копія

Провадження 11-кп/792/563/18

Справа № 683/623/18 Головуючий в 1-й інстанції Андрощук Є. М.

Категорія: ч.2 ст.286 КК України Доповідач Матущак М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого-судді                        Матущака М.С.,

суддів                                        Бережного С.Д., Кулеші Л.М.,

за участю секретаря                        

судового засідання                        ОСОБА_1,

прокурора                                        Павлишина В.І.,

потерпілих:                                        ОСОБА_2, ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

представника потерпілих                ОСОБА_4,

представника потерпілої                ОСОБА_5,

законного представника

потерпілої                                        ОСОБА_6,                

обвинуваченого                                ОСОБА_7,

захисника        ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження №12017240220000795 від 18 листопада 2017 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_9 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2018 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Старокостянтинівського районного суду від 02 липня 2018 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації, житель ІНФОРМАЦІЯ_3 хмельницької області, АДРЕСА_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, на утриманні дві малолітні дитини, несудимий в силу ст.89 КК України,

визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, з призначенням покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.

       До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 не застосовано.

       Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення експертизи в розмірі 2 288 грн.

       Ухвалено скасувати ухвалу слідчого судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20.11.2017 року та речовий доказ – автомобіль НОМЕР_1 повернуто власнику – ОСОБА_10

Ухвалено стягнути з обвинуваченого-цивільного відповідача ОСОБА_7:

- на користь Хмельницької обласної ради 4 306,25 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3

- на користь Хмельницької міської ради 13 581,16 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3

- на користь Старокостянтинівської районної ради 720,54 грн. за стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3, 5 325,6 грн. за стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_2 та 3 165,04 грн. за стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2

Ухвалено стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Перша»:

- на користь потерпілої-цивільного позивача ОСОБА_3 22 172,84 грн. за шкоду завдану здоров’ю, а також 1 108,64 грн. моральної шкоди.

- на користь потерпілої-цивільного позивача ОСОБА_2 6 520,49 грн. за шкоду завдану здоров’ю, а також 326,02 грн. моральної шкоди.

У задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Перша» 8 000 грн. моральної шкоди відмовлено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 30 000 грн. моральної шкоди, у решті позовних вимог – відмовлено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 30 000 грн. моральної шкоди, у решті позовних вимог – відмовлено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 5 000 грн. моральної шкоди, у решті позовних вимог – відмовлено.

       За вироком суду, близько 05 години 50 хвилин 18 листопада 2017 року ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем НОМЕР_2, та рухався зі швидкістю біля 60 км/год. по вул. Попова в м. Старокостянтинові в напрямку вул. Заікіна.

ОСОБА_7, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, допустив порушення вимог п.1.5, п.2.3 п.п.б), п.2.3. пп.д), п.10.1., п.12.1, п.12.2, п.12.3, п.18.1 в) Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 року, а саме: своїми діями створив небезпеку та загрозу життю та здоров’ю громадян, не був уважним, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху транспортного засобу, не урахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості не вибрав швидкість, яка б дала йому змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований навпроти будинку №17 по вул. Попова в м.Старокостянтинові, на якому в цей час перебували пішоходи ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_3, не зменшив швидкості керованого ним транспортного засобу та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходам, для яких виникла небезпека, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля на пішоходів ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що перетинали проїзну частину вул. Попова у м. Старокостянтинові зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень; пішохід ОСОБА_2 – у вигляді тупої травми живота, лінійного розриву печінки по вісцеральній поверхні, розриву жовчного міхура, внутрішньочеревної кровотечі, паранефральної гематоми справа, які за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя; садна лівого ліктьового суглобу, попереку, правої китиці, гематоми верхніх і нижніх кінцівок, які за своїм характером відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень; пішохід ОСОБА_3 – тілесні ушкодження, у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеня, субарахноїдального крововиливу, крайового надлому лівого потиличного мищелка, які за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя; крововиливу в ділянці середньої третини лівого стегна, садна та синці на кінцівках, які за своїм характером відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.1.5, п.2.3 п.п.б), п.2.3. пп.д), п.10.1, п. 12.1, п.12.2, п.12.3, п.18.1.в) Правил дорожнього руху находиться в прямому причинному зв’язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілим ОСОБА_2, ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_2 – легких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просив вирок суду змінити, звільнивши його від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України.

Посилався на те, що призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі, хоч і не виходить за межі, встановлені ч.2 ст.286 КК України, але є явно несправедливим внаслідок його суворості.

Уважав, що судом в достатній мірі не враховано, що він визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується, раніше до відповідальності не притягувався, має на утриманні малолітніх дітей та осіб похилого віку, частково відшкодував завдану шкоду; потерпіла ОСОБА_3, якій завдано найбільшої шкоди, не наполягала на позбавленні його волі. Тому за відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд, виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, мав достатні підстави для застосування до нього ст.75 КК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просив вирок суду змінити з аналогічних підстав. Окрім цього, просив не застосовувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Також зазначав, що судом ураховано лишу думку потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_11 і залишено поза увагою думку потерпілої ОСОБА_3 про призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з реальним позбавленням волі. Крім того, ОСОБА_7 у день проголошення вироку відшкодовано останній 2 500 грн., що підтверджується відповідною розпискою.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та поданих апеляційних скарг, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на підтримання доводів апеляційних скарг про зміну вироку суду та застосування ст.75 КК України; потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_2 та їх представника адвоката ОСОБА_4, потерпілу ОСОБА_3, її представника адвоката ОСОБА_5 та законного представника ОСОБА_6, які, кожен зокрема, підтримали апеляційні скарги і просили не позбавляти волі обвинуваченого у зв’язку з відшкодуванням їм завданої шкоди; думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг та просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає задоволенню повністю, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 – задоволенню частково з таких підстав.

Подія злочину, доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка вчиненого за ч.2 ст.286 КК України, а також вид і розмір призначеного основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки в апеляційних скаргах не оспорюються.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Згідно зі ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Так, на підставі ст.65 КК України та роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року (з подальшими змінами) "Про практику призначення судами кримінального покарання" суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості цього злочину, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Водночас засудженому має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише в тому випадку, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належно вмотивувавши свій висновок.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд керувався вимогами ст.ст.50, 65 КК України, роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7 (із наступними змінами та доповненнями), враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, думку потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_2, які клопотали про призначення покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.

При цьому судом на виконання вимог п.20 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» ураховано не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, особу винного. Зокрема, ОСОБА_7 допустив грубе порушення правил дорожнього руху, наслідком яких є заподіяння двом особам тяжких тілесних ушкоджень, відсутність будь-яких мотивів для допущення таких неправомірних дій, що призвели до тяжких наслідків, наявність об'єктивної спроможності обвинуваченого виявити небезпеку руху та вжити заходів для її усунення.

Воднораз, на переконання колегії суддів, доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 про наявність достатніх підстав для застосування до обвинуваченого ст.75 КК України щодо основного покарання заслуговують на увагу.

Згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, ОСОБА_7 щиро розкаявся в скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував завданий збиток, що місцевим судом визнано обставинами, що пом’якшують йому покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7, судом не встановлено.

Потерпіла ОСОБА_3 в місцевому суді не наполягала на призначенні обвинуваченому реального покарання, аналогічну позицію підтримала в апеляційному суді та підтвердила, що після проголошення вироку ОСОБА_7 їй відшкодовано 2 500 грн. моральної шкоди.

При подальшому апеляційному розгляді потерпіла ОСОБА_3 та її законний представник ОСОБА_6 зазначили про повне відшкодування обвинуваченим розміру моральної шкоди за судовим рішенням і відсутність претензій до нього. Просили не позбавляти його волі і застосувати до нього ст.75 КК України.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в апеляційному суді підтвердили, що їм також відшкодовано обвинуваченим завдану моральну шкоду у розмірі, визначеному місцевим судом. У зв’язку з цим не наполягали на призначенні обвинуваченому реального покарання та просили про застосування до нього положень ст.75 КК України.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, висновок місцевого суду про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання та відсутність підстав для застосування до нього ст.75 КК України був передчасним.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також те, що ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, повністю відшкодував заподіяну шкоду, що є обставинами, що пом’якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують його покарання, колегія суддів уважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства та наявні достатні підстави для звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

На думку колегії суддів, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.

Відповідно до ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок суду у разі пом’якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а вирок суду щодо нього у частині призначеного основного покарання у виді 3 років позбавлення волі – зміні зі звільненням засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК України.

З урахуванням того, що саме через грубе порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 сталася дорожньо-траспортна пригода, в результаті якої завдано тяжкі тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_2, колегія суддів погоджується з застосованим до засудженого додатковим покаранням у виді позбавлення права керування транспортними засобами і не вбачає підстав для зміни судового рішення в цій частині, на чому наполягав в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9

Керуючись ст.ст.407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання змінити.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу пробації; повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи; періодично з’являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

У решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:        /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Хмельницької області ОСОБА_12