Справа № 795/1280/18 Провадження № 22ск/795/10/2018 Головуючий у I інстанції - Вінгаль В.М.

Категорія: цивільна

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

голови судового засідання - судді ВІНГАЛЬ В.М.,

за участю секретаря судового засідання: Шапко В.М.,

заявник: ОСОБА_1,

учасник третейського розгляду: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

найменування третейського суду: Постійно діючий третейський суд при

Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз",

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 13 січня 2011 року у складі третейського судді Воронцова М.В. (одноособово) у справі №5739-11/718/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 13 січня 2011 року у справі №5739-11/718/10 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що про існування вказаного рішення третейського суду вона дізналася 18.05.2018 року через свого представника - адвоката ОСОБА_2 під час ознайомлення з матеріалами справи в Новозаводському районному суді м. Чернігова. Рішення третейського суду прийнято без участі ОСОБА_1, так як всі повістки (виклики), копії процесуальних документів направлялися за адресою, де вона фактично не проживала. Заявниця вказує на те, що з 15.07.2008 року вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2, але повістки та копія рішення третейського суду були направлені на адресу: АДРЕСА_1.

За доводами заявниці, рішення третейського суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без її повідомлення про розгляд справи та дана справа не підвідомча третейському суду.

В судовому засіданні представник заявниці - ОСОБА_2 вимоги заяви підтримала та просила їх задовольнити. Представник ПАТ «Альфа-Банк», який належним чином був повідомлений про розгляд справи (а.с.58), в судове засідання не з'явився.

Дослідивши матеріали справи, пояснення представника заявниці - ОСОБА_2, суд приходить до висновку про необхідність залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.5 ст.454 ЦПК України заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів: 1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, з дня прийняття рішення третейським судом; 2) особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п'ятою або шостою цієї статті, повертається (ч. 7 ст.454 ЦПК України).

У поданій до суду заяві ОСОБА_1 просила поновити строк на звернення до суду із заявою, посилаючись на поважність причин його пропуску.

З матеріалів третейської справи №5739-11/718/10, наданої на запит апеляційного суду, вбачається, що оскаржуване рішення постановлене третейським судом 13 січня 2011 року, і його копія була направлена відповідачу рекомендованим листом 17 січня 2011 року. Проте поштове відправлення повернулося неврученим з підстав «за закінченням терміну зберігання».

Взявши до уваги зазначену вище обставину, суддя апеляційного суду погодилась з твердженням ОСОБА_1 про те, що остання 18.05.2018 року дізналася про існування рішення третейського суду, у зв'язку з чим було поновлення ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про скасування рішення третейського суду, про що 13 липня 2018 року постановлена відповідна ухвала.

Після відкриття провадження у даній справі апеляційним судом було витребувано справу №6-5413/11 за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Судом встановлено, що 28 листопада 2011 року Новозаводський районний суд м. Чернігова постановив ухвалу про видачу ПАТ «Альфа-Банк» виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 13.01.2011 року у цивільній справі №5739-11/718/10 третейського суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 63196 грн. 67 коп. та судові витрати - витрати по сплаті третейського збору у сумі 10 грн.

З ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 листопада 2011 року у справі №6-5413/11 вбачається, що сторони в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Наведені вище обставини приводять суд до переконання, що ще у 2011 році ОСОБА_1 було відомо про наявність оскаржуваного рішення третейського суду, тому її посилання на те, що вона дізналася 18.05.2018 року про існування рішення третейського суду є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, з матеріалів третейської справи №5739-11/718/10 вбачається, що копія рішення третейського суду була направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, яка була зазначена останньою 17.03.2008 року у анкеті - заяві на отримання кредиту та у її паспортних даних. Матеріали справи не містять даних про зміну відповідачем місця проживання. ОСОБА_1 про зміну 15.07.2008 року місця свого проживання ПАТ «Альфа-Банк» не повідомила.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення основного Закону в ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення п.1 ст.6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований п.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, п.41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту п.52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

Отже, констатувавши порушення п.1 ст.6 Конвенції, Європейський суд з прав людини зазначив, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п.1 ст.6 Конвенції (п.53 рішення).

Згідно з поданою ОСОБА_1 заявою, рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 13 січня 2011 року оскаржується через сім років після його ухвалення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Доводи заяви ОСОБА_1 про необхідність скасування рішення третейського суду зводяться до того, що вказана справа була непідвідомча третейському суду. Разом із тим, вони не спростовують факту існування у заявниці кредитної заборгованості на час ухвалення рішення.

Таким чином, судом встановлено, що рішення третейського суду оспорюється заявницею через сім років після його ухвалення на стадії виконання з метою повторного слухання справи, а обставини справи, встановлені після відкриття провадження, свідчать про те, що ОСОБА_1 було відомо про існування оскаржуваного рішення ще у 2011 році. Відтак, обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 подала заяву про скасування рішення третейського суду після закінчення строків, встановлених ч.5 ст.454 ЦПК України, що з об'єктивних причин не було відомо суду при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі.

Чинним процесуальним законодавством передбачена можливість повернення заяви про скасування рішення третейського суду, яка подана після закінчення строків, встановлених частинами 5 і 6 ст.454 ЦПК України, лише до відкриття провадження у справі за такою заявою. Разом з тим, відповідно до ст.126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Враховуючи наведене, заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 13 січня 2011 року слід залишити без розгляду у зв'язку з пропуском визначеного законом процесуального строку на її подання.

Керуючись ст.ст. 126, 260-261, 354, 454 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 13 січня 2011 року у складі третейського судді Воронцова М.В. (одноособово) у справі №5739-11/718/10 залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Вінгаль