Справа № 361/6902/17 Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.

Провадження № 22-ц/780/3844/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 33 18.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2018 року                                                                        м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: ОСОБА_1 (суддя - доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальних збитків,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про відшкодування матеріальних збитків, просила стягнути із ОСОБА_5 на свою користь грошові кошти у розмірі 80800 грн. та судовий збір.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 12 березня 2014 року її син ОСОБА_6 подарував їй квартиру АДРЕСА_1.

У квітні 2014 року вона як власник виставила дану квартиру на продаж з метою отримання грошових коштів для погашення своїх боргових зобов’язань перед кредиторами. 18 травня 2015 року після перевірки нотаріусом відсутності обтяжень (заборони відчуження) в реєстрі нерухомого майна, вона уклала із ОСОБА_7 попередній договір, за умовами якого покупець зобов’язався у майбутньому в строк, передбачений даним договором, укласти договір купівлі-продажу квартири за ціною 1850000 грн. За умовами попереднього договору покупець передав продавцю в рахунок належних за договором платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання грошову суму в розмірі 80000 грн. Також даним договором було передбачено, що при порушенні зобов’язання ОСОБА_4 вона зобов’язується повернути ОСОБА_7 отриману грошову суму та додатково сплатити штраф у розмірі 80000 грн.

26 лютого 2016 року на виконання умов попереднього договору вони з покупцем ОСОБА_7 прибули до приватного нотаріуса для укладення основного договору купівлі-продажу, де їх було повідомлено нотаріусом про неможливість укладення договору купівлі-продажу квартири з причини виявлення накладеного арешту на вказану квартиру в інтересах ОСОБА_5, в зв’язку із чим їй довелося повернути 80000 грн., а рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року з неї також стягнуто штраф на користь ОСОБА_7 в розмірі 80000 грн. та 800 грн. судового збору.

Вказувала, ОСОБА_5 умисно намагалася арештувати її нерухоме майно з метою подальшого стягнення певної частини вартості майна при вирішенні особистих питань з її сином ОСОБА_6, умисно запевнивши суд у необхідності накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, оскільки нібито ця квартира придбана за спільні кошти за її участю. Таким чином, з причини неправомірних дій з боку ОСОБА_5 їй нанесено збитки у розмірі 80000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позивач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що відповідачем у своєму відзиві від 20 грудня 2017 року визнано, що підставою для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 було забезпечення позову при зверненні ОСОБА_5 до Дніпровського районного суду м. Києва про визнання факту спільного проживання та поділ майна. При цьому ОСОБА_5 умисно приховала інформацію від суду про належність даного нерухомого майна ОСОБА_4, у дану справу з боку ОСОБА_5 не було залучено ОСОБА_4 як власника квартири та не надано доказу, який би підтверджував належність квартири саме ОСОБА_6, а їй як власниці квартири взагалі не було нічого відомо про вирішення будь-яких питань стосовно її майна. В порушення вимог ЦПК України Дніпровським районним судом м. Києва не було направлено їй ухвалу про забезпечення позову на адресу її місця проживання. Отже, станом до 26 лютого 2016 року їй взагалі нічого не було відомо про арешт квартири.

Вказувала, що в зв’язку із лікуванням онкологічного захворювання в неї утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги, і тому вона не могла одразу без погашення заборгованості отримати всі необхідні документи для укладення договору купівлі-продажу, а тому вони з покупцем домовилися про відстрочення дати укладення основного договору купівлі-продажу на три місяці. У вересні 2015 року у неї загострилася хвороба, і лише 26 лютого 2016 року за вимогою ОСОБА_7 вона з’явилася до офісу нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу, однак з причини накладеного арешту вчинити цей правочин виявилося неможливим.

21 квітня 2016 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва з неї на користь ОСОБА_7 було стягнуто суму штрафу за договором у розмірі 80000 грн. Таким чином, нею доведений факт нанесення їй збитків у розмірі 80800 грн. неправомірними діями з боку ОСОБА_5, що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року.

Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк до суду не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до  ч. 1  ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що збитки позивачу у розмірі 80000 грн. заподіяні відповідачем в зв’язку із забезпеченням позову, а тому позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими,  відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 12 березня 2014 року (а. с. 5, 7).

18 травня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 уклали попередній договір з передачею авансу, відповідно до п.п. 1, 2.2, 2.5, 3 якого ОСОБА_8 зобов’язувалася в термін до 18 червня 2015 року підготувати за свій рахунок та в строк до укладення основного договору документи, необхідні для нотаріального посвідчення, та укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2. Відповідно до п. 3 попереднього договору, ОСОБА_4 в рахунок належних за договором платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання отримала грошову суму у розмірі 80000 грн. Зазначена грошова сума, передана ОСОБА_7 ОСОБА_4, вважається авансом, що буде враховано в загальну вартість квартири при розрахунку при продажі квартири. У випадку порушення зобов’язання ОСОБА_4, яка отримала грошову суму, вона зобов’язується повернути її ОСОБА_7 та додатково сплатити штраф у розмірі 80000 грн. (а. с. 109).

Постановою від 26 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме посвідченні договору купівлі-продажу квартири № 38 п вул. Шумського, 1 в м. Києві в зв’язку із виявленням арешту цієї квартири, зареєстрованого 21 жовтня 2015 року державним реєстратором ОСОБА_10, номер запису про обтяження 11692695, на підставі ухвали суду 755/2000/15-ц, виданої 07 квітня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва (а. с. 6).

