ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6348/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Сапіги В.П., Гулида Р.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

за участі представників третьої особи: Лаврів В.П., Андріїв М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «ВІЕС Банк» та Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року (рішення ухвалене о 11:06 хв. у м. Львові судом у складі головуючого судді Сподарик Н.І.) у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «ВІЕС Банк» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якій просила суд визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017 року №0277151312, від 23.11.2017 року №0277321312, від 23.11.2017 року №0277941312.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що у 2017 році податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, якою встановлено заниження ОСОБА_4 податкових зобов'язань із податку на доходи фізичних осіб і військового збору, а також порушення норми закону щодо подання податкової декларації. У зв'язку з чим, відповідачем було винесено ряд податкових повідомлень-рішень - від 23.11.2017 року №0277941312 та від 15.03.2018 року №010676 і №0106801700 (замість скасованих унаслідок часткового задоволення адміністративної скарги позивача первинно винесених податкових повідомлень-рішень від 23.11.2017 року №0277151312 і №0277321312). Вважає, що такі рішення податкового органу були спричинені висновками за результатами перевірки, які базувалися лише на відомостях згаданого вище листа банку про анулювання боргу, що, на її переконання, не може бути обґрунтованим. ОСОБА_4 відзначає, що інформаційний лист банку не може бути ані належним підтвердженням існування боргу, ані й належним підтвердженням і підставою прощення боргу в установленому порядку, а відтак, це не може бути приводом для висновку про отримання позивачем доходу (з відповідними податковими наслідками). Зазначає, що податкова перевірка, за результатами якої було прийнято оспорювані рішення, була здійснена безпідставно, оскільки умов і приводів для її проведення, визначених п.п.78.1.1, 78.1.2 ст.78 Податкового кодексу України, не існувало. Просив позов задоволити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.03.2018 року №010676. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.03.2018 року №0106801700. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 23.11.2017 року №0277941312.

Рішення суду першої інстанції оскаржили Публічне акціонерне товариство «ВІЕС Банк» та Головне управління ДФС у Львівській області. Вважають, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційних скаргах.

Апелянт Публічне акціонерне товариство «ВІЕС Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені адміністративного позову.

Апелянт Головне управління ДФС у Львівській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені адміністративного позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги апелянтів слід задоволити з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 уклала із ВАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого є ПАТ «ВІЕС Банк») кредитний договір від 30.09.2008 року №KF52691, за яким позичальник отримала кредит у сумі 70000 доларів США строком на 15 років. Указане підтверджується копією договору, іншими матеріалами справи та не заперечується її учасниками.

Як вбачається з листа від 29.12.2016 року №09-4/22620 «Про подання річної податкової декларації» банк проінформував ОСОБА_4, що 29 грудня 2016 року банком було анульовано борг за кредитним договором від 30.09.2008 року №KF52691 в сумі 25606,48 доларів США (у т.ч. 24699,33 доларів США тіло кредиту, 907,15 доларів США відсотки) та про необхідність самостійної сплати податку з відповідних доходів і їх відображення в річній декларації.

Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 25.10.2017 року №4988, на підставі пп. 20.1.4, 78.1.2, 79.1, 82.2 Податкового кодексу України, відповідачем із 06.11.2017 року по 10.11.2017 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_4 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено відповідний акт від 14.11.2017 року №1983/13-01-13-12/НОМЕР_1.

Як вбачається з акту перевірки від 14.11.2017 року №1983/13-01-13-12/НОМЕР_1, податковим органом було встановлено зі сторони позивача порушення пп.«д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України й донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік на суму 11951,24 грн., п.п.49.18.4, 179.1 Податкового кодексу України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, п.п.1.2, 1.3, 1.5, 1.6, 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, п.п.168.1.1, 168.1.2 ст.168 Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII і донараховано військового збору за 2016 рік на суму 995,93 грн.

На підставі акту перевірки від 14.11.2017 року №1983/13-01-13-12/НОМЕР_1 ГУ ДФС у Львівській області було прийняте податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017 року №0277151312 (35535,91 грн. за податковим зобов'язанням з податку на доходи фізичних осіб і 8883,97 грн. за штрафними санкціями), від 23.11.2017 року №0277321312 (2961,32 грн. за податковим зобов'язанням з військового збору, 740,33 грн. за штрафними санкціями), від 23.11.2017 року №0277941312 (170 грн. за штрафними санкціями).

