Справа № 362/5266/17 Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.

Провадження № 22-ц/780/3063/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.

Категорія 46 06.09.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Васильківської міської ради Київської області про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував наступним:

На підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2009 року він є власником 57\125 частини житлового будинку із надвірними та господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Київської області. Набуття ним права власності на зазначену частину будинку підтверджується витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22874219 від 29.05.2009 року. Відповідачка ОСОБА_2 є власником 68\125 частини вищевказаного житлового будинку із надвірними та господарськими будівлями та спорудами. З рішення Васильківської міської ради від 12.11.1997 року № 331 вбачається, що власником всієї зазначеної земельної ділянки є відповідачка ОСОБА_2, яка фактично володіє лише 68/125 частини житлового будинку. Рішенням суду житловий будинок та надвірні господарські споруди поділені в натурі, і на даний час будинок складається із двох окремих ізольованих квартир. В той же час нерухоме майно позивача розташоване на чужій земельній ділянці, що фактично та юридично позбавляє його прав на розпорядження належним йому майном відповідно до прав, передбачених ст.ст.317, 319 ЦК України.

У зв'язку з наведеним позивач просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії № НОМЕР_1 від 22 вересня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтував скаргу тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вимог позивача. Вказує, що правові підстави для визнання недійсним державного акту відсутні. Вважає висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В той же час оскаржуване рішення наведеним вимогам не відповідає.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Обґрунтовуючи пред'явлення позову лише щодо визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку без оскарження правочину, на підставі якого такий акт було видано, а саме рішення органу місцевого самоврядування про надання у власність такої землі, позивач посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України 01 липня 2015 року у справі №6-319цс15. Згідно вказаної позиції, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

З наведеного можна зробити висновок, що оскарженими можуть бути як самі державні акти як самостійний предмет спору, зокрема у разі їх видання з порушеннями встановленої законом процедури для цього чи не у відповідності до правочину, що породжує у особи право на вказану землю, так і державні акти разом з рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень про надання такої землі у разі оскарження чи спростування законності самого такого надання землі у власність.

В ході розгляду справи позивачем в порушення вищенаведених положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було представлено до суду жодного доказу з приводу того, що сам оскаржуваний державний акт не відповідає рішенню виконавчого комітету Васильківської міської Ради народних депутатів від 12.11.1997 року, на підставі якого його було видано, або ж наявності порушення процедури видачі такого акту, як і інших підстав, які б зумовлювали недійсність самого оскаржуваного документу. Фактично, усі доводи позову обґрунтовують саме незаконність надання відповідачу у власність землі, а не невідповідність державного акту вимогам закону. За таких умов позовна вимога залишилася недоведеною та не підлягала до задоволення.

Не було доведено з точки зору колегії суддів апеляційного суду й наявності підстав для визнання недійсною самої приватизації землі відповідачем, яка відбулася на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Васильківської міської Ради народних депутатів, на підставі якого й було видано оскаржуваний акт. Незаконність надання землі у власність відповідача позивач обґрунтовує положеннями ч. 5 ст. 116 ЗК України та визнаним за ним згідно рішення суду від 07.05.2009 року правом на частину будинку, що розташований на вказаній землі. Таким чином позивач намагається довести, що здійснена відповідно до рішення місцевої ради від 12.11.1997 року його колишньою дружино приватизація землі є незаконна, оскільки їй було передано у власність земельну ділянку з розташованим на ній будинком, право на який майже через 12 років після цього отримає позивач. При цьому така невідповідність заявлених причин та наслідків залишилася поза увагою як позивача, так і суду першої інстанції, який визнав позовні вимоги обґрунтованими.

Згідно умов заявленої позивачем підстави позовних вимог - ч. 5 ст. 116 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. В редакції, що діє на даний час, вказана норма передбачає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Таким чином обидві редакції вказаної норми не зумовлюють обґрунтованості заявленого ОСОБА_3 в рамках даної справи позову, оскільки регламентують обов'язок вилучення землі у попереднього власника/користувача перед її наданням наступному власника, що в даному випадку не відповідає обставинам справи. В той же час за розподілом спірної земельної ділянки у зв'язку з визнанням права та розподілом між сторонами будинку, що на ній знаходиться, позивач не звертався. За таких умов правові підстави для задоволення заявленого позову відсутні, на що, однак, суд першої інстанції увагу не звернув.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування чи зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Васильківської міської ради Київської області про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

А.С. Сержанюк