АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 657/692/15-кГоловуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.

Провадження № 11-кп/789/162/18 Доповідач - Ваврів І.З.

Категорія - ч.1 ст.129, ч.2 ст.412 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Вавріва І.З.

Суддів -  Тиха І. М., Коструба Г. І.,  

  секретаря   Сович Н.А.,

  прокурора   Гедзилівського В.І.,

  захисника  ОСОБА_1,

  обвинуваченого  ОСОБА_2

  потерпілих   ОСОБА_3, ОСОБА_4,  ОСОБА_5,

  представника потерпілої ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції,апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10; захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015230270000016, по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.1 ст.129, ч.2 ст.412, ч.2 ст.270 КК України, яким

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше не судимого

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.129, ч.2 ст.423 КК України та призначено покрання:

за ч.1 ст.129 КК України 2 (два) роки обмеження волі;

за ч.2 ст.412 КК України 3 (три) роки позбавлення волі.

       Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

       За ч.2 ст.270 КК України ОСОБА_2 виправдано.

       На підставі ч.5 ст.72 КК України постановлено зарахувати ОСОБА_2 в строк відбування покарання термін його перебування під вартою із 02 лютого 2015 року по дату ухвалення вироку включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, що становить в сукупності 2 роки 9 місяців 10 днів.

       Вирішено питання щодо цивільних позовів та процесуальних витрат.

       Згідно з вироком суду, відповідно до наказу командира військової частини А0409 (військова частина - польова пошта В2731) №48 від 04 березня 2014 року обвинуваченого ОСОБА_2 призначено на посаду сержанта з матеріального забезпечення 1 танкової роти танкового батальйону військової частини - польова пошта В2731 у військовому званні "сержант".

       У жовтні 2014 року сержант ОСОБА_2 у складі 1 танкової роти танкового батальйону військової частини В2731 прибув до польового табору, який відповідно до рішення вищого командування тимчасово був розміщений в господарському приміщенні колишнього фермерського господарства поблизу с. Ставки Каланчацького району Херсонської області.

       В один із днів наприкінці січня 2015 року особовий склад 1 танкової роти танкового батальйону вибув для виконання завдань в інший район, залишивши окремий підрозділ разом із сержантом ОСОБА_2 для завершення ремонту техніки.

       31 січня 2015 року до зазначеного колишнього приміщення фермерського господарства прибули озброєні штатною зброєю і боєприпасами та оснащені необхідним військовим майном підрозділи 1 мотопіхотної роти військової частини - польова пошта ВО 122.

       Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, сержант ОСОБА_2, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16,127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим; не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

       Натомість, сержант ОСОБА_2, достовірно знаючи свої обов'язки передбачені зазначеним вище законодавством, яке визначає обов'язки військовослужбовця та правила поводження у військовому колективі та маючи можливість їх виконувати, свідомо допустив їх порушення.

       Так, діючи в порушення зазначених вимог законодавства, близько 01 години 01 лютого 2015 року сержант ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в одному з наметів військової частини польова пошта ВО122 вказаного польового табору, отримавши по телефону повідомлення про важке поранення свого товариша у районі проведення антитерористичної операції (далі - АТО), повідомив присутнім у наметі військовослужбовцям про те, що боїться та не бажає їхати до району проведення АТО, мотивуючи це загибеллю там військовослужбовців. Таку свою позицію ОСОБА_2 біля входу у намет також виказав військовослужбовцю військової частини - польова пошта ВО122 солдату ОСОБА_11, який з нею не погодився, вважаючи, що всі військовослужбовці зобов'язані їхати до району проведення антитерористичної операції для виконання обов'язків військової служби.

       Будучи незадоволеним такою відповіддю солдата ОСОБА_11, сержант ОСОБА_2, діючи умисно, направився до свого намету, де взяв автомат АКС-74, в якому запобіжник вже був приведений у бойове положення, а патрон знаходився в патроннику, після чого підійшов впритул до солдата ОСОБА_11 та вчинив відносно нього погрозу вбивством шляхом демонстрації останньому зброї, яку ОСОБА_2 направив в бік солдата ОСОБА_11, а в подальшому здійснив два постріли угору, чим створив реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

       У подальшому присутніми при цьому військовослужбовцями військової частини В0122 ОСОБА_2 було роззброєно.

       Окрім цього, обвинувачений-сержант ОСОБА_2 будучи військовослужбовцем військової частини В2731, відповідно до вимог ст.ст. 1, З Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, ст.ст. 11, 13, 16, 121, 122, 187 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та п. 2 додатку 19 до цього Статуту, зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції та законів України, берегти державне майно, знати та виконувати службові обов'язки, які .визначаються статутами Збройних Сил України, відповідними положеннями та інструкціями, бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших військовослужбовців, повинен знати й виконувати правила та вимоги пожежної безпеки, в тому числі не топити печі у години відпочинку (сну) особового складу, не застосовувати для розпалення вогню в печі легкозаймисті або горючі рідини, а також не залишати матеріали, що можуть горіти й майно поблизу печей, вміти користуватись засобами пожежогасіння, у разі виникнення пожежі, вжити заходів для виклику пожежного підрозділу та гасіння пожежі всіма наявними засобами, а також для рятування людей, озброєння і матеріальних засобів.

       Натомість, діючи із злочинною самовпевненістю, на порушення вимог ч. 2 ст.21 Кодксу цивільного захисту України, п. 5.2.12 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року №126 (діяли станом на 01 лютого 2015 року), та зазначених вище вимог статутів Збройних Сил України, близько 02 години 10 хвилин 01 лютого 2015 року, знаходячись в наметі свого підрозділу на території зазначеного польового табору, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_2, бажаючи нагріти приміщення намету, будучи обізнаним про встановлений порядок та умови розпалювання опалювальної печі, діючи із злочинною самовпевненістю, в порушення зазначених вимог законодавства недбало поставився до виконання покладених на нього обов'язків з пожежної безпеки та залишивши поряд із опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 літрами легкозаймистої речовини, плеснув в топковий отвір пічки цю легкозаймисту речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на пластмасову ємність із вказаною легкозаймистою речовиною і її спалаху, а у подальшому - до пожежі у всьому наметі, під час якої полум'я поширилось на чотири сусідні намети військової частини польова пошта В0122.

       Внаслідок пожежі від отриманих опіків загинули шестеро військовослужбовців військової частини В0122 : молодший сержант ОСОБА_12, сержант ОСОБА_13, солдати ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17В, а також спричинено інші тяжкі наслідки у вигляді заподіяння військовослужбовцям військових частин польова пошта В2731 і польова пошта В0122 тілесних ушкоджень, а саме: тяжких тілесних ушкоджень солдату ОСОБА_18, середньої тяжкості тілесних ушкоджень старшим солдатам ОСОБА_19 і ОСОБА_11, та солдатам ОСОБА_20 та ОСОБА_21, легких тілесних ушкоджень молодшому лейтенанту ОСОБА_22, старшим солдатам ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та солдатам ОСОБА_26 та ОСОБА_27

       Також під час пожежі знищено зброю, бойові припаси та інше військове майно військових частин - польова пошта В0122 та польова пошта В2731, а саме 13 автоматів АК-74 калібру 5,45 мм загальною вартістю 6669 гривень, автоматів АКС-74У калібру 5,45 мм загальною вартістю 4386 гривень, 1 кулемет| РПК-74 калібру 5,45 мм загальною вартістю 1073 гривень, 3 гвинтівки СВД загальною вартістю 14709 гривень, 5 гранатометів підствольних ГП-25 загальною вартістю 6640 гривень, 2 гранатомети РПГ-7В загальною вартістю 4742 гривень, 2 гранатомети РПГ-7В Н1 загальною вартістю 22152 гривень, 3 приціли ПГО-7в до РПГ-7 загальною вартістю 702 гривень, 4 приціли ПСО до СВД загальною вартістю 689 гривень, 1 приціл НСПО вартістю 2 837 гривень, 17 біноклів Б8м х 30 загальною вартістю 3 451 гривень, 11 багнет - ножів до АК-74 загальною вартістю 744,37 гривень, 25 комплектів пеналів у зборі до АК-74 вартістю 67 гривень, 4 пенали з приладдям у зборі до СВД загальною вартістю 18,92 гривень, 25 масляток пласмасових загальною вартістю 17 гривень, 25 ременів для носіння стрілецької зброї загальною вартістю 135 гривень, 25 сумок для магазинів АК загальною вартістю 86,25 гривень, 4 сумки для магазинів СВД загальною вартістю 13,28 гривень, 47 магазинів пластмасових до АК загальною вартістю 377,8 гривень, 10 магазинів металевих до СВД загальною вартістю 84,30 гривень,4 чохли ЗІП для прицілу СВД загальною вартістю 8,12 гривень, 4 ЗІП до прицілу в зборі до СВД загальною вартістю 64,84 гривень, 3 сумки для магазинів РКК загальною вартістю гривень, 29 магазинів пластмасових до РКК загальною вартістю 352,6 гривень, 2 коробки до патронної стрічки на 100 патронів загальною вартістю 108,06 гривень, 2 коробки до патронної стрічки на 200 патронів загальною вартістю 121,56 гривень, 2 пенали в зборі до ПКМ загальною вартістю 27,02 гривень, 3 сумки для носіння двох гранат загальною вартістю 32,43 гривень, сумки для носіння трьох гранат загальною вартістю 42,54 гривень, 2 ЗІП до прицілу в зборі загальною вартістю 20,26 гривень, 1 ЗІП-О до прицілу ПГ0-7 в зборі загальною вартістю 10,55 гривень, 1 намет УСБ-56 загальною вартістю 2З82 гривень, 5 наметів УСТ-56 загальною вартістю 5 660 гривень, 4 комплекти меблів штабних польових загальною вартістю 128 гривень,4 іскровловлювачі загальною вартістю 4 гривні, 16 труб до печей загальною вартістю 16 гривень, 8 колін до печей загальною вартістю 24 гривень, 96 ліжок польових типу (П) загальною вартістю 1824 гривень, 2 умивальники польових загальною вартістю 1682,5 гривень, 6 вогнегасників ВП-5 загальною вартістю 1125 гривень, 1 кухня КП-130 загальною вартістю 7952,70 гривень, 1 кип'ятильник загальною вартістю 680,00 гривень, 1 термос ТН-36 загальною вартістю 288 гривень, 8 термосів ТВН-12 загальною вартістю 2000 гривень, 109 чашок алюмінієвих загальною вартістю 150,42 гривень, 109 ложок алюмінієвих загальною вартістю 54,50 гривень, 50 лопат БСЛ-110 загальною вартістю 501 гривень, 100 лопат піхотних МПЛ загальною вартістю 925 гривень, 100 чохлів до лопат піхотних загальною вартістю 671 гривень, 1 ЕСБ-4-ВО-1-МІ загальною вартістю 3409 гривень, 3000 патронів калібру 5,45 мм з кулею ПС загальною вартістю 1740 гривень, 440 патронів калібру 7,62 з кулею ЛПС загальною вартістю 286 гривень, пістолет Макарова калібру 9 мм загальною вартістю 983 гривень, 3 автомати АКС-74 калібру 5,45 мм загальною вартістю 5772 гривень, 3 автомати АКС-74У калібру 5,45 мм загально вартістю 6645 гривень, 16 патронів ПСТ калібру 9 мм загальною вартістю 4,48 гривень,840 патронів з кулею ПС калібру 5,45 мм загальною вартістю 151,20 гривень,2 автомата АКС-74У калібру 5,45 мм загальною вартістю 4 430 гривень, 240 патронів з кулею ПС калібру 5,45 мм загальною вартістю 43,20 гривень,намет УСБ-56 загальною вартістю 1218,00 гривень, 1 намет УСТ-56 загальною вартістю 579 гривень, 10 подушок ватяних загальною вартістю 35 гривень, 10 матраців ватяних одинарних загальною вартістю 165 гривень, 10 ковдр напіввовняних загальною вартістю 115 гривень, 10 жилетів КОРСАР М-4 оливкових загальною вартістю 17250 гривень, 10 курток ватяних танкових загальною вартістю 205 гривень, 10 брюк ватяних танкових загальною вартістю 125 гривень, 1 приціл 1Г42 загальною вартістю 20 565,08 гривень, всього на загальну суму 142 348,58 гривень, що призвело до зриву виконання завдань 1 мотопіхотної роти військової 78 частини - польова пошта В0122 і окремої частини підрозділу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини - польова пошта В2731 та підриву їх боєздатності, тобто до тяжких наслідків.

       В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 вважають, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

       В обґрунтування поданої ними апеляційної скарги зазначають, що суд не в повній мірі та невірно оцінив докази, здобуті під час досудового слідства і незаконно виправдав ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.270 КК України, оскільки під час судового розгляду доведено доведено, що саме ОСОБА_2 здійснив підпал, внаслідок якого загинули шестеро військовослужбовців, їх синів.

       На думку апелянтів, кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст.412 КК України та виправдання за ч.2 ст.270 КК України є неможливим, оскільки вказані правові норми між собою взаємопов'язані.

       Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вважає оскаржуваний ним вирок в частині визнання його підзахисного винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.412 КК України необґрунтованим та невмотивованим, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а також не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_2 у його причетності до вказаного злочину.

       Вказує, що суд не навів, які саме докази підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.412 КК України, так як жоден із допитаних судом свідків по справі не підтвердив, що пожежа сталася з вини обвинуваченого. Також, на думку апелянта, не можуть вважатися такими доказами протокол огляду місця події, протокол огляду предметів та експертні висновки, які не містять відомостей причетності ОСОБА_2 до виникнення пожежі.

       Протокол проведення слідчого експерименту, яким суд обґрунтовує доведеність вини ОСОБА_2, захисник вважає недопустимим доказом, у зв'язку з порушенням права на захист, яке полягає в тому, що під час його проведення ОСОБА_2 не було надано адвоката і внаслідок погроз зі сторони керівництва військової прокуратури він вимушено визнав себе винним. Також на недопустимість як доказу даного протоколу свідчить порушення правил фіксації та відтворення події кримінального правопорушення.

       Апелянт вважає, що судом порушено вимоги п.2 ч.3 ст.374 КПК України, оскільки під час розгляду провадження прокурором було змінено обвинувачення, а у вироку не вказано про зміну обсягу обвинувачення та про мотиви його зміни, а також у мотивувальній частині вироку не зазначено мотиви задоволення цивільного позову;

       Зазначає про безпідставність вказівки у вироку на таку обтяжуючу покарання обставину як “вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння”, так як відсутні будь-які документи, які б підтверджували наявність алкоголю в крові ОСОБА_2 на час вчинення інкримінованих йому дій.

       Просить скасувати вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року в частині визнання ОСОБА_2 виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.412 КК України, кримінальне провадження за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.412 КК України закрити на підставі ст.417, п.3 ч.1 ст.284 КПК України, а в решті вирок залишити без змін.

       Заслухавши доповідача — суддю апеляційного суду; потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які просять визнати винним і засудити обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.2 ст.270 КК України, а також ставлять питання про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності представників командного складу військової частини, на території якої було вчинено злочин та в якій проходили військову службу їх сини; представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_28, який підтримав апеляційну скаргу потерпілих, просить її задовольнити і відхилити апеляцію захисника обвинуваченого; захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2, які підтримали подану захисником апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просять скасувати вирок суду в частині визнання ОСОБА_2 виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.412 КК України і закрити в цій частині провадження у справі, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання; прокурора, який вирок суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим і тому просить залишити його без зміни, відхиливши апеляції захисника та потерпілих; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до наступних висновків.

       Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

       Згідно положень ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є:

1) неповнота судового розгляду;

2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

       Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

       Вимоги до змісту вироку, визначені у ст.374 КПК України, відповідно до якої у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою належить наводити докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; а у разі визнання особи виправданою - підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. При цьому, мотиви суду щодо виправдання обвинуваченого чи визнання його винуватим повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами, які узгоджені між собою та які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.

       Цих вимог закону суд першої інстанції, ухвалюючи вирок відносно обвинуваченого ОСОБА_2, не дотримався.

       Як слідує з матеріалів провадження, ОСОБА_2 виправдано за раніше пред'явленим йому обвинуваченням за ч.2 ст.270 КК України, яке під час судового розгляду було змінено прокурором, однак відповідно до положень ст.338 КПК України, підтримано потерпілими в раніше пред'явленому обсязі.

       Виправдовуючи обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.2 ст.270 КК України, суд першої інстанції виходив з того, що останній не є суб'єктом дано злочину, мотивуючи свій висновок тим, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є пожежна безпека, тобто частина громадської безпеки, яка стосується попередження, виникнення і поширення пожеж, а суб'єктом злочину є особа, на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил. Врахувавши, що на ОСОБА_2 такі обов'язки не були покладені, місцевий суд прийняв рішення про відсутність в його діях складу вказаного злочину.

       Проте, такий висновок суду є невірним, внаслідок неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

       Так, диспозиція ч.2 ст.270 КПК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки.

       Згідно із встановленими під час розгляду даного кримінального провадження обставинами та обвинувачення визнаного судом доведеним, ОСОБА_2 в наметі свого підрозділу на території польового табору, залишивши поряд поряд з опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 л. легкозаймистої речовини, плеснув у топковий отвір пічки цю речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на пластмасову ємність із вказаною легкозаймистою речовиною і її спалаху, а у подальшому — до пожежі у всьому наметі, під час якої полум'я поширилось на чотири сусідні намети, внаслідок чого загинули шестеро військовослужбовців військової частини В 0122.

       При цьому, судом констатовано факт порушення ОСОБА_2 вимог ст.187 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України” відповідно до яких пожежна безпека в Збройних силах України забезпечується здійсненням комплексу організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню пожежі та системою пожежного захисту, а усі військовослужбовці повинні знати й виконувати вимоги пожежної безпеки і вміти користуватися засобами пожежогасіння, а також п.2 додатку 19 до цього Статуту, відповідно до якого з метою пожежної безпеки заборонено користуватися несправними печами, застосовувати для розпалювання вогню запалювальні рідини, залишати матеріали, що можуть горіти, й майно поблизу печей та самі печі без нагляду.

       Разом з тим, місцевим судом не було враховано роз'яснення, викладені у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” № 4 від 02 липня 1976 року, відповідно до якого суб'єктом порушення правил пожежної безпеки можуть бути як посадові особи, так і громадяни, винні в порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки”.

       Також обов'язок усіх громадян виконувати правила пожежної безпеки визначений п.7 ч.2 ст.21 Кодексу цивільного захисту України.

       Тому, висновок суду про те, що ОСОБА_2 не є суб'єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.270 КК України, з тих мотивів, що на нього не покладено обов'язків по дотриманню правил пожежної безпеки, не ґрунтується на вимогах закону.

       Тому доводи, наведені потерпілими в апеляційній скарзі про безпідставність виправдання ОСОБА_2 за ч.2 ст.270 КК України є обґрунтованими.

       Окрім того, формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним, в мотивувальні частині вироку, суд першої інстанції зазначив, що “ОСОБА_2, бажаючи нагріти приміщення намету, будучи обізнаним про встановлений порядок та умови розпалювання опалювальної печі, діючи із злочинною самовпевненістю, ві порушення зазначених вимог законодавства недбало поставився до виконання покладених на нього обов'язків з пожежної безпеки та залишивши поряд поряд з опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 л. легкозаймистої речовини, плеснув у топковий отвір пічки цю речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на пластмасову ємність із вказаною легкозаймистою речовиною і її спалаху, а у подальшому — до пожежі у всьому наметі, під час якої полум'я поширилось на чотири сусідні намети військової частини польова пошта В 0122”.

       В подальшому, наводячи мотиви виправдання ОСОБА_2 за ч.2 ст.270 КК України, суд у мотивувальні частині вироку зазначив, що на ОСОБА_2 обов'язки з дотримання відповідних правил покладені не були.

       Таким чином, в порушення вимог ст.374 КПК України, мотивувальна частина вироку містить суперечності, які свідчать про неконкретність обвинувачення ОСОБА_2, визнаного судом доведеним.

       Також, за змістом ст.374 КПК України висновки суду щодо оцінки доказів підлягають викладенню у вироку в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути обов'язково мотивованим у вироку.

       Разом з тим, наводячи доводи в обґрунтування вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.412 КК України, суд першої інстанції обмежився їх формальним викладенням, без зазначення чим вони доводять його вину у вчиненні інкримінованого злочину або спростовують доводи сторони захисту про його невинувтість.

       Зокрема, судом наведено показання потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_29, ОСОБА_4, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_33, ОСОБА_20, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_11, ОСОБА_23, ОСОБА_18, ОСОБА_34, ОСОБА_27, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, однак не зазначено жодних мотивів, з яких свідчення цих потерпілих покладено в основу обвинувачення ОСОБА_2 за ч.2 ст.412 КК України.

       При цьому, з показань частини з наведених потерпілих нічого не відомо про причетність ОСОБА_2 до виникнення пожежі, а частина потерпілих вказує на ОСОБА_2 зі слів інших осіб, які судом не допитувались.

       Також, як слідує із змісту вироку, суд обґрунтував доведеність вини ОСОБА_2 за ч.2 ст.412 КК України такими доказами, як протокол огляду місця події від 01 лютого 2015 р.; протокол огляду предметів від 02 лютого 2015 р.; протокол передачі документів на відповідальне зберігання; протокол огляду предметів від 02 лютого 2015 р.; протоколом пред'явлення трупа людини для впізнання від 04 лютого 2015 р, та експертними висновками. Проте, судом жодним чином не мотивовано прийняття їх як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_2 в необережному знищенні або пошкодженні військового майна, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки.

       Зазначивши як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.412 КК України, протокол проведення слідчого експерименту від 27 березня 2015 року, суд у вироку не спростував доводи сторони захисту про неналежність та недопустимість цього доказу у зв'язку з порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_2 і недотримання правил фіксації і відтворення події події злочину, про що обвинувачений та його захисник стверджували в суді першої інстанції.

       Колегія суддів погоджується з доводами захисника ОСОБА_1 про недотримання судом вимог п.2 ч.3 ст.274 КПК України щодо відсутності обґрунтування судового рішення стосовно задоволення цивільного позову та визначення його розміру.

       Як слідує з резолютивної частини вироку, суд задовольнив цивільний позов, стягнувши з ОСОБА_2 в користь військової частини п/п В0122, грошові кошти в сумі 101892 грн. 12 коп. і в користь військової частини п/п В2731 кошти в сумі 40456 грн. 46 коп. Однак, у вироку не наведено, з яких мотивів виходив суд, задовольняючи позовні вимоги та визначаючи розмір відшкодування.

       Наведені обставини в їх сукупності свідчать про неналежне виконання судом першої інстанції вимог ст. 94 КПК України щодо всебічного та повного дослідження всіх обставин кримінального провадження та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв'язку.        

       Таким чином, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності до ст.409 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

       Під час апеляційного розгляду жоден з учасників судового провадження не заявляв клопотань в порядку ч.3 ст.404 КПК України про повторне дослідження доказів та з'ясування обставин справи, тому вони не можуть бути досліджені під час апеляційного розгляду, що позбавляє можливості дати їм відповідну правову оцінку чи вважати доведеними додаткові обставини, ніж ті, які вказані у вироку суду першої інстанції, оскільки судове рішення може бути обґрунтовано лише доказами, що безпосередньо досліджені судом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуваний апелянтами вирок підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Під час нового судового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно, з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону, дослідити в судовому засіданні обставини, в обсязі необхідному для прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.

       На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 415 КПК України, колегія суддів, —

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_33 та захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року відносно ОСОБА_2 — скасувати та призначити новий розгляд даного кримінального провадження в суді першої інстанції.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_43