Листом від 29.11.2017 року №22569/10/-13-01-13-12-21 відповідач повідомив ОСОБА_4 про внесення змін до акта перевірки від 14.11.2017 року №1983/13-01-13-12/НОМЕР_1, у зв'язку з допущеними описками й у розділі ІІІ «Висновки» акта просив читати суми 11951,24 грн. і 995,93 грн. як 35535,91 грн. і 2961,32 грн., відповідно.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач оскаржила податкові повідомлення-рішення у адміністративному порядку.

За наслідком оскарження, податковим органом було частково задоволено скарги позивача, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017 року №0277151312 і №0277321312 були скасовані, натомість винесено податкові повідомлення-рішення від 15.03.2018 року №010676 (35411,90 грн. за податковим зобов'язанням з податку на доходи фізичних осіб і 8852,97 грн. за штрафними санкціями), від 15.03.2018 року №0106801700 (2950,99 грн. за податковим зобов'язанням з військового збору, 737,83 грн. за штрафними санкціями).

Стосовно доведення факту вчинення Банком правочину щодо прощення боргу позивача слід зазначити, що правочин Банку щодо прощення боргу позивача є одностороннім, вчинений самим Банком.

Вчинення Банку даного правочину було підтверджено листом від 29.12.2016 №09-4/22620, листом Банку від 23.11.2017 №10-3/16807, письмовими поясненнями Банку від 20.03.2018 та довідкою Банку від 25.06.2018 №10-3/8048, які досліджені судом в даній справі.

Заперечення позивача проти даного правочину Банку були взяті судом першої інстанції до уваги безпідставно, оскільки позивач не був стороною даного правочину, а незгода позивача з даним правочином не свідчить про фактичну відсутність даного правочину та не спростовує презумпції його правомірності згідно ст. 204 ЦК України.

Надаючи оцінку зазначеним доказам, зокрема листу Банку від 29.12.2016 №09-4/22620 (надісланого позивачеві) про прощення боргу ОСОБА_4 та довідці Банку від 25.06.2018 №10- 3/8048 про розмір прощеної заборгованості за кредитним договором, судом першої інстанції було неправильно витлумачено зміст зазначених доказів, що призвело до помилкових і передчасних висновків суду про фактичну відсутність правочину Банку щодо прощення боргу позивача та про те, що позивач начебто не інформувався Банком про прощення (анулювання) боргу за рішенням Банку.

Проте, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, спростовуються матеріалами справи та нормами матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Нормами ПК України, зокрема підпунктом "є" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, не передбачено та не встановлено вимог щодо змісту повідомлення кредитора про прощення (анулювання) боргу боржника, яке кредитор повинен надіслати боржникові рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом повідомлення боржнику під підпис особисто.

Підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено вимогу, згідно з якою «Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено».

В зазначеній нормі матеріального права немає вимоги стосовно необхідності зазначення в адресованому боржникові повідомленні кредитора реквізитів самостійного рішення кредитора про прощення боргу боржника чи реквізитів правочину кредитора з прощення боргу боржника. Виходячи зі змісту даної норми, в разі прощення боргу за самостійним рішенням кредитора в повідомленні достатньо вказати про прощення кредитором боргу боржника та суму прощеного (анульованого) боргу, що й було зроблено Банком у спірному випадку листом від 29.12.2016 №09-4/22620, який був надісланий боржникові (позивачу) рекомендованим листом з повідомленням про вручення, отриманий позивачем, що не заперечується позивачем та визнається ним в позовній заяві.

В будь-якому випадку та обставина, що в листі Банку від 29.12.2016 №09-4/22620 не було вказано реквізитів самостійного рішення Банку та/або реквізитів одностороннього правочину Банку, на підставі якого було здійснено прощення боргу позивача, - не звільняє позивача (боржника) від встановленого зазначеною вище нормою ПК України обов'язку самостійно сплатити податок з таких доходів та відобразити їх у річній податковій декларації.

В листі Банку від 29.12.2016 №09-4/22620 були повідомлені позивачу (боржнику) дані (інформація), яких повністю достатньо для виконання позивачем (боржником) обов'язку самостійно сплатити податок з таких доходів та відобразити їх у річній податковій декларації.

Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви та обставин справи, головною причиною подання позивачем позову в даній справі була незгода позивача зі встановленим ПК України обов'язком боржника сплачувати податок з доходів, отриманих у вигляді прощеного боргу за кредитом. Позаяк, за відсутності такого обов'язку позивачеві не було б справи до вчиненого Банком правочину з прощення боргу.

Відтак, фактично оспорюючи (заперечуючи) дії (правочин) Банку з прощення боргу за кредитом, позивач намагається уникнути виконання встановленого ПК України обов'язку боржника сплачувати податок з доходів, отриманих у вигляді прощеного боргу за кредитом.

Зазначеними вище нормами ПК України та ст. 605 ЦК України не передбачено і не встановлено вимог як щодо порядку та способу вчинення кредитором правочину з прощення боргу боржника, так і щодо прийняття і оформлення самостійного рішення кредитора з прощення боргу боржника.

З огляду на вищенаведене не заслуговують на увагу висновки суду першої інстанції про те, що лист Банку від 29.12.2016 №09-4/22620 має інформативний характер і не може розглядатися як односторонній правочин кредитора щодо прощення (анулювання) боргу й сам по собі не може бути належним і достовірним підтвердженням ані існування боргу (про який у ньому заявляється), ані його прощення (анулювання) в порядку, визначеному чинним законодавством України, та у відповідності до умов договору.

ЦК України та ПК України не містять норм, які б передбачали, що правочин кредитора з прощення (анулювання) боргу боржника повинен бути вчинений у вигляді листа - повідомлення чи будь-якого іншого єдиного документу про прощення боргу боржника.

Інформативний характер листа Банку від 29.12.2016 №09-4/22620 прямо встановлений підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Даний лист є належним і достовірним підтвердженням як існування боргу (про який у ньому заявляється), так і його прощення (анулювання) Банком. Позаяк, Банк відповідає за достовірність змісту листа, надісланого на підставі правочину, правомірність якого у встановленому законом порядку не була спростована ні позивачем, ні судом першої інстанції. Позивач не надав, а в матеріалах справи відсутні докази неправомірності правочину Банку з прощення боргу позивача.

Факт вчинення Банком і правомірність правочину про прощення боргу позивача не повинні доводитися відповідачем і Банком у даній справі, оскільки предметом оскарження є рішення (дії) відповідача як суб'єкта владних повноважень, а не даний правочин Банку.

Помилковим є висновок суду першої інстанції в тій частині, що односторонній правочин Банку з прощення боргу позивача повинен вчинятися у відповідності до умов договору. Позаяк такий односторонній правочин за змістом ст.ст. 202, 605 ЦК України не є договором, а його вчинення кредитором (Банком) не може ставитися в залежність від умов кредитного чи іншого договору за участю боржника (позивача).

Згідно з ч.ч. 1 і 3 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Суд першої інстанції також не досліджував факту подання Банком податкового розрахунку (форми 1ДФ) за 4 квартал 2016 року. Позивач, у свою чергу, не спростував факт подання Банком форми 1ДФ за 4 квартал 2016 року, а відповідач не заперечував того, що Банк дійсно подав форму 1ДФ за 4 квартал 2016 року.

Разом з тим, суд першої інстанції не досліджував факту існування заборгованості позивача перед Банком за кредитним договором №КБ52691 від 30 вересня 2008 року, зокрема існування анульованого (прощеного) Банком боргу позивача.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в Оскаржуваному рішенні про те, що наявність боргу позивача, який був прощений Банком, повинен був доводити відповідач (суб'єкт владних повноважень). Позивач, у свою чергу, достеменно знаючи про існування безспірної заборгованості перед Банком за кредитним договором, встановленої рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10.09.2012 в справі №1312/570/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013, замовчував від суду першої інстанції існування судового рішення про стягнення боргу.

Факт існування даної заборгованості позивача встановлено рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10.09.2012 в справі №1312/570/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013 в справі №1312/570/12, яким стягнуто з ОСОБА_4 (ідендифікаційний номер НОМЕР_1) в користь ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого на час виникнення спірних правовідносин є ПАТ «ВіЕс Банк») борг за кредитним договором №КБ52691 від 30 вересня 2008 року в загальному розмірі 65 994, 25 доларів США, з яких 63304,27 доларів США - заборгованість за кредитом, 2656,02 доларів США - заборгованість за процентами, 33,96 доларів США - заборгованість за пенею. Докази погашення позивачем боргу, зокрема анульованої (прощеної) Банком частини боргу за кредитом, - в матеріалах справи відсутні, позивачем суду не були надані.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був перевірити та довести існування боргу позивача перед Банком, а також щодо відсутності доказів існування боргу позивача перед Банком, суперечать ч. 4 ст. 78 КАС України. Позивач, у свою чергу, достеменно знаючи про існування вищевказаного преюдиційного факту, недобросовісно замовчував про його існування під час розгляду даної справи в суді першої інстанції. Тому Оскаржуване рішення суду на думку колегії суддів апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим.

Відтак, надані Банком суду першої інстанції докази на підтвердження факту прощення боргу та суми прощеного боргу, насамперед лист Банку від 29.12.2016 №09-4/22620 та довідка Банку від 25.06.2018 №10-3/8048, - є належними і допустимими доказами у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України.

Помилковими є також висновки суду першої інстанції про те, що контролюючим органом перед прийняттям рішення щодо притягнення до відповідальності платника податків або визначення йому грошового зобов'язання (в т.ч. при проведенні перевірки) підлягають з'ясуванню (доведенню) обставини анулювання (прощення) суми боргу платника податку кредитора за його самостійним рішенням, а матеріали документальної позапланової невиїзної перевірки повинні містити покликання на належний правочин, яким було припинено зобов'язання (з повернення кредиту) прощенням боргу.

Встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину звільняє контролюючий орган, якому Банк подав звіт форми 1ДФ з відображенням відомостей про розмір прощеного боргу позивача за кредитом, від необхідності з'ясування (доведення) обставин анулювання (прощення) Банком суми боргу платника податку кредитора за його самостійним рішенням.

У свою чергу, доводи суду першої інстанції про те, що матеріали документальної позапланової невиїзної перевірки повинні містити покликання на належний правочин, яким було припинено зобов'язання (з повернення кредиту) прощенням боргу, є абсурдними, позаяк під час невиїзної перевірки контролюючий орган не може перевірити сукупність дій Банку (кредитора), а тим більше не уповноважений надати оцінку правомірності таким діям Банку, які разом складають собою правочин Банку з прощення боргу боржника. Дані висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на конкретних нормах матеріального права та суперечать ст. 204 ЦК України.

Слід зазначити, що перед прийняттям оскаржених позивачем рішень відповідача, ГУ ДФС у Львівській області звернулося до Банку з запитом про надання інформації та її документального підтвердження щодо відображених Банком у формі 1ДФ за 2016 рік сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, щодо фізичних і юридичних осіб, у т.ч. щодо ОСОБА_4.

Банк листом від 06.07.2017 №03-1/10199 надав відповідачу інформацію та підтверджуючі документи, зокрема щодо ОСОБА_4 (окрім документів, які становлять банківську таємницю). Копія листа Банку від 06.07.2017 №03-1/10199 наявна в матеріалах справи (долучена відповідачем до свого відзиву від 27.04.2018).

Таким чином, відповідач виконав дії з отримання від Банку, в порядку документальної невиїзної перевірки, інформації та її документального підтвердження щодо відображених Банком у формі 1ДФ за 2016 рік сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, щодо ОСОБА_4. Перевірити під час документальної невиїзної перевірки сукупності дій Банку, насамперед облікових операцій на балансі Банку зі списання боргу позивача, у відповідача не було ні законних підстав, ні можливості.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вищенаведене безпідставно не взяв до уваги, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, насамперед листу Банку від 06.07.2017 №03-1/10199 наданого на запит відповідача в порядку документальної невиїзної перевірки, що призвело до помилкових і передчасних висновків про відсутність в податкового органу достатніх підстав для висновку про отримання платником податку відповідного доходу внаслідок прощення Банком боргу позивача.

30 вересня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВІЕс Банк» згідно зі Статутом) та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір №КБ 52691, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти в сумі 70 000,00 доларів США, строком на 15 років. При обслуговуванні кредитного договору між Банком та позичальником було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10.09.2012 в справі №1312/570/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013 в справі №1312/570/12, з ОСОБА_4 (ідендифікаційний номер НОМЕР_1) було стягнуто в користь ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого на час виникнення спірних правовідносин є ПАТ «ВіЕс Банк») борг за кредитним договором №КБ52691 від 30 вересня 2008 року в загальному розмірі 65 994, 25 доларів США, з яких 63304,27 доларів США - заборгованість за кредитом, 2656,02 доларів США - заборгованість за процентами, 33,96 доларів США - заборгованість за пенею.

