П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа №569/10011/18

Провадження №22-ц/787/1484/2018

Головуючий суддя у суді 1 інстанції: Куцоконь Ю.П.

Рішення суду ухвалено повним текстом в м. Рівне Рівненської

області 25.06.2018 р. (час ухвалення - не зазначено)

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі - ПрАТ "Рівнеазот") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що при звільненні його з роботи належні суми роботодавцем виплачено не було, що є підставою для стягнення з відповідача 58 428,30 гривень середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджувався з наданим позивачем розрахунком періоду затримки розрахунку при звільненні, покликався на необґрунтованість підстав для задоволення вимог ОСОБА_2, з огляду на що просив звільнити ПрАТ "Рівнеазот" від відшкодування шкоди, завданої затримкою розрахунку при припиненні між сторонами трудових відносин.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 червня 2017 року по 1 квітня 2018 року в розмірі 54 533,08 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 гривень.

Стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" в дохід держави 704,80 гривень судового збору.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду. На її обґрунтування зазначалось, що при ухваленні оскаржуваного рішення, що суд вийшов за межі позовних вимог, що суперечить правилам ч.2 ст. 264 ЦПК України. Ця обставина полягала у тому, що ОСОБА_2 у позові просить стягнути з ПрАТ "Рівнеазот" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, інших позовних вимог заявлено не було. Також позивачем не надано достовірних доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, долучена до позовної заяви квитанція не може вважатися допустимим доказом, що підтверджує отримання позивачем правничої допомоги, оскільки не зазначено, за яку саме допомогу сплачено і чи має відношення ця сума до даної справи.

Вказував про наявність поважних причин і обставин, що мають істотне значення, та стверджують про відсутність вини роботодавця щодо своєчасного виконання зобов'язань з оплати праці, що судом ураховано не було.

Станом на 16 травня 2017 року РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" має перед ПрАТ "Рівнеазот" заборгованість у розмірі 11 238 581, 67 гривень. Боржник не в змозі виплатити дану заборгованість, що покладає на відповідача додаткові обов'язки по утриманню та належній діяльності очисних споруд самостійно. Також на підставі рішення господарського суду відповідач не отримає більше 600 000 гривень, що також впливає на своєчасність виплати працівникам заробітку.

На його думку, ПрАТ "Рівнеазот" знаходилося у вкрай важкому становищі через імпорт дешевших російських добрив в Україну за демпінговими цінами, що разом із повним обмеженням постачання природного газу підприємству фактично зупинили виробництво. Юридично же наказом №293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів відповідача та оголошено вимушений простій з нарахування працівникам двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Таким чином, наведене призвело до затримки у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу. Ця обставина завдана у зв'язку із вчиненням дій на усунення небезпеки, що загрожує правам і обов'язкам ПрАТ "Рівнеазот", тобто відповідач діяв у стані крайньої необхідності.

Покликається на положення ч. 2 ст. 1171 ЦК України, де передбачено звільнення заподіювача шкоди від її відшкодування частково або повністю у разі завдання її в стані крайньої необхідності.

Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідач є платником єдиного внеску, що разом із нормами ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачають можливість звернення позивача до органів зайнятості населення після звільнення для отримання грошової допомоги по безробіттю.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про звільнення ПрАТ "Рівнеазот" від відшкодування шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні ОСОБА_2

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи ПрАТ "Рівнеазот", колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із їх доведеності та обґрунтованості, оскільки відповідачем порушено вимоги законодавства про оплату праці, що, в свою чергу, потягло за собою нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На користь позивача із ПрАТ "Рівнеазот" стягнуто середній заробіток відповідно до розрахунку, наданого відповідачем, оскільки він проведений у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Як установлено судом, і ці обставини сторонами не заперечуються і визнаються, позивач працював інженером з автомобільного транспорту автотранспортного цеху Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (після зміни організаційно-правової форми - ПрАТ "Рівнеазот").

Наказом № 1613-ВК від 16 червня 2017 року позивач 20 червня 2017 року був звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю. При звільненні з роботи йому не були виплачені усі суми, що належали від підприємства, а саме 44 814,89 грн.

Наказом Рівненського міського суду від 22 грудня 2017 року вказана заборгованість по заробітній платі у сумі 44 814,89 грн. була стягнута на користь позивача з ПрАТ "Рівнеазот" та виплачена згідно з платіжним дорученням № 1623 від 2 квітня 2018 року, про що свідчать матеріали виконавчого провадження.