26 лютого 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 складено акт про повернення завдатку, згідно якого, в зв’язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов’язання за попереднім договором від 18 травня 2015 року, вона повертає отриманий нею завдаток ОСОБА_7 у сумі 80000 грн. Питання з штрафних санкцій не вирішено (а. с. 8).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_7, розірвано попередній договір від 18 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий № 2160. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 штраф за невиконання зобов’язань за попереднім договором від 18 травня 2015 року у розмірі 80000 грн. та судовий збір в сумі 800 грн. (а. с. 9 – 10).

Даним рішенням встановлено, що 18 червня 2015 року ОСОБА_4 написала розписку, відповідно до якої вона зобов’язалася на протязі трьох місяців виконати умови укладеного попереднього договору, тобто в строк до 18 вересня 2015 року.

24 травня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 складено акт про сплату штрафу, яким сторони підтвердили виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, справа № 755/3923/16-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення штрафу. В зв’язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов’язань вищезазначеного попереднього договору від 18 травня 2015 року вона сплачує штраф ОСОБА_7 у сумі 80000 грн. Підписавши цей акт, сторони засвідчують, що грошові кошти у сумі 80000 грн. сплачені в повному обсязі. Боржник ОСОБА_4 сплатила (передала власноручно), а стягувач ОСОБА_7 отримав особисто всю суму в повному обсязі. Після підписання даного акту сторони претензій не мають (а. с. 11).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2017 року, скасовано арешт, накладений на квартиру за адресою АДРЕСА_3, оскільки дана квартира не є предметом спору і належить іншій особі (а. с. 12 – 14).

Позивачем надано виписку з історії хвороби, згідно якої вона перебувала на стаціонарному лікуванні в міському клінічному ендокринологічному диспансері з 28 травня 1997 року по 19 червня 1997 року (а. с. 97).

На а. с. 98 міститься претензія ТОВ «Акважитлосервіс» про несплату за надані послуги, згідно якої станом на 31 травня 2013 року боргове зобов’язання ОСОБА_4 за отримані комунальні та додаткові послуги по квартирі № 28 становить 5650,83 грн.

Згідно претензії ТОВ «Акважитлосервіс» від 17 березня 2014 року, станом на 28 лютого 2014 року боргове зобов’язання ОСОБА_6 по квартирі № 38 за адресою м. Київ вул. Шумського, 1 за отримані комунальні та додаткові послуги становить 4324,70 грн. (а. с. 99).

В матеріалах справи на а. с. 100 знаходиться попередження юридичної фірми «Інвіктус» про примусове стягнення боргу, без дати, згідно якого рекомендовано власнику квартири АДРЕСА_1 протягом 5 календарних днів з моменту отримання цього повідомлення в добровільному порядку повністю погасити заборгованість перед ОСББ «Спільна справа» щодо сплати внесків на утримання будинку і прибудинкової території в сумі 2372,65 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Відповідно до ст. 159 чинного ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки в ході розгляду справи неправомірних дій відповідача у заподіянні шкоди майну позивача, як і причинно-наслідкового зв’язку зі шкодою не виявлено, що є обов’язковими елементами цивільно-правової відповідальності за шкоду.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що дійсно постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у посвідченні договору купівлі-продажу квартири у зв’язку із існуванням обтяження у вигляді арешту квартири. Проте штраф у розмірі 80000 грн. стягнуто рішенням Дарницького районного суду м. Києва із позивача на користь ОСОБА_7 у зв’язку із невиконанням ОСОБА_4 умов попереднього договору. При цьому із змісту рішення не вбачається, що причиною невиконання умов попереднього договором ОСОБА_4 є існування арешту на нерухоме майно. Більше того, як зазначено у рішенні, заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилалась на добровільне повернення нею завдатку у розмірі 80000 грн., а не будь-які інші обставини.

Виходячи із вищевикладеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що факт нанесення їй збитків відповідачем є доведеним та підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року.

Апеляційний суд звертає увагу, що ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області про забезпечення позову була постановлена 07 квітня 2015 року, тобто хронологічно раніше, ніж позивачем укладено попередній договір із наміром продати належну їй квартиру 18 травня 2015 року.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, подання ОСОБА_5 заяви про забезпечення позову була реалізацією нею своїх процесуальних прав, передбачених ст. 151 ЦПК України, при розгляді її позову до попереднього власника квартири ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна таким, що нажите за час спільного проживання однією сім’єю, поділ набутого спільного сумісного майна, а не зловживанням своїми правами з метою завдання шкоди позивачу.

Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_4 станом до 26 лютого 2016 року не було відомо про арешт майна, оскільки самі по собі ці обставини не є підставою для відповідальності ОСОБА_5 за понесені позивачем збитки без доведення протиправності її дій та вини.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що за умовами попереднього договору від 18 травня 2015 року основний договір мав бути укладений до 18 червня 2015 року, а арешт квартири АДРЕСА_4 на підставі ухвали суду від 07 квітня 2015 року зареєстрований державним реєстратором лише 21 жовтня 2015 року, тобто станом на час закінчення передбаченого попереднім договором строку для укладення основного договору юридичних перешкод для його укладення не існувало взагалі.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на неможливість укладення договору купівлі-продажу в установлений попереднім договором строк в зв’язку із погіршенням стану здоров’я відхиляються судом, оскільки в будь-якому випадку вини ОСОБА_5 у невчасному виконанні умов попереднього договору його сторонами немає.

Крім того, на підтвердження погіршення свого фізичного стану позивачем надано виписку із історії хвороби за 1997 рік, а не станом на день розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді :        

_____________                         ______________                                    ______________