Справа №22-1797 Головуючий в першій інстанції Кучеренко О.П.
Категорія 59 Доповідач Черниш Т.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Кіровоградської області в складі головуючого Кривохижі В.І., суддів Черниш Т.В.,
Чорнобривець О.С., при секретарі Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду від 14 квітня 2006 року,
встановила:
24 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, які він зобов"язаний за рішенням суду виплачувати на утримання повнолітньої дочки в зв"язку з продовженням нею навчання, та про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Посилався на те, що через скрутний матеріальний стан, хвороби, відсутність роботи і будь-яких доходів неспроможний сплачувати аліменти та погасити заборгованість, що утворилась.
Рішенням Добровеличківського районного суду від 14 квітня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач просив його скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та доказам.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія судців визнає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що за рішенням Добровеличківського районного суду від 12 серпня 2005 року на ОСОБА_1 покладено відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу України обов"язок сплачувати, починаючи з 19 липня 2005 року і до закінчення навчання 30 червня 2006 року, на утримання повнолітньої дочки - відповідача по справі аліменти , щомісячний розмір яких рішенням апеляційного суду від 16 листопада 2005 року зменшений до 100 грн. Виконавчий лист про стягнення аліментів взагалі не виконувався.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за аліментами виникла внаслідок обставин, які не мають істотного значення, а вимоги про припинення стягнення аліментів не грунтуються на законі.
Наведене обгрунтування правового висновку, покладеного в основу рішення, повною мірою узгоджується з нормами чинного сімейного законодавства, зокрема,
ст.ст. 197, 199, 201 СК України. Позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, не надав переконливих доказів, які б свідчили, що невиконання аліментного обов"язку було зумовлено тяжкою хворобою чи іншими обставинами, які мають істотне значення. Не містять їх і матеріали справи. Відсутні передбачені законом підстави і для припинення аліментних обов"язків. При прийнятті рішення про стягнення аліментів з позивача, обставини, на які той посилається, були враховані при визначенні розміру аліментів.
З огляду на викладене колегія судців визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи його не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне вирішення спору, тому скарга в силу ст. 308 ЦПК підлягає відхиленню.
Згідно ст.ст. 81, 88 ЦПК на позивача слід покласти витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1258 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 81, 88 ЦПК України, колегія судців
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Добровеличківського районного суду від 14 квітня 2006 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_1 витрати з інформаційно - технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. за такими реквізитами: одержувач - Державне підприємство „Судовий інформаційний центр"; ЄДРПОУ -30045370, банк одержувача - у ВАТ „Банк Універсальний", м. Львів; МФО-325707; рахунок -26001014180002
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.