Справа №487/10126/14-ц 18.09.2018

Провадження №22-ц/784/1164/18

Провадження №22-ц/784/1164/18

Категорія 7

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 вересня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

за участі прокурора Цвікілевич Н.В., представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/10126/14-ц за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області на рішення, яке постановив Заводський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Андрощука Віктора Всильовича о 16 годині 46 хвилині у приміщенні цього суду 29 жовтня 2015 року, за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 за участю третьої особи - Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки в комунальну власність,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 р. Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері пред'явив позов до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що за результатами перевірки Миколаївською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері виявлені порушення у сфері використання земельних ресурсів. Рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 р. за №33/37 ТОВ «Миколаївбудпроект» було надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв.м. з метою надання її в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.

В подальшому рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 р. за №35/51 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв.м., у тому числі 55 кв.м. під капітальною забудовою, 99 кв.м. під спорудами, 1 766 кв.м. під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв.м. під зеленими насадженнями, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.

Проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду річки Південний Буг.

Цим же рішенням визначено цільове призначення земельної ділянки, встановлено обмеження у її використанні і передано в оренду строком на 10 років ТОВ «Миколаївбудпроект».

Відносно усієї ділянки встановлювалося обмеження у використані згідно класифікатора КОПВНЗТВЗД, правові: типу 1.1 «зміна цільового використання», а щодо її частини, площею 2 304 кв.м., ще й спеціальні обмеження типу 4.3.1. - «в санітарно-захисних зонах інженерно- технічних споруд і комунікацій».

Незважаючи на відсутність договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Миколаївбудпроект», рішенням Миколаївської міської ради за №36/61 від 04 вересня 2009 р. затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок, орієнтовною площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_2, в тому числі - відповідачці ОСОБА_3, відведено земельну ділянку, площею 847 кв.м. по АДРЕСА_2.

На підставі цього рішення ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, згідно якого остання стала власником земельної ділянки за вищеназваною адресою.

14 грудня 2012 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, продала вказану ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана ТОВ «Миколаївбудпроект» з порушеннями чинного земельного та водного законодавства (земельна ділянка була надана без проведення аукціону, а також передано земельну ділянку, розташовану у прибережній захисній смузі), станом на 4 вересня 2009 року ТОВ «Миколаївбудпроект» в порушення вимог ч.1 ст. 134 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) не мало законних підстав розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а також на те, що міська рада розпорядилась земельною ділянкою в порушення положень ст.ст. 58, 60, 61 ЗК України щодо відведення водних земель, прокурор просив суд, визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, площею 847 кв.м. по АДРЕСА_2; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності в рівних частках ОСОБА_1 і ОСОБА_4, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_4, скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2), повернути земельну ділянку, площею 847 кв.м., розташовану в АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3, до комунальної власності.

Крім того, в позові прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом та поновити цей строк.

Під час судового розгляду прокурор підтримав позов та доповнив вимогою про визнання недійсним первинного державного акту НОМЕР_1 на право власності на спірну земельну ділянку площею 847 кв.м., виданого на ім'я ОСОБА_3 Наполягав на задоволенні заявлених вимог у повному обсязі. При цьому в судовому засіданні прокурор заявив, що не ставить на вирішення суду питання щодо поновлення строку позовної давності та визнання поважності причин його пропуску. Стверджував, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення вимог чинного законодавства та наявність підстав для визнання незаконним і скасування оскаржуваного рішення міськради стало відомо лише у 2013 році, після проведення Миколаївською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері відповідної перевірки, на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 26 квітня 2013 р.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 р. у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 9 метрів від урізу води Бузького лиману, тобто у прибережній захисній смузі, з огляду на вищевикладене наявні підстави для визнання незаконним і скасування рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 р. в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м. по АДРЕСА_2 та як наслідок - визнання недійсними і скасування виданих державних актів на право власності на землю та договору купівлі-продажу, але в позові слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Доводи прокурора про порушення земельного та водного законодавства при виділенні у власність ОСОБА_3 земельної ділянки є обґрунтованими і підтверджені відповідними доказами, проте передбачений законом трирічний строк звернення до суду за захистом порушеного права сплив, що є підставою для відмови у позові.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, просив про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Миколаївський міжрайонний прокурор про наявність оскаржуваного рішення міської ради та подальшого відчуження спірної земельної ділянки дізнався лише у березні 2013 р. після проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, а сам по собі факт присутності представника прокуратури на сесії міської ради не свідчить про обізнаність органів прокуратури про зміст прийнятих рішень.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 в запереченнях на апеляційну скаргу просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, мотивуючи таке тим, що позивач пропустив визначений законом строк для звернення до суду.

