність обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Зокрема зазначає, що в діючому законодавстві не складаються періоди неявки на робоче місце протягом чотирьох місяців, в той час хоча б на один день переривався лікарняний. Суд першої інстанції не встановив те, що лікарняні позивача переривались, однак наступний день після закриття лікарняного позивача був за графіком його трудового розпорядку, вихідним днем. Діючим законодавством визначено правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності.

На виконання вимог ст. 360 ЦПК України ПрАТ «ММК ім. Ілліча» направив до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому зазначив, що трудовий договір може бути розірваний за ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку неявки працівника на роботу протягом більш ніж як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, окрім випадків тимчасової непрацездатності, пов'язаної з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. Законом не передбачено, що повинен бути єдиний лікарняний лист, оскільки визначальним фактором є фактична відсутність на роботі протягом чотирьох місяців. Матеріали справи не містять відомостей, що тимчасова непрацездатність позивача пов'язана із трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. Позивачем пропущений строк звернення до суду з відповідними вимогами.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи - телефонограмою, про що свідчить запис в книзі телефонограм апеляційного суду за № 1680 (а.с.122 -123).

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 зазначила, що в діючому законодавстві не підсумовуються періоди неявки на робоче місце протягом 4 місяців, в той час хоча б один день переривався лікарняний. Лікарняні позивача переривались, однак наступний день після закриття лікарняного для позивача був за графіком його трудового розпорядку вихідним днем.

Представник відповідача - Цимбалова Л.І. в судовому засіданні вказувала, що неодноразове переривання лікарняних листків на період вихідних (святкових) днів працівника не свідчить про його явку на роботу та виконання трудових обов'язків, оскільки ні одного разу після переривання лікарняних листків позивач не вийшов на роботу, а тому чотирьохмісячний строк тимчасової непрацездатності в розумінні вимог п. 5 ст. 40 КЗпП України, в даному випадку не переривався. Також зауважила, що позивачем пропущено строк звернення до суду з відповідним позовом.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_2, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову, заперечення представника відповідача - Цимбалової Л.І., яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 03 березня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПрАТ «ММК ім.Ілліча» та з 17 березня 2016 року працював на посаді начальника відділу економічного аналізу в управлінні власної безпеки і контролю (а.с. 9).

07 листопада 2017 року ОСОБА_1 на підставі наказу №3985 від 07 листопада 2017 року був звільнений за нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності за пунктом 5 статті 40 КЗпП України (а.с.7, 36).

Згідно з наявними у справі листками непрацездатності серії АДВ №973929 від 16 червня 2017 року, серії АДГ №357788 від 03 липня 2017 року, серії АДГ №101965 від 10 липня 2017 року, серії АДГ №056474 від 04 серпня 2017 року, серії АГУ№056925 від 28 вересня 2017 року, серії АДГ №416188 від 26 вересня 2017 року, серії АДГ №149419 від 05 жовтня 2017 року; серії АДГ №068169 від 23 жовтня 2017 року та серії АГУ №057206 від 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 в період з 16 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, з 03 липня 2017 року по 07 липня 2017 року, з 10 липня 2017 року по 04 серпня 2017 року, з 04 серпня 2017 року по 23 серпня 2017 року, з 28 серпня 2017 року по 25 вересня 2017 року, з 26 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року, з 05 жовтня 2017 року по 20 жовтня 2017 року, з 23 жовтня 2017 року по 03 листопада 2017 року, з 06 листопада 2017 року по 28 листопада 2017 року перебував на лікарняному та був відсутній на роботі, що також визнається обома сторонами.

Згідно з табелем обліку робочого часу в період з 16 червня 2017 року по 07 листопада 2017 року, тобто по день звільнення, ОСОБА_1 не був на роботі у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю (а.с.39).

07 листопада 2017 року позивачу було направлено від підприємства рекомендований лист із повідомленням про необхідність отримання трудової книжки (а.с. 61).

15 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку, що підтверджується особистим підписом у книзі обліку руху трудових книжок (а.с. 67).

Згідно з листом голови профспілкового комітету первинної організації профспілки ПрАТ «ММК ім.Ілліча» від 01 червня 2018 року №798 за період з 03.03.2014 року по день звільнення ОСОБА_1 не був членом їх профспілки. Чи був ОСОБА_1 за цей період членом іншої первинної організації профспілки їм також не відомо (а.с. 38).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутність ОСОБА_1 на роботі в період з 16 червня 2017 року по 07 листопада 2017 року внаслідок своєї тимчасової непрацездатності, тобто більше чотирьох місяців підряд, є законною підставою для розірвання трудового договору працедавцем та звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП України.

З такими висновками апеляційний суд не може не погодитись виходячи з наступного.

Згідно ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (положення ст. 40 КЗпП України).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що підставою звільнення може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців.

Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається.

При цьому законодавство не містить виключень щодо переривання листка непрацездатності вихідними або святковими днями.

Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку.

Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби.

Вказана норма також не передбачає, що нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд повинно бути зумовлено непрацездатністю на підставі одного (єдиного) листка непрацездатності.

Отже, перериванням встановленого законом чотирьохмісячного строку можливе лише виходом на роботу з виконанням трудових обов'язків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на лікарняному:

з 16 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, де 01 та 02 липня 2017 року є вихідними днями;

з 03 липня 2017 року о 07 липня 2017 року, де 08 та 09 липня 2017 року є вихідними днями;

з 10 липня 2017 року по 04 серпня 2017 року;

з 04 серпня 2017 року по 23 серпня 2017 року, де 24, 25, 26, 27 серпня 2017 року є вихідними днями відповідно до Наказу відповідача від 25 липня 2017 року № 534 «Про перенесення вихідного дня, організації праці та чергування в період святкування Дня незалежності України 24 серпня 2017 року» (а.с.64,65);

з 28 серпня 2017 року по 25 вересня 2017 року;

з 26 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року;

з 05 жовтня 2017 року по 20 жовтня 2017 року, де 21, 22 жовтня 2017 року є вихідними днями;

з 23 жовтня 2017 року по 03 листопада 2017 року, де 04 та 05 листопада 2017 року є вихідними днями;

з 06 листопада 2017 року по 28 листопада 2017 року.

Тобто, з 16 червня 2017 року по день звільнення, 07 листопада 2017 року, позивач не з'являвся на роботу більше чотирьох місяців.

Зазначене також підтверджується табелем обліку робочого часу ОСОБА_1

З матеріалів справи також вбачається, що звільнення 07 листопада 2017 року відбулося під час хвороби працівника ОСОБА_1 у період останнього листка непрацездатності з 06 листопада 2017 року по 28 листопада 2017 року.

ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації ПМГУ ПрАТ «ММК ім.Ілліча» або будь-якої іншої профспілки (а.с.38), а тому на виконання ст. 43-1 КЗпП України, погодження звільнення працівника можливе без згоди профспілкового комітету.

Викладене вище свідчить про відсутність порушення трудових прав працівника ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги щодо переривання лікарняних, яке припадало на вихідні та свідкові дні, є необґрунтованими, оскільки встановлений законом чотирьохмісячний строк в розумінні п. 5 ст. 40 КЗпП України переривається лише фактичним виходом на роботу з виконанням трудових обов'язків із зазначенням в табелі обліку робочого часу працівника про це.

Не гуртуються на положенні ч.5 ст. 40 КЗпП України і доводи апеляційної скарги в тій частині, що діючим законодавством визначено правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, оскільки не допускається звільненння працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).

Апеляційний суд також приймає до уваги виробничу необхідність роботодавця у звільненні, оскільки позивач мав посаду начальника відділу економічного аналізу в управлінні власної безпеки і контролю, а з пояснень представника відповідача в апеляційному суді вбачається, що у підприємства не було можливості замінити тимчасово відсутнього працівника, оскільки в силу вимог законодавства про працю місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності працівника.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в особі якого діє його представник ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: С.А.Попова

О.М.Пономарьова

Повний текст постанови складений 17 вересня 2018 року.

Суддя Т.Б.Ткаченко