Вказані обставини представником відповідача не заперечуються.

Спірні правовідносини виникли з приводу невиплати відповідачем у передбачені законом строки заробітної плати, що призвело до виникнення у ОСОБА_2 права вимагати нарахування і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Норми ч. 1 ст. 116 КЗпП України визначають правову необхідність при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, що провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За таких обставин міським судом правильно з'ясовано, що порушенням законодавства про своєчасну виплату нарахованої заробітної плати є факт нездійснення роботодавцем виплати заборгованої заробітної плати в день звільнення працівника.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Беручи до уваги, що на день звільнення позивача заробітну плату йому виплачено не було, суд зробив обґрунтований висновок про виникнення у ПрАТ "Рівнеазот" зобов'язання сплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 червня 2018 року по 1 квітня 2018 року, тобто по день остаточного розрахунку.

Також, колегія суддів бере до уваги, що при вирішенні спірних правовідносин судом правильно застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". Відповідно до пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках. передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середнього заробітку за час затримки виплати сум суд попередньої інстанції обґрунтовано виходив з того, що середньоденна заробітна плата складає 278,23 гривні. За період з дня звільнення позивача з роботи по день виплати заборгованості із заробітної плати (з 21 червня 2017 року по 1 квітня 2018 року) кількість робочих днів склала 196 одиниць.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період часу становить 54 533,08 гривень, що вираховується у спосіб множення середньоденного заробітку - 278,23 гривень на кількість робочих днів, тобто на 196.

Тому зазначена сума підлягає стягненню з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_2

Правильності нарахування розміру середнього заробітку за час затримки виплати сум, належних при звільненні, ПрАТ "Рівнеазот" у засіданні міського суду не оспорював, як і не покликався на це у доводах своєї апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин та ухваленні рішення застосовано норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на користь ОСОБА_2 54 533,08 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд правильно послався на роз'яснення пунктів 20 і 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", де зазначено про правову необхідність задоволення позовів, що ґрунтуються на фактах порушення вимог ст.ст. 115, 116 КЗпП України і застосуванні ст. 117 КЗпП України.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у невиплаті належних позивачу сум при звільненні в зв'язку з наявністю непогашеної заборгованості РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перед ПрАТ "Рівнеазот", а також неможливістю виробляти продукцію внаслідок обмеження постачання природного газу, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем строків розрахунку із звільненим працівником у стані крайньої необхідності, що у відповідності до ч. 2 ст. 1171 ЦК України є підставою для звільнення його від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі, адже вказана цивільно-правова норма передбачає підстави для звільнення від відшкодування шкоди, а не від відповідальності роботодавця за невиплату належних працівнику сум при звільненні. Тому ця норма закону не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Не можна погодитися і з твердженнями автора скарги про те, що спірна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є матеріальною шкодою.

Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1.)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2.)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Між тим, правовідносини з приводу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням термінів її виплати регулюються ст. 117 КЗпП України та ст. 34 Закону України "Про оплату праці", Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Тобто ця виплата є відповідальністю за несвоєчасний розрахунок роботодавця при звільненні працівника та втрату передбачуваних грошових доходів, а тому не є матеріальною шкодою, що випливає з деліктних (недоговірних) відносин, і до них не може бути застосованою норма ч. 2 ст. 1171 ЦК України щодо зменшення розміру шкоди через існування крайньої необхідності, за якої діяв її заподіювач.

Між тим, частково задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ПрАТ "Рівнеазот" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрату учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Однак договору про надання правничої допомоги, в якому було б зазначено. що допомога надавалася саме по стягненню середнього заробітку, який є предметом спору у даній справі, акта виконаних робіт, доказів обґрунтованості витрат суду першої інстанції надано не було.

Крім того, відсутній детальний розрахунок взагалі, з зазначенням розміру витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. його гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її доказів, збір доказів тощо, відсутність належних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Квитанція про оплату грошових коштів не підтверджує понесених позивачем витрат на отримання правничої допомоги у даній справі.

Суд першої інстанції зазначені обставини не перевірив та прийшов до помилкового висновку про стягнення витрат на правничу допомогу.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).

Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення та відмову в стягненні судових витрат відповідно до п. 4 ч. 1 і ч. 2 ст. 376 ЦПК України є застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" частково задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2018 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 гривень скасувати.

У решті рішення суду першої інстанції (про стягнення середнього заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та судового збору) залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий:

Судді: