АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/1240/2018 Головуючий в 1 інст.: Анохіна А.М.,

Категорія справи: ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України Доповідач: Фрич Т.В.,

У Х В А Л А

11 вересня 2018 року м.Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого: судді Фрич Т.В.,

суддів: Юденко Т.М., Юрдиги О.С.,

секретарів судового засідання Трутенко А.Ю., Качан Т.В.,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, кримінальне провадження № 12018100050001084 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ленінобад Республіки Таджикістан, громадянина Киргизстану, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, без постійного місця реєстрації в Україні, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: вироком Печерського районного суду м. Києва від 23.03.2016 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) місяців арешту; вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2017 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25.05.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) місяців арешту,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора Горбаня В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ВолторнистоїВ.С.,

в с т а н о в и л а:

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК Україниостаточне покарання ОСОБА_1 призначено з урахуванням невідбутого покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2017, приєднавши до нього частину покарання за цим вироком, та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 3 (три) місяці.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 встановлено рахувати з моменту затримання - 09 лютого 2018 року.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишено без змін, до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить об'єднати в одне провадження вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2017 за ч. 1 ст. 309 КК України, Дніпровського районного суду м. Києва від 25.02.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України та Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України. Застосувати ст. 71 КК України та винести один вирок, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити більш м'якше покарання, із застосуванням ст. 69 КК України.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при винесенні вироку суд не розглянув можливість застосування до нього ст. 69 КК України, так як він являється інвалідом по зору, чоловіком пенсійного віку, за місцем проживання він характеризується позитивно, скарг від жителів на нього не надходило, свою вину визнав повністю та щиросердно розкаявся.

Крім того, апелянт зазначає, що весь судовий розгляд проводився на українській мові, якою він не володіє в повному обсязі. Та його адвокат з прокурором ввели його в оману, запропонувавши провести судовий розгляд в скороченому порядку, пообіцявши більш м'яке покарання. Таким чином вмовили його підписати документи про відмову від перекладача.

Також апелянт зазначає, що він 25.05.2017 був засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 4 місяців арешту. Про те у вироку Оболонського районного суду м. Києва абсолютно нічого про нього не говориться та у даному вироку немає рішення про застосування ст. 71 КК України, тому вирок Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2018 не може бути об'єктивним.

Іншими учасниками судового провадження, які мають право подати апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржений.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом визнано доведеним, що 09 лютого 2018 року, приблизно о 18 год. 50 хв. ОСОБА_1, перебуваючи на зупинці громадського транспорту, що за адресою: м. Київ, вул. Тимошенко, 16, сів у маршрутне таксі № 485, яке рухалось в сторону пр-ту ГероївСталінграда, де побачив ОСОБА_5, яка тримала у руці сумку.

В той же час у ОСОБА_1, виник умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, реалізуючи який останній, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно з корисливих мотивів, бажаючи збагатитись за рахунок чужого майна, відчинив належну ОСОБА_5сумку, звідки викрав належний останній гаманець, в якому знаходились грошові кошти в сумі 5538 гривень 00 коп. В подальшому, продовжуючи свої дії, ОСОБА_1, вийшов з маршрутного таксі № 485 на зупинці громадського транспорту, що за адресою: м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 27 та довести свій умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна до кінця не зміг, з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками поліції.

Своїми умисними діями в разі доведення їх до кінця, ОСОБА_1 міг спричинити ОСОБА_6, майнову шкоду на загальну суму 5538 грн. 00 коп.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, а саме: закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданих апеляційних скарг.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст.185 КК України, апелянтом не оспорюються та не оскаржуються, а тому відповідно до вимог ст.404 КПК України апеляційною інстанцією не перевіряються.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції при обранні та призначенні покарання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, його ставлення до протиправного діяння, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, а саме те, що останній раніше неодноразово судимий, не працює, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, відповідно до характеристики за місцем проживання скарг від сусідів, мешканців на його поведінку в ЖЕД-411 не надходило, у зв'язку із чим призначив покарання передбачене санкцією частини другої статті 185 КК України у виді позбавлення волі.

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав, щире каяття у вчиненому.

Обставину, що обтяжує покарання, суд не встановив.

Призначаючи покарання такого виду суд не вбачав за можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, у зв'язку із чим не застосовавположення ст. 75 КК України.

Також суд першої інстанції взяв до уваги те, що даний злочину був вчинений ОСОБА_7 під час звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі, встановленого вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2017, та остаточне покарання призначив за правилами ст. 71 КК України.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується. Покарання обвинуваченому ОСОБА_1 призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінально караних діянь.

При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст.65 КК України, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином, на думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_1 призначено відповідно до вищезазначених вимог.

Доводи апелянта про необхідність застосування щодо нього ст. 69 КК України, при призначенні покарання судом першої інстанції є безпідставними, та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Так, відповідно до вимог ст. 69 КК України, а також роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Таким чином, колегія суддів позбавлена законних підстав для застосування положень ст.69 КК України, так як судом першої інстанції встановлена одна пом'якшуюча обставина, та під час апеляційного розгляду не встановлено інших істотних обставин, які знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення. Крім того, останній після закінченню строку відбуття покарання за попереднім вироком, через невеликий проміжок часу вчинив знову середньої тяжкості корисливий злочин.

Стосовно тверджень апелянта про те, що необхідно об'єднати в одне провадження вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2017 за ч. 1 ст. 309 КК України, Дніпровського районного суду м. Києва від 25.02.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України та Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України та застосувати ст. 71 КК України та винести один вирок, слід зазначити наступне.

Так вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2017 врахований оскаржуваним вироком при призначені остаточного покарання. А щодо вироків Дніпровського районного суду м. Києва від 25.02.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України та Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України, то дане питання підлягає вирішенню відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК України та в порядку п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України, так як дане питання відноситься, до питань, які вирішуються судом під час виконання вироків.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судовий розгляд проводився на українській мові, якою обвинувачений не володіє в повному обсязі, то суд апеляційної інстанції, до такої позиції ставиться критично. Оскільки в матеріалах справи, на аркуші 44 міститься пам'ятка про права та обов'язки обвинуваченого, яку ОСОБА_7 підписав без будь яких застережень, що свідчить про те, що він з нею ознайомився, де роз'яснено його право на перекладача. Про те, матеріали справи не містять будь-яких доказів та клопотань про те, що ОСОБА_7 потребує перекладача, та не розуміє мови, якою проводився судовий розгляд. Окрім того під час апеляційного розгляду, ОСОБА_7 та його захисник не наполягали на залученні обвинуваченому перекладача.

Стосовно того, що під час розгляду в суді першої інстанції адвокат ОСОБА_7 з прокурором ввели його в оману, запропонувавши провести судовий розгляд в скороченому порядку, пообіцявши більш м'яке покарання, та таким чином вмовили його підписати документи про відмову від перекладача, на думку суду апеляційної інстанції, є безпідставними. Як вбачається з журналу судового засідання /а.с. 59-63/, обвинуваченому було роз'яснено порядок розгляду справи на підставі ст. 349 КПК України, що також підтверджується розпискою останнього на /а.с. 46/. Він не заперечував щодо проведення скороченого судового розгляду з дотриманням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування або зміни, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м.Києва, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, - залишити без задоволення.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.

Судді:

_____________ _____________ _____________

Фрич Т.В. Юденко Т.М. ЮрдигаО.С.