УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2432/17 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 47 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Талько О.Б., Микитюк О.Ю.

з участю секретаря

судового засідання: Добровольської Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Садівниче товариство «Трудівник» про витребування майна із чужого незаконного володіння

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 березня 2018 року, яке ухвалено суддею Грубіяном Є.О. в м.Житомирі

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила вилучити із незаконного чужого володіння у ОСОБА_3 земельну ділянку НОМЕР_2, площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Сінгурівської сільської ради, Садівне товариство «Трудівник» і належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту серії НОМЕР_3 від 08.10.1997 року, який зареєстровано в Книзі реєстрації актів на право власності на землю за № 62 та зобов'язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.

На обґрунтування вимог посилається на те, що вона являється членом Пряжівського масиву товариства «Трудівник» з 25 грудня 1992 року. В даному товаристві їй була виділена земельна ділянка НОМЕР_2, площею 0,0511 га, за яку остання сплачувала членські внески.

Рішенням виконавчого комітету Сінгурської сільської ради народних депутатів від 17.07.1997 року № 72 позивачу була передана у власність вказана земельна ділянка та видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 08.10.1997 року, який зареєстрований в Книзі реєстрації актів на право власності на землю за № 62.

На даний час вказаною земельною ділянкою незаконно користується відповідач, за яким зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про затвердження технічної документації із землеустрою від 25 грудня 2014 року № 6-2815/14-14СГ.

Враховуючи, що належна ОСОБА_2 на праві власності земельна ділянка була відчужена у незаконний спосіб та поза волею власника, позивач просила витребувати дану земельну ділянку у відповідача, як у добросовісного набувача на підставі положень п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вказуючи на незаконність та необґрунтованість зазначеного рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд, відмовляючи у задоволені вказаних позовних вимог, порушив норми матеріального та процесуального права. При ухваленні рішення судом не враховано ту обставину, що позивачем заявлено віндикаційний позов на підставі ст. 388 ЦК України щодо витребування земельної ділянки. При цьому зазначає, що спірна земельна ділянка у передбачений законом спосіб у позивача не вилучалась, тобто її незаконно позбавили права власності на майно, а тому земельна ділянка надана ОСОБА_3 з порушенням вимог земельного законодавства. Таким чином, враховуючи, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини, відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, тому земельна ділянка може бути витребувана тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, про що суд зазначив у своєму рішенні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 25 грудня 1992 року була прийнята у члени Пряжівського масиву товариства «Трудівник» (в минулому садове товариство «ЗЛІТ») та їй була виділена земельна ділянка НОМЕР_2, площею 0,511 га. (а.с.10).

Рішенням виконавчого комітету Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 17.07.1997 року № 72 позивачу була передана у власність вказана земельна ділянка та видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 08.10.1997 року, який зареєстрований в Книзі реєстрації актів на право власності на землю за № 62 (а.с.11-14).

Згідно відомостей, зазначених у лицьовому рахунку на вищевказану земельну ділянку, позивача ОСОБА_2 виключено зі складу членів Садівного товариства «ТРУДІВНИК» за несплату внесків за користування спірною земельною ділянкою (а.с.99).

Відповідно до виданих товариством 7 березня 2018 року довідок, відповідач ОСОБА_3 сплатив членські внески в даному садівничому товаристві за період з 2004 року по 2016 рік (а.с.100-101).

Наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області № 6-2815/14-14-СГ від 25 грудня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0500 га у власність для ведення садівництва ОСОБА_3 на території Садівничого товариства «Трудівник», діл. НОМЕР_2, Сінгурівського сільської ради Житомирського району Житомирської області з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с.14,16,17).

Реєстраційною службою Житомирського районного управління юстиції Житомирської області ОСОБА_3 видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно, індексний номер 32050801 від 06.01.2015 р. та здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку (а.с.98).

Тобто, сторони у справі мають чинні правовстановлюючі документи на одну і ту саму земельну ділянку.

Відмовляючи в задоволенні вимог щодо витребування земельної ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_3, суд виходив з того, що він є власником спірної земельної ділянки відповідно до Наказу Головного управління Держземагенства у Житомирській області № 6-2815/14-14-СГ від 25 грудня 2014 року та свідоцтва про на право власності на нерухоме майно, індексний номер 32050801 від 06.01.2015 р., які є чинними та не оспореними.

Такий висновок суду є вірним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч.2 та 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно ч.1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набути безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою КМ України від 17 жовтня 2013 року № 868, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону.

Згідно положень ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 328 ЦК України передбачено, право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Особа, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, порушені права може захистити шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом наведених правових норм та відповідно до вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України, розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суд першої інстанції повинен був встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо (Постанова судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 р. у справі № 6- 140цс14).

Так, наказ Головного управління Держземагенства у Житомирській області № 6-2815/14-14-СГ від 25 грудня 2014 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0500 га у власність для ведення садівництва ОСОБА_3 на території Садівничого товариства «Трудівник», діл. НОМЕР_2, Сінгурівського сільської ради Житомирського району Житомирської області з кадастровим номером НОМЕР_1 та свідоцтво на право власності на нерухоме майно, індексний номер 32050801 від 06.01.2015 р., видане Реєстраційною службою Житомирського районного управління юстиції Житомирської області відповідачу ОСОБА_3, не визнані в судовому порядку недійсними та є чинними.

Наявність у позивача Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 08.10.1997 року, який виданий на підставі рішенням виконавчого комітету Сінгурської сільської ради народних депутатