РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Справа № 918/1164/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Огороднік К.М. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача: Проценко О.М.- адвоката за довіреністю від 03.09.2018р. №09/12/395

відповідача: Рашко В.Г. - представника за довіреністю від 04.07.2018 року №535-юд

третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 07.05.18р., колегією суддів у складі: головуючого судді Церковної Н.Ф., судді Марача В.В., судді Політики Н.А. о 12:55 год., у м. Рівному, повний текст складено 14.05.2018 року у справі №918/1164/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - банк) звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23 липня 2013 року між ним та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 000 доларів США 00 центів для поповнення обігових коштів, а останній, у свою чергу, зобов'язався своєчасно повернути кредитору суму отриманого кредиту та сплатити нараховані проценти.

На забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань боржника, що випливають з цієї угоди, 5 лютого 2015 року між банком та публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є відповідач (далі - товариство), було укладено договір поруки № 20-0189/3-3, за яким останнє зобов'язалося відповідати перед банком за виконання позичальником своїх зобов'язань за вищенаведеним кредитним договором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000 доларів США 00 центів.

Оскільки приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" взяте на себе зобов'язання щодо повернення кредиту виконувало неналежним чином, у зв'язку з чим у останнього перед банком станом на 25 серпня 2015 року утворилася заборгованість по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків у розмірі 45 902 961 доларів США 23 центів (що станом на 25 серпня 2015 року за офіційним курсом Національного Банку України складає 1 014 250 899 грн. 59 коп.), позивач, посилаючись на статті 11, 16, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 560, 563, 566, 610, 625, 1048, 1049, 1054 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) і статті 173, 174, 193, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача як поручителя вищезазначену суму боргу, а також 347 872 554 грн. 35 коп. пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.05.2018 року у справі №918/1164/15 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, та прострочених процентів за користування кредитом в сумі 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року становить 27 378 846 грн. 43 коп.), а також 182 700 грн. 00 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України вказав, що перевіривши наданий позивачем розрахунок сум заборгованості за неповернутим кредитом та процентами за користування кредитом, дійшов висновку, що він відповідає умовам вказаного кредитного договору та вимогам законодавства України. Враховуючи те, що сума основного боргу третьої особи за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач та третя особа на момент прийняття рішення не надали документи, які свідчать про погашення вказаних сум заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог банку про стягнення даних грошових коштів.

Разом з тим, з посиланням на договір поруки від 05.02.2015 року №20-00189/3-3, ст.ст.546, 553-554 ЦК України суд зазначив, що сума боргу третьої особи по погашенню спірного тіла кредиту та поверненню процентів за користування кредитом за договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом, сплачена не була, а також беручи до уваги те, що на момент прийняття рішення товариство також не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем в рамках належного виконання умов договору поруки від 5 лютого 2015 № 20-00189/3-3, а тому дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, вищенаведених сум заборгованості, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, з посиланням на ст.ст. 546, 552 ЦК України, ст.ст. 230, 232 ГК України, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" суд зауважив, що враховуючи імперативні приписи наведеного нормативно-правового акту, беручи до уваги факт нарахуванням банком пені у період з 1 травня 2014 року по 24 серпня 2015 року, а також зважаючи на проведення антитерористичної операції в зоні знаходження третьої особи та провадження нею господарської діяльності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог банку про стягнення з товариства, як поручителя, пені на загальну суму 347 872 554 грн. 35 коп., прийшов до висновку про відмову в позові в цій частині.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 07.05.2018 року у справі №918/1164/15 і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вказує, що не погоджується з рішенням господарського суду Рівненської області, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник з посиланням на ст.ст. 631, 637 ЦК України, ст.180 ГК України, умови договору поруки, зауважує, що оскільки, заборгованість за кредитним договором виникла до укладання договору поруки, умовами якого не передбачається забезпечення сплати цієї заборгованості, в договорі поруки відсутні застереження про застосування його положень до відносин, які виникли до його укладення, а з позовних вимог не вбачається, що з дати укладання договору поруки сума заборгованості по кредиту змінилася, а також вказаний предмет спору уже судом розглянутий та прийняте рішення, яке набрало законної сили, то вимога позивача до ПАТ «Рівнеазот» про стягнення суми кредиту та процентів є безпідставна та така, що задоволенню не підлягає.

Разом з тим, звертає увагу, що всупереч п. 3.1. договору поруки позивачем до претензії - вимоги надісланої на адресу поручителя, не було надано перелік документів, що підтверджують невиконання позичальником своїх зобов'язань (виписка з поточного рахунку та рахунку нарахованих доходів за кредит). У зв'язку з ненаданням позивачем до вимоги відповідних документів, що підтверджують невиконання позичальником своїх зобов'язань по кредитному договору, така вимога є необґрунтована та безпідставна.

На думку скаржника, надіслана позивачем вимога не відповідає умовам договору поруки, відповідно, у ПАТ «Рівнеазот» зобов'язання по договору поруки не виникло, а тому позовні вимоги позивача до поручителя є безпідставні та такі, що задоволенню не підлягають.

Крім того, скаржник звертає увагу, про наявність справ №910/9932/14, №925/1650/15, №918/1164/15, у яких один і той самий предмет спору та відповідно до яких на одних і тих самих підставах відбувається стягнення банком.

Вказує, що відповідно до умов кредитного договору від 23.07.2013 року №20-2199/2-1 сторонами не погоджено і не знайшло відображення вжиття інших, крім передбачених договором, засобів забезпечення виконання умов договору, зокрема поруки. Відповідно до вимог ч. 1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відсутність у договорі № 20-2199/2-1 від 23.07.2013р. посилань на можливість забезпечення основного зобов'язання порукою, позбавляє права на укладення такого договору без відповідних змін і доповнень до кредитного договору і участі другої сторони.

Таким чином, уклавши кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013р. сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними для цього договору. Визначаючи конкретні види забезпечення виконання зобов'язань по договору, сторони не домовились застосовувати такий вид виконання зобов'язань, як порука. Виходячи з вимог ст. 525 ЦК України про те, що одностороння зміна умов зобов'язання не допускається та враховуючи вимоги п.п. 6.8., 6.9., п. 7.1 договору, укладення договорів поруки могло мати місце лише після підписання відповідних змін та доповнень до означеного кредитного договору з обов'язковим отриманням письмової згоди ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" на розголошення фактів та інформації по договору. Проте, третя особа по справі вказує, що не надавало своєї згоди на розкриття інформації третім особам, про укладення договорів поруки не знало. ПАТ «Промінвестбанк» про це було замовчано при укладанні договорів поруки з ПрАТ «Рівнеазот».

Крім того, замовчено позивачем і факт укладання з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" договору застави майнових прав на виручку на суму еквівалентну 125 000 000,00 доларів США. Про це свідчить недолучення його до справи та відсутність згадки про нього в заявах по суті спору і в самому договорі поруки №20-0189/3-3 від 20.02.2015р., що перешкодило б вчиненню оспорюваного правочину. Копія цього договору надана в суд 13 квітня 2018 року, однак іншим учасникам справи вона не надсилалась і відповідно до вимог ч. 9 ст. 80 ГПК України не може бути використана як доказ, що судом проігноровано.

Отже, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України зазначає, що ПрАТ «Рівнеазот» було введено в оману щодо умов кредитування, а тому, оскаржуваний договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015р. підлягає визнанню недійсним, на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 203 та ст. 230 ЦК України як такий, що вчинений під впливом обману.

Разом з тим, на думку відповідача судом першої інстанції було порушено норми п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, а саме при частковому задоволенні позовних вимог судовий збір було в повному обсязі покладено на відповідача.

Також, відповідач вважає, що процентна ставка у розмірі 11,75% річних на яку посилається у своїх розрахунках позивач договором поруки не передбачена, то відповідно відповідач, згідно договору поруки не несе відповідальності перед позивачем в частині сплати процентів по кредиту за ставкою 11,75% річних, а може відповідати лише в частині спати процентів за ставкою 11,00% річних.

У відзиві на апеляційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 07.05.2018 року залишити без змін.

ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" не скористалося правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений заздалегідь та належним чином (а.с. 56).

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 07.05.2018 року у справі №918/1164/15 і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23 липня 2013 року між банком та приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 (далі - кредитний договір) (т. 1, а.с. 12-17).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками вказаних юридичних осіб.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Згідно пункту 2.2 цього договору кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20 січня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту, отриманого в межах ліміту кредитної лінії, шляхом перерахування коштів на рахунок № 37391620445329/840, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк", код банку 300012.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів з кредитного на поточний рахунок позичальника № 26006620419071/840, відкритий в ПАТ "Промінвестбанк", код банку: 300012. Перерахування кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника протягом 3-х банківських днів, починаючи з наступного банківського дня, за датою отримання.

За умовами пункту 3.2 вказаного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,0 (одинадцять) процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту - в дату, до якої позичальник має право користуватись кредитом.

Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний у пункті 2.2 цього договору, сплачуються позичальником щоденно. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 4 (четвертого) числа включно місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). Проценти, що нараховані за останній календарний місяць терміну дії кредиту, не вважаються простроченими протягом наступних 4 календарних днів після закінчення цього терміну.

Відповідно до пункту 3.3 договору у випадку порушення позичальником встановлених пунктом 2.2 договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,0 процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно пункту 3.2 договору.

Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору позичальник зобов'язується, зокрема, з урахуванням положень пункту 3.1 цього договору отримати кредит та використати його за цільовим призначенням і у встановлені цим договором строки повернути отримані суми кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок № 37391620445329/840, відкритий в ПАТ "Промінвестбанк", код банку: 300012 на погашення заборгованості по даному договору, а також своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

Згідно з пунктами 6.1, 6.7 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2013 року на виконання умов кредитного договору позивачем перераховано третій особі 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) доларів США (що на день перерахування коштів є еквівалентом 399 650 000 грн. 00 коп.), що підтверджується наданою банком копією меморіального ордеру від 24 липня 2013 року № 160755 на суму 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) доларів США (що на день перерахування коштів є еквівалентом 399 650 000 грн. 00 коп.) (т. 1, а.с. 19). Факт отримання третьою особою вищенаведеної суми кредиту не заперечувався і представниками учасників процесу в судових засіданнях.

У той же час судом встановлено, що 10 січня 2014 року між позивачем та третьою особою було підписано договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, яким зокрема, було змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 квітня 2014 року, а також встановлено, що починаючи з 20 січня 2014 року проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої останнім процентної ставки у розмірі 11,75% річних (т. 1, а.с. 18).

З метою забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, 5 лютого 2015 між банком (кредитор) та публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є товариство (поручитель), укладено договір поруки № 20-00189/3-3 (далі - договір поруки).

Зазначена угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками вказаних суб'єктів господарювання.

За умовами пункту 1.1 договору поруки кредитор - банк є кредитором приватного акціонерного товариства "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, за яким у забезпечення виконання зобов'язань позичальника укладено цей договір.

Пунктом 1.2 договору поруки обумовлено, що позичальником є приватне акціонерне товариство "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ", яке зобов'язується повернути кредитору кредит, наданий шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 50 000 000,00 доларів США, датою остаточного повернення всіх сум кредиту є 30 квітня 2014 року, сплатити проценти за користування ним у розмірі: 11% річних за користування кредитними коштами в доларах США, проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних за користування кредитними коштами в доларах США, сплатити проценти при настанні умов та в розмірі, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 кредитного договору, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати кредитору всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Поручителем за цим договором є публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" (правонаступником якого є товариство) - особа, яка зобов'язується перед кредитором відповідати за погашення боргу за кредитним договором на засадах солідарного боржника (пункт 1.3 договору поруки).

Згідно з пунктом 2.1 договору поруки поручитель у відповідності до умов цього договору у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, з урахуванням пункту 2.2 цього договору, а саме погасити:

1) заборгованість з повернення кредитору кредиту за кредитним договором;

2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити у випадку порушення позичальником пунктів 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 кредитного договору;

3) суми неустойки (штрафу, пені);

4) суми збитків, завданих кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених кредитним договором.

За умовами пункту 2.2 договору поруки у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000,00 доларів США.

За змістом пункту 2.3 договору поручитель знайомий з умовами кредитного договору про відкриття кредитної лінії.

Крім того, відповідно до пункту 5.7 договору поруки поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі кредитного договору та про наявність рішень по судових справах: №910/9932/14, № 910/11585/14, № 910/16628/14 на дату підписання цього договору.

Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору листом від 26 серпня 2015 року № 39-1/1137-6 (т. 1, а.с. 38) банк звернувся до відповідача, як до поручителя, з претензією про сплату в десятиденний строк суми заборгованості третьої особи за кредитним договором в розмірі 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом, а також 347 872 554 грн. 35 коп. пені, з яких: 347 869 745 грн. 50 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 2 808 грн. 85 коп. - пеня за прострочення сплати процентів за кредитом.

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Водночас судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 у справі № 910/9932/14 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року встановлено факт прострочення повернення одержаних приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" кредитних коштів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, у зв'язку з чим судом було прийнято рішення про стягнення з третьої особи на користь банку наступних сум:

- 583 149 150 грн. 00 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 15 травня 2014 року складало 50 000 000,00 дол. США) простроченої заборгованості за кредитом;

- 2 664 667 грн. 73 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 15 травня 2014 року складало 228 472,23 дол. США) прострочених процентів за користування кредитом за період з 24 липня 2013 року по 14 травня 2014 року;

- 4 203 924 грн. 41 коп. пені за прострочення сплати кредиту за період з 1 травня 2014 року по 14 травня 2014 року;

- 2 808 грн. 85 коп. пені за прострочення сплати процентів за 4 травня 2014 року.

Слід зазначити, що вищенаведена постанова Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у справі № 910/9932/14 на час розгляду даного спору у встановленому законом порядку скасована не була та набрала законної сили.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що за змістом частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи заборгованість третьої особи перед банком сплачена не була. Доказів повного виконання рішення суду у справі № 910/9932/14 матеріали справи також не містять.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що станом на 25 серпня 2015 року непогашена сума боргу третьої особи перед банком за кредитним договором склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, ПАТ "Промінвестбанк" та приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 23 липня 2013 року.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до положень ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу третьої особи за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач та третя особа на момент прийняття рішення не надали документи, які свідчать про погашення вказаних сум заборгованості перед позивачем, суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок сум заборгованості, дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог банку про стягнення даних грошових коштів.

Суд апеляційної інстанції вказує, що згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як було зазначено вище, 5 лютого 2015 між банком та публічним акціонерним товариством "Рівнеазот", правонаступником якого є товариство, укладено договір поруки №20-00189/3-3, відповідно до розділу 1 якого:

1.1. "Кредитор"- публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - кредитор приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від «23» липня 2013 року з урахуванням договору про внесення змін та доповнень №20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 року (надалі - "кредитний договір"), за яким у забезпечення виконання зобов'язань позичальника укладено цей договір.

1.2. "Позичальник"- приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» (Україна, 93403, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 5, код ЄДРПОУ 33270581), яке зобов'язується повернути кредитору кредит, наданий шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) доларів США, датою остаточного повернення всіх сум кредиту є 30 квітня 2014 року, сплатити проценти за користування ним у розмірі: 11 % річних за користування кредитним коштами в доларах США, проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі: 16 % річних за користування кредитним коштами доларах США, сплатити проценти при настанні умов та в розмірі передбаченому п.3.2 та п, 3.3 кредитного договору, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати кредитору всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

1.3. "Поручитель" - публічне акціонерне товаритсво «Рівнеазот», - особа, яка зобов'язується перед кредитором відповідати за погашення боргу за кредитним договором на засадах солідарного боржника.

Відповідно до п. 2.1 договору поручитель у відповідності до умов цього договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, з урахуванням п.2.2 цього договору, а саме погасити: 1) заборгованість з повернення кредитору кредиту за кредитним договором; 2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити у випадку порушення позичальником пунктів 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 кредитного договору; 3) суми неустойки (штрафу, пені); 4) суми збитків, завданих кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених кредитним договором.

Нормою ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Слід зазначити, що за своєю суттю порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України). Виходячи з положень статті 553 ЦК України, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір.

Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором. Водночас він є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на те, що сума боргу третьої особи по погашенню спірного тіла кредиту та поверненню процентів за користування кредитом за договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 долар США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом, сплачена не була, а також беручи до уваги те, що на момент прийняття рішення товариство також не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем в рамках належного виконання умов договору поруки від 5 лютого 2015 № 20-00189/3-3, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, вищенаведених сум заборгованості, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що не заслуговує на увагу посилання скаржника в апеляційній скарзі на невірне застосування процентної ставки у розмірі 11,75%, у той час, як відповідно до п. 2.1. договору поруки має застосовуватися 11%, з огляду на таке.

Так, як зазначалося вище, відповідно до п. 2.1. договору поруки поручитель у відповідності до умов цього договору у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, з урахуванням пункту 2.2 цього договору, та зокрема, погасити: нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити у випадку порушення позичальником пунктів 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому пунктом 3.2 та пунктом 3.3 кредитного договору.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.2. кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 від 10 січня 2014р. проценти нараховуються за ставкою 11%. Абзацом 10 пункту 3.2. цього ж договору про внесення змін до кредитного договору передбачено застосування ставки 11,75 %.

Водночас, пунктом 3.3. договору про внесення змін до кредитного договору передбачена підвищена ставка в розмірі 16%, а з 20.01.2014р. 16,75 %. При цьому, як убачається із позовної заяви, позивач не нараховує процентну ставку у розмірі 16,75%, хоча, відповідно до умов договору поруки та кредитного договору, має на це право.

Отже, поручитель несе відповідальність за сплату процентів, розмір яких становить 11,75%, що визначено договором про внесення змін та доповнень від 10 січня 2014р. № 20-0020/2-1.

Посилання апелянта на те, що йому не було відомо про існування договору від 10.01.2014 року про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013р., є безпідставним і суперечить письмовим доказам, які є містяться у справі, зокрема, вказане спростовується листом ПАТ "Рівнезат" від 02.02.2015 року №429, що був адресований позивачу, де зазначено про те, що йому відомо про зазначений укладений договір від 10.01.2014р. (т.4 а.с. 159), а також вбачається із змісту договору поруки.

Крім того, посилання скаржника на необґрунтованість заявленої банком до стягнення суми заборгованості з посиланням на рішення господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі № 910/9932/14, з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у цій справі, не беруться апеляційним судом до уваги з огляду на те, що вищенаведене судове рішення про стягнення в сумі 590 093 630 грн. 99 коп. було винесено з урахуванням розрахунку заборгованості третьої особи станом на 15 травня 2014 року.

Разом з тим, позов банку у справі № 918/1164/15, пред'явлений до товариства, як поручителя за основним зобов'язанням по кредитному договору, подано позивачем з урахуванням заборгованості боржника, що утворилася станом на 25 серпня 2015 року, тобто на іншу дату, коли курс гривні до долара США змінився.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором. Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,0 (одинадцять) процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Зі змісту даних положень, та інших положень вказаного договору в сукупності вбачається, що валютою цього правочину є долар США, а відтак заборгованість по тілу кредиту та процентах за користування кредитом також обраховуються у цій валюті, курс якої по відношенню до гривні не є сталим та змінюється залежно від дати нарахування.

У зв'язку з наведеним, стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, якщо саме вона надавалась за договором, і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15).

Крім того, слід зазначити, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Отже, рішення суду про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язальних правовідносин за кредитним договором та не змінює порядок обрахунку заборгованості чи механізм обрахунку процентів за кредитом, а, з урахуванням динаміки зміни такої заборгованості у зв'язку зі зміною курсу гривні по відношенню до долара США, лише підтверджує факт її наявності на певну дату.

Також, судом апеляційної інстанції не беруться до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на дефекти змісту договору поруки, які свідчать про наявність підстав для визнання його недійсним, з огляду на таке.

Так, товариство посилалося на укладення договору поруки під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно із п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України необхідно мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Так, у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, судова колегія зауважує, що правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить такі обов'язкові ознаки: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. Друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та користується цим.

Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення цих обставин).

А тому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач не довів належним чином існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими приписи статті 233 ЦК України пов'язують можливість визнання недійсним договору поруки. Такі обставини мають бути дійсно невідворотними за наявних умов, коли засоби і кошти, якими володіє особа є недостатніми для відвернення настання негативних наслідків, а наслідки, яких намагається уникнути особа, є такими, що змушують особу погодитись навіть на вкрай невигідні умови.

Разом з тим, щодо посилання скаржника на невідповідність спірного договору поруки вимогам статей 203, 215 ЦК України у зв'язку з укладенням цього договору після порушення основного зобов'язання та наявності рішення про стягнення коштів з боржника, колегія суддів звертає увагу на наступне.

За нормами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Для укладення договору поруки необхідна наявність у боржника обов'язку, який він має виконати перед кредитором, тобто дійсність зобов'язання щодо виконання якого надається порука, при цьому норми закону не обмежують можливість надання поруки фактом вже наявності або ще відсутності порушення зобов'язання, щодо якого надається порука. Тобто приписами закону за умови, що зобов'язання є дійсним, надання поруки по вже порушеному зобов'язанню не заборонено.

Як підтверджено матеріалами справи, дійсність зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, щодо яких надавалась порука за договором поруки від 5 лютого 2015 року № 20-0189/3-3, була встановлена у рішенні Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі № 910/9932/14. Так, встановлено, що сторони погодили всі істотні умови в договорі поруки від 5 лютого 2015 року № 20-0189/3-3. Доводи відповідача про те, що поручитель не може в такому випадку забезпечити виконання зобов'язання третьою особою, оскільки воно вже було порушене, відхиляються, як необґрунтовані, оскільки боржник знав про наявність порушеного зобов'язання. З тексту договору поруки (зокрема пункту 5.7 цієї угоди) вбачається факт усвідомлення поручителем порушеного зобов'язання. При цьому, суть поруки полягає у тому, що поручитель стає солідарним боржником поряд з основним боржником.

Договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Сторони, при укладенні договору, можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд та встановити розмір відповідальності поручителя перед кредитором за виконання зобов'язань боржником як у повному обсязі, так і в певній його частині.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань визначені статтею 548 ЦК України, а саме: виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

За загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання.

Тобто головною ознакою дійсності є та обставина, що на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року у справі № 9/272.

Крім того, можливість укладання договору поруки після виникнення основного зобов'язання підтверджена, зокрема, висновками, викладеними у постановах Вищого господарського суду України від 31 травня 2011 року у справі № 33/303-10; у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 910/9057/15; від 10 серпня 2016 року у справі №910/32888/15 та у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 910/8727/16.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про помилковість доводів відповідача стосовно того, що підставою для визнання недійсним договору поруки, є його укладення після порушення боржником виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки така дія нормами Цивільного кодексу України не заборонена.

Крім того, скаржник в апеляційній скарзі вказував на те, що момент вимоги виконання поручителем своїх зобов'язань не настав у зв'язку з не направленням банком на адресу товариства разом з письмовою вимогою виписки з поточного рахунку та рахунку нарахованих доходів за кредит.

З огляду на зазначене судова колегія звертає увагу на таке.

Статтею 6 Господарського процесуального кодексу України, що була чинною на день пред'явлення вимоги, було визначено, що підприємства та організації, що порушили права та законні інтереси інших підприємств, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Зі змісту пункту 3.2 договору поруки вбачається, що у вимозі "вказуються" (а не додаються до неї) документи, що підтверджують невиконання зобов'язання. При цьому перелік таких документів у пункті 3.2 договору поруки не є імперативно визначеним та вичерпним, оскільки цей пункт договору поруки зазначає й про інші документи, які можуть підтверджувати невиконання зобов'язань боржником.

У той же час, банк вказав та надав такий документ поручителю, долучивши до вимоги розрахунок заборгованості позичальника з визначенням дат виконання платежів, суми заборгованості по тілу кредиту та суми заборгованості по процентах боржника, що підтверджує невиконання зобов'язань боржником. Вся сума заборгованості підтверджувалась розрахунком заборгованості позичальника, судовими рішеннями, про які було обізнано товариство, а порядок та розмір нарахування процентів визначається самим кредитним договором.

Водночас, статтею 7 ГПК України (чинного на час виникнення спору) було передбачено, що якщо до претензії не додано всіх необхідних для її розгляду документів, вони витребовуються у заявника із зазначенням строку їх подання, що не може бути менше п'яти днів, без врахування часу поштового обігу. Перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

У той же час, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про вчинення поручителем дій, зокрема, по додатковому витребуванню документів у позивача.

Разом з тим, відповідач у суді першої інстанції зазначав, що поручитель звільняється від відповідальності за невиконання своїх грошових зобов'язань, у зв'язку з настанням обставин непереборної сили у вигляді проведення антитерористичної операції в зоні знаходження третьої особи та провадження нею господарської діяльності, а сама порука, є припиненою у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язань сторін кредитного договору.

Щодо наведених обставин апеляційний господарський суд звертає увагу на наступне.

За змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Стаття 617 ЦК України звільняє особу від відповідальності за порушення цивільно-правового зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що законом передбачено лише незастосування штрафних санкцій до боржників, які провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, за умови надання відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, проте не передбачено можливості звільнення боржника та/чи поручителя від виконання основного зобов'язання за договором.

Крім того, правомірність стягнення боргу та процентів за кредитним договором додатково підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі № 910/9932/14, з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2015 року у цій справі.

Посилання апелянта на припинення поруки, у зв'язку зі збільшенням відповідальності поручителя без його згоди, не заслуговують на увагу, у зв'язку із таким.

Як вбачається з матеріалів справи, договір поруки було підписано між сторонами 5 лютого 2015 року, тоді як кредитний договір був укладений 23 липня 2013 року, а зміни до цього кредитного договору буди внесені 10 січня 2014 року, тобто до моменту укладання договору поруки.

Відтак, поручитель не міг не знати про зміни до кредитного договору, внесені договором про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1, що підтверджується змістом поняття кредитний договір, викладеним у пункті 1.1 договору поруки, відповідно до якого, банк є кредитором приватного акціонерного товариства "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1 з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 23 липня 2013 року № 20-2199/2-1, за яким у забезпечення виконання зобов'язань позичальника укладено цей договір.

Більш того, пунктом 5.7 договору поруки передбачено, що поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі кредитного договору та про наявність рішень по судових справах: № 910/9932/14, № 910/11585/14; № 910/16628/14 на дату укладання цього договору.

Також, відповідачем не було доведено суду належними і допустимими доказами і факту наявності підстав для припинення поруки у зв'язку з неможливістю виконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитним договором.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги необґрунтованість інших заперечень товариства проти нарахованих банком до стягнення з поручителя сум заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування кредитом, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача, як поручителя, вищенаведеної суми заборгованості, яка станом на 25 серпня 2015 року склала 45 902 961 доларів США 23 центи, з яких: 44 663 849 доларів США 56 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 986 872 053 грн. 16 коп.) - прострочена заборгованість за кредитом, 1 239 111 доларів США 67 центів (гривневий еквівалент станом на 25 серпня 2015 року по курсу НБУ - 27 378 846 грн. 43 коп.) - прострочені проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у своєму позові, банк також просив суд стягнути з товариства, як поручителя, 347 872 554 грн. 35 коп. пені, нарахованої з 1 травня 2014 року по 24 серпня 2015 року у зв'язку з несвоєчасним проведенням третьою особою розрахунків за кредитним договором.

В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені)

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 5.3 кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

У той же час, судом встановлено, що 15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до частини 2 цього Закону, на час проведення антитерористичної операції, забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відтак, враховуючи імперативні приписи наведеного нормативно-правового акту, беручи до уваги факт нарахування банком пені у період з 1 травня 2014 року по 24 серпня 2015 року, а також зважаючи на проведення антитерористичної операції в зоні знаходження третьої особи та провадження нею господарської діяльності, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог банку, про стягнення з товариства, як поручителя, пені на загальну суму 347 872 554 грн. 35 коп., а тому судова колегія погоджується із відмовою у позові в цій частині.

Крім того, стягнення з товариства нарахованої банком суми пені, призведе до фактичного виходу загальної суми стягнення за межі обсягу встановленої договором поруки, грошової відповідальності поручителя в сумі 50 000 000,00 доларів США.

За наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Щодо посилання апелянта на те, що незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд стягнув з відповідача повну суму судового збору в розмірі 182700,00 грн., колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України (в редакції Закону від 03.10.2017 №2147) у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено те, що відповідачем порушувались умови договору поруки щодо своєчасного та повного виконання його умов, а саме повернення кредиту за кредитним договором та процентів, позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, а також право суду щодо повного покладення судових витрат незалежно від результатів вирішення спору на винну сторону, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 182700,00 грн. судового збору.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

А тому, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 07.05.2018р. у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області від 07 травня 2018 року по справі №918/1164/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 07 травня 2018 року по справі №918/1164/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №918/1164/15 повернути до господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "21" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.