Вказане рішення суду першої інстанції скасовано рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 30 березня 2016 р. та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову також відмовлено, але з інших підстав.

Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 р. рішення суду апеляційної інстанції скасовано та направлено справу на новий розгляд. В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника відповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, рішенням Миколаївської міської ради за №35/51 від 19 червня 2009 р. затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв.м., у тому числі 55 кв.м. під капітальною забудовою, 99 кв.м. під спорудами, 1 766 кв.м. під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв.м. під зеленими насадженнями за рахунок земель міста, ненаданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.8).

Пунктом 54.1 вказаного рішення зазначену земельну ділянку вирішено передати в оренду ТОВ «Миколаївбудпроект» строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 та зобов'язано землекористувача укласти договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 р. №36/61 (п. 38-56) затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв.м., за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_2, в тому числі відповідачці ОСОБА_3 площею 847 кв.м. по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.9-10).

На підставі вказаного рішення відповідачці ОСОБА_3 20 жовтня 2009 р. виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Миколаєві 1 грудня 2009 р. (т.1, а.с. 11).

В подальшому ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 14 грудня 2012 р. продала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_4 купили по 1/2 частці спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 (т. 2, а.с.18-19).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки в державному акті на праві власності від 20 жовтня 2009 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Тищенко О.О. 14 грудня 2012 р. зроблена відмітка про перехід права власності на земельну ділянку у рівних частках до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т. 2, а.с.180 зв.).

Відповідно до акту державного інспектора з ОНПС Держекоінспекції від 14 березня 2013 р., земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 12424 кв.м. знаходиться на відстані дев'яти метрів від урізу води Бузького лиману, довжина ділянки вздовж лиману становить 176 м., ширина 84.5 м.( т.1, а.с. 14).

Згідно зі ст. 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 Земельного кодексу України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЗК України та ст.4 ВК України землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів, належать до земель водного фонду.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, ст. 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно ж до ч.4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 ЗК України та ст.ст.1, 88-90 ВК України.

Відповідно до ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України № 434 від 05 листопада 2004 р., у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями, що висловлені Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 р. у справі № 6-16цс14 та постанові від 24 грудня 2014 р. у справі № 6-206цс14.

Саме на порушення положень земельного та водного законодавства при передачі у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яка відноситься до прибережної захисної смуги Бузького лиману, посилався в позові Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері та з таких вимог виходив суд першої інстанції, розглядаючи справу.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі та нормативні акти у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 р. в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м є незаконним і підлягає скасуванню.

За такого незаконним є й оформлення та надання ОСОБА_3 державного акту, який в силу ст. 126 ЗК України (у редакції, чинній на час виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_3) був документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В силу частин 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно змісту ч. 1 ст. 316, ч. 1 чт. 319 ЦК України правом розпорядження майном за загальним правилом наділений лише власник майна.

Оскільки ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку у незаконний спосіб, вона не мала права її відчужувати.

Враховуючи викладені положення закону та встановлені судом обставини справи, висновок суду про доведеність позовних вимог прокурора щодо незаконності рішення міської ради про надання земельної ділянки ОСОБА_3, недійсність виданого на її ім'я державного акту на право власності на земельну ділянку, на якому в подальшому після відчуження зроблена відповідна відмітка, а також про недійсність договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного 14 грудня 2012 р. за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_4 купили земельну ділянку є правильними і не оскаржується учасниками справи.

Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що прокурором пропущений строк давності на звернення з даним позовом.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на час звернення з позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України (у редакції закону, яка була чинною на час звернення з позовом) було покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України становить три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст.і 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України (у зазначеній редакції) органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор. Якщо ж прокурором, як у даній справі, при зверненні з позовом на захист інтересів держави зазначив про відсутність такого органу з належними повноваженнями щодо звернення до суду, в такому разі прокурор набув статусу позивача і відлік позовної давності обчислюється від дня, коли саме прокурору стало відомо про порушення прав держави.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 були подані заяви про сплив позовної давності та застосування наслідків пропуску позовної давності.

Суд першої інстанції обґрунтував висновок про порушення прокурором строку позовної давності тим, що на засіданні Миколаївської міської ради 04 вересня 2009 р., на якому було прийнято оскаржуване рішення про виділ земельної ділянки, була присутня помічник прокурора міста Терещенко В.Ю., а тому про вказане рішення прокуратурі стало відомо у день його прийняття.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду та заявами відповідачів про пропуск позовної давності.

Закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається з тексту стенограми 36-ої сесії Миколаївської міської ради V сесії Друге пленарне засідання від 04 вересня 2009 р., з виступів, які передували прийняттю оспорюваного рішення, не можливо зрозуміти його зміст, а саме - розташування спірної земельної ділянки та її цільове призначення. Об'єктивно встановити суть рішення прокурор не мав змоги, оскільки проекти рішення роздавалися депутатам і на сесії не оголошувалося, що земля знаходиться в межах прибережної захисної смуги. (т. 1, а.с. 218).

Копії рішення міської ради прокурор не отримував, оскільки відповідачі не змогли довести цього. Наявність відмітки у міській раді про надіслання рішення прокурору не свідчить про те, що воно дійсно направлялося та прокурором отримувалося (т. 1 а.с. 219).

Не містять матеріали справи також доказів того, що прокурору з інших джерел могло бути відомо про зміст оскаржуваного рішення.

Відповідно до постанови Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 11 березня 2013 р. прокурору про порушення прав держави на землю стало відомо з повідомлень у засобах масової інформації про проведення підготовчих будівельних робіт та масове знищення зелених насаджень в зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману в Заводському районі м. Миколаєва у лютому 2013 р. (т.1, а.с. 117).

Зазначене підтверджується статтями у засобах масової інформації від 18 лютого 2013 р., 20 лютого 2013 р. (т.3, а.с.93-110), зверненням командира військової частини А2488 (т. 1, а.с. 102).

Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з даним позовом 16 жовтня 2014 р., тобто в межах визначеного законом трирічного строку.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про пропуск прокурором строку позовної давності та відсутність через таке підстав для задоволення позову прокурора у повному обсязі не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

При цьому колегія суддів враховує також відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України висновок, викладений щодо застосування норм права, які регулюють строк позовної давності, Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного суду в постанові від 16 серпня 2018 р. по справі № 487/10111/14-ц, в якій встановлені аналогічні обставини.

За такого позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.

Щодо решти заявлених позовних вимог, то вони задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 06 травня 2014 р. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_5, виданого 23 травня 2014 р., на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_4, площею 0, 0424 га, державна реєстрація якої проведена 10 грудня 2013 р., та права власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_6, виданого 23 травня 2014 р., - на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_2/1, з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 0423 га, державна реєстрація якої проведена 12 грудня 2013 р., що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таке свідчить про те, що після набуття у власність спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_3 за договором купівлі-продажу, укладеним 14 грудня 2012 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_4 провели поділ цієї земельної ділянки в натурі, внаслідок чого було сформовано дві нові земельні ділянки, які є окремими об'єктами майна і права власності. Будь-яких вимог щодо долі цих земельних ділянок (їх повернення, витребування) прокурором не заявлялось.

Між тим, внаслідок таких дій земельна ділянка площею 847 кв.м по АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_3, про повернення якої заявлений позов, фактично припинила своє існування, а відповідачам на час звернення з позовом та вирішення спору в суді на підставі неоспорених правовстановлюючих документів (свідоцтв про право власності) належать інші земельні ділянки (іншого розміру та з іншими кадастровими номерами). Будь-яких вимог щодо долі цих земельних ділянок (їх повернення, витребування) прокурорм не заявлялось.

За такого відсутні підстави для задоволення позовних вимог про повернення земельної ділянки площею 847 кв.м по АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_3.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_2, яка внесена державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то колегія суддів також вважає, що вони не підлягають задоволенню і виходить з наступного.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2018 р. 06 травня 2014 р. державним реєстратором внесені відомості про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0, 0423 га по АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_4, тобто на земельну ділянку за іншою адресою.

Крім того, зі змісту позовних вимог прокурора можна зробити висновок, що вимога про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно є похідною від спору стосовно такого майна, але вимоги про оспорювання права ОСОБА_4 на зареєстровану за нею земельну ділянку не пред'являлись.

Враховуючи, що судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права та суд помилково вважав встановленими обставини щодо пропуску позовної давності, рішення суду на підставі положень пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України необхідно скасувати, постановиши нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, необхідно відповідно й провести розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічні положення були передбачені ч. 3 ст. 2 ЦПК України в редакції закону, яка була чинною на вирішення справи судом першої інстанції.

Порядок та розміри оплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон).

На час звернення з позовом до суду прокурор був звільнені від сплати судового збору (п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону).

Прокурором заявлені вимоги як майнового, так і не майнового характеру.

Згідно діючих на час звернення з позовом ставок справлянна судового збору (ч. 2 ст. 4 Закону) позовні вимоги немайнового характеру оплачувались судовим збором за ставкою - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що становило 243 грн. 60 коп.

Апеляційним судом задоволені три вимоги немайнового характеру, а тому в дохід держави слід стягнути з відповідачів за вирішення позову 730 грн. 80 коп. в рівних частках з кожного, тобто по 182 грн. 70 коп.

При зверненні з апеляційною скаргою прокурором оплачено 2960 грн. 02 коп. судового збору (т. 2, а.с. 140), а з касаційною скаргою - 1 461 грн. 60 коп. (т. 3 а.с. 24), з яких по діючим на той час ставкам мало бути сплачено за перегляд рішення щодо трьох вимог немайнового характеру: в апеляціній інстанції - 803 грн. 88 коп. (110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), а в касаційній - 876 грн. 96 коп. (120% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

За такого на користь прокурора з відповідачів необхідно стягнути по 419 грн. 88 коп. судового збору з кожного ((803,88+876,96):4).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року скасувати, постановити по справі нове судове рішення.

Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 за участю третьої особи - Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки в комунальну власність задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м. по АДРЕСА_2; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, виданий на ім'я ОСОБА_3 27 жовтня 2009 року, на якому приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Тищенко О.О. 14 грудня 2012 року зроблено запис про перехід права власності на земельну ділянку в рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_4, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за АДРЕСА_2, площею 0,0847 га, з кадастровим номером НОМЕР_3, укладений 14 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Тищенко О.О., який зареєстровано в реєстрі за № 1321.

В решті позовних вимог Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері відмовити.

Стягнути в дохід держави судовий збір з Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 по 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. з кожного.

Стягнути на користь Прокуратури Миколаївської області з Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 по 419 (чотириста дев'ятнадцять) грн. 88 коп. з кожного судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

_________________________________________________________

Повний текст постанови виготовлений 19 вересня 2018 року