Вжиті Банком заходи щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором №КЕ52691 від 30 вересня 2008 року не призвели до погашення боргу в повному обсязі.

27 грудня 2016 року на засіданні Правління ПАТ «ВіЕс Банк» ухвалено рішення про прощення (анулювання) частини заборгованості фізичних осіб - позичальників Банку, зокрема прийнято рішення про прощення (анулювання) заборгованості ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, - за кредитним договором №КЕ52691 від 30.09.2008 р.

Зокрема, на засіданні Правління ПАТ «ВіЕс Банк», що відбулось 27 грудня 2016 року, вирішено анулювати (здійснити прощення) частини боргу визначених цим рішенням фізичних осіб - позичальників Банку, зокрема ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, - за кредитним договором №КБ52691 від 30.09.2008 р., а саме: анулювати борг за тілом кредиту - на суму 24 699, 00 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 - 7,993 грн. за 1 долар США), анулювати борг за процентами - на суму 907,15 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на дату анулювання боргу). Датою анулювання боргу вважати день видачі Банком розпорядження про прощення боргу та виконання відповідних бухгалтерських операцій по списанню анульованого боргу з балансу Банку. Видачу розпорядження Банку про прощення боргу та виконання відповідних бухгалтерських операцій по списанню анульованого боргу з балансу Банку на підставі такого розпорядження Банку здійснити не пізніше 29.12.2016 р.

29 грудня 2016 року на підставі рішення Правління ПАТ «ВіЕс Банк» від 27 грудня 2016 року здійснено списання заборгованості ОСОБА_4М за кредитним договором №КТ52691 від 30.09.2008 р., згідно Розпорядження від 29 грудня 2016 року №242.

Після анулювання заборгованості за Кредитним договором №КЕ52691 від ЗО вересня 2008 року, ПАТ «ВіЕс Банк» направлено ОСОБА_4 лист - повідомлення вих. №09-4/22620 від 29 грудня 2016 року (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) та повідомлено її про те, що Банком анульовано борг в сумі 25 606,48 доларів США за кредитом, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 - 7,993 грн. за 1 долар США становить 197 421,74 грн., а також повідомлено про виникнення в ОСОБА_4 обов'язку на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України самостійно сплатити податок з доходів та відобразити їх у річній податковій декларації. Даний лист ОСОБА_4 отримала, що випливає зі змісту позовної заяви та копії даного листа, долученого позивачем до матеріалів справи (дод. №4 до позовної заяви).

Згідно п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощенно. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, фізична особа-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент.

Згідно з п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь- який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

В силу положень п.п. "д" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовною давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку-боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Апеляційний суд звертає увагу, що після здійснення прощення (анулювання) заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №КБ52691 від 30.09.2008 р., ПАТ «ВіЕс Банк» було здійснено усі дії та заходи, передбачені вищезгаданими нормами ПК України, зокрема надіслано ОСОБА_4 (боржнику) повідомлення про прощення (анулювання) боргу за кредитом, яке позивачем було отримане, та включено суму анульованого (прощеного) боргу за кредитом ОСОБА_4 до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду, внаслідок чого у ОСОБА_4 виник обов'язок щодо самостійної сплати податку з доходу, що проігноровано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Водночас згідно з п. 3.3 Розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №49 від 21.01.2014 року, у графі 3 "Сума виплаченого доходу" відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.

Отже, визначальною ознакою доходу платника податку, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

Аналогічний висновок викладений в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.03.2016 року в справі № К/800/5293/15 та від 23.02.2015 року в справі № К/800/46868/15.

Також, аналогічна позиція висвітлена в постановах Верховного Суду в справах № 822/4594/13-а від 10.09.2018 року та № 266/3093/16-а від 28.03.2018 року.

Суд першої інстанції за результатами розгляду справи ухвалив рішення, врахувавши лише доводи позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг являються суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «ВІЕС Банк» та Головного управління ДФС у Львівській області - задоволити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року у справі № 813/859/18 - скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. З. Улицький

судді В. П. Сапіга

Р. М. Гулид

Повне судове рішення складено 19.09.2018 року