УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2513/17 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 47 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року під головуванням судді Грубіяна Є.О.

у цивільній справі №278/2513/17 за позовом ОСОБА_3 до Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_4 про скасування рішень органу місцевого самоврядування та реєстратора,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив ухвалити рішення про скасування рішення Сінгурівської сільської ради Житомирського району, прийняте на 26 сесії сільської ради 5 скликання від 17.09.2008 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам та скасування рішення сільської ради про передачу у власність земельних ділянок» в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_4; рішення Сінгурівської сільської ради Житомирського району, прийняте на 32 сесії сільської ради 5 скликання від 06.05.2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки» у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та складання державних актів на право власності на земельні ділянки та передачі у власність земельної ділянки і передачі у власність земельної ділянки по фактичному користуванні ОСОБА_4, а також скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що у свій час був власником земельної ділянки, яка виділена відповідачці. Такими діями, на переконання позивача порушені його права власності на згадуваний об'єкт нерухомості.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду в повному обсязі та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта, судом першої інстанції неправильно визначено предмет та підстави позовних вимог й відповідно неправильно визначені правовідносини між сторонами. Так, предметом позову було оскарження дій відповідача щодо неправомірності прийняття рішення та похідних дій іншого відповідача щодо реєстрації земельної ділянки і скасування таких рішень. Підстави позовних вимог обґрунтовані тим, що відповідач, фактично скасовуючи рішення Сінгурівської сільської ради народних депутатів Житомирського району від 21.10.1993 року №64 «Про виділення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків», шляхом видання іншого рішення відносно надання земельної ділянки ОСОБА_4, вийшов за межі своїх повноважень, визначених законом, оскільки не мав права скасовувати, змінювати чи не брати до уваги ненормативні акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта та застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такі матеріальні підстави позивач обґрунтовував із посиланням на позиції КСУ викладену в рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 та ВСУ, викладену у постановах від 04.06.2013 року у справі №21-64а13, 02.06.2015 року у справі № 21-200а15. Проте суд на це уваги не звернув.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області №64 від 21 жовтня 1993 року ОСОБА_3 було виділено у власність земельну ділянку під будівництво індивідуальних житлових будинків площею 0,15 га. в с.Двірець Житомирського району Житомирської області (а.с.7-9).

Рішенням Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 17 вересня 2008 року відповідачці ОСОБА_4 було виділено у власність земельну ділянку у с.Двірець площею 0,189 га. (а.с.23-26) і проведено реєстрацію права власності на такий об'єкт нерухомості (а.с.97-122).

Відповідач ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 (а.с.34).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що достатніх підстав для задоволення позову немає.

При цьому судом враховано, що право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає у особи після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється (ст. 22 ЗК України № 561 - ХІІ від 18 грудня 1990 року, вступив в дію з 13 березня 1992 року).

Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР (ст. 23 ЗК України № 561 - ХІІ від 18 грудня 1990 року, вступив в дію з 13 березня 1992 року).

Законодавством, чинним на час звернення із позовом до суду, визначено наступне.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. ст. 125, 126 ЗК України № 2768 - ІІІ від 25 жовтня 2001 року, вступив в дію з 1 січня 2002 року).

Отже, і на час виникнення спірних правовідносин, і на даний час позивач міг набути право володіння і користування земельною ділянкою лише після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує це право, та проведення державної реєстрації цих прав.

Проте, в порушення вимог ч.1 ст.81 та ч.2 ст.78 ЦПК позивач не довів допустимими доказами належність йому саме тієї земельної ділянки, яка передана у власність відповідачці. Зокрема, відсутній правовстановлюючий документ, розміри земельних ділянок не співпадають, розташування їх за однією і тією ж адресою - не доведено.

Разом з тим, відсутність у позивача законного права на спірну ділянку позбавляє його можливості на судовий захист.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду Рішенню Конституційного Суду України №7-рп/2009 не заслуговують на увагу, оскільки обумовлені помилковим тлумаченням його змісту.

Так, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

В даному випадку матеріали справи не містять доказів про скасування чи внесення змін до рішення Сінгурівської сільської ради №64 від 21 жовтня 1993 року або про реалізацію цього рішення позивачем.

За наведених обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки воно постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 20.09.2018 року.