АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 597/321/18Головуючий у 1-й інстанції Торська І.В.

Провадження № 11-кп/789/181/18 Доповідач - Лекан І.Є.

Категорія - ч.2 ст.286 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Лекан І.Є.

Суддів -  Тиха І. М., Ваврів І. З.,

                за участю

секретаря Сович Н.А.

прокурора Кашлюка І.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Заліщицького районного суду від 07 червня 2018 року.

Даним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, студент Чернівецького національного Університету імені ОСОБА_4, раніше не судимий,

визнаний винним та засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком два роки з покладенням на нього відповідних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

       Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 9 956 (девять тисяч дев’ятсот п’ятдесят шість) гривень 50 копійок судових витрат.

       Вирішено питання про речові докази, а саме: ліве переднє колесо автомобіля НОМЕР_1, який знаходиться в камері зберігання речових доказів СУ ГУНП в Тернопільській області, повернуто власнику.

Згідно з вироком суду, 09 листопада 2017 року близько 15 години 50 хвилин водій ОСОБА_1 без пасажирів та вантажу, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 рухався автодорогою Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече зі сторони м.Заліщики в бік м.Чортків Тернопільської області. Під час руху водій ОСОБА_1 не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги пунктів: 1.5 ч.1, 1.10, (в частині визначення понять : дорожні умови, дорожня обстановка, і виконання їх вимог), 2.3 (б,д) ПДР України, які зобов'язували його своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Під час руху на 438 км + 200 м вказаної автодороги, що неподалік с.Дзвиняч Заліщицького району Тернопільської області, водій ОСОБА_1 рухався у напрямку м.Чортків прямою ділянкою автодороги, під час чого змінив напрямок свого руху ліворуч та в подальшому виїхав на зустрічну смугу руху, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чим грубо порушив вимоги пунктів 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України. В цей час у бік м.Заліщики в межах своєї смуги рухався технічно справний до ДТП автомобіль НОМЕР_2 із чотирьма пасажирами під керуванням ОСОБА_5. Внаслідок виїзду автомобіля НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 на зустрічну смугу, він створив своїми діями аварійну обстановку, в якій позбавив інших учасників дорожнього руху, зокрема водія автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_5 запобігти зіткненню. Автомобілі зіткнулись на смузі руху до м.Заліщики, тобто на смузі, якою рухався автомобіль НОМЕР_2 та зустрічній відносно руху автомобіля НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1. Внаслідок зіткнення транспортних засобів водій автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_5, отримав тілесні ушкодження у вигляді масивної травми тіла з численними переломами кісток скелета та розриву печінки від яких помер на місці події, а пасажири вказаного транспортного засобу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, закритий внутрішньосуглобний перелом зовнішнього відростка лівої великогомілкової кістки і ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, закритий перелом правої ключиці в ділянці її зовнішнього кінця, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

       Порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.

       Таким чином, ОСОБА_1 своїми діями, які виразились у вчиненні грубого порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили тяжкі наслідки -смерть потерпілого ОСОБА_5 та заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_3, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.286 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та кваліфікацію дій, просить змінити вирок Заліщицького районного суду від 07 червня 2018 року в частині призначення додаткового покарання, виключивши з резолютивної частини вироку рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Також просить вирішити питання щодо речового доказу, а саме автомобіля НОМЕР_1 та повернути його власнику.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що призначаючи йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції не дотримався загальних засад призначення покарання, передбачених ст.65 КК України, ч.2 ст.50 КК України, не врахував, що вказаний злочин вчинений з необережності, він раніше не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, потерпілі не мають до нього матеріальних та моральних претензій, не наполягали на покаранні у виді позбавлення волі та права керування транспортними засобами. Вважає, що суд не звернув увагу на те, що він навчається в університеті в місті Чернівці, є інвалідом 2 групи, у зв'язку з чим наявна постійна необхідність у використанні ним транспортного засобу для проїзду до місця навчання. Крім того, він використовує автомобіль для допомоги батькові у здійсненні підприємницької діяльності, дохід від якої є єдиним джерелом доходу їхньої сім'ї. Зазначає, що керуючи транспортним засобом, в стані алкогольного сп’яніння не перебував та обтяжуючих покарання обставин, судом не встановлено.

Крім того, просить вирішити питання щодо речового доказу, а саме автомобіля НОМЕР_1 та повернути його власнику, оскільки 14.11.2017 року ухвалою слідчого судді на нього накладено арешт та визнано речовим доказом.

Заслухавши суддю доповідача, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_1, який підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, в судових дебатах потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, які щодо вимог додаткового покарання позбавлення права керування транспортними засобами поклались на думку суду, а щодо вирішення питання речового доказу не заперечили, в судових дебатах прокурора, який в частині вирішення додаткового покарання поклався на думку суду, щодо вирішення питання речового доказу не заперечив, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за який його засуджено та кваліфікація його дій відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, досліджувалися судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України та в апеляції не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, віднесеного законом до тяжких, форму вини у виді необережності, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою вину, позитивно характеризується за місцем проживання, навчається, є інвалідом 2 групи загального захворювання, наслідки цього діяння – смерть потерпілого ОСОБА_5 та спричинення потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, думку потерпілих, які при призначенні покарання поклалися на думку суду та за відсутності обтяжуючих обставин прийшов до правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, яке передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання, встановивши йому випробувальний термін.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, відповідає принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації та не підлягає зміні в частині призначеного додаткового покарання, як про це просить апелянт, з таких мотивів.

       Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що становить підвищену суспільну небезпеку у зв'язку з порушенням вимог п.п. 1.5, 2.3 (б,д), 1.10, 10.1 та 11.3 ПДР України та вчинив дорожньо-транспортну пригоду, спричинивши смерть одного з потерпілих та середньої тяжкості тілесні ушкодження двом іншим потерпілим.

       Таким чином, з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, тяжких наслідків, що настали, обставин, які впливають на ступінь відповідальності особи, яка керує транспортними засобами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки.

Щодо вирішення питання повернення власнику речового доказу, а саме автомобіля НОМЕР_1, на який, як вказує апелянт 14.11.2017 року ухвалою слідчого судді накладено арешт та визнано речовим доказом, то враховуючи, що суд першої інстанції проводив розгляд провадження в порядку ч.3 ст. 349 КК України без дослідження доказів, в тому числі речових, вказане питання апелянту слід вирішити відповідно до ст. 537, 539 КПК України в порядку вирішення питань, пов’язаних із виконанням вироку.

       За таких обставин, вирок суду є обґрунтованим і законним, підстав для його зміни немає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

                                               Ухвалила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Заліщицького районного суду від 07 червня 2018 року щодо нього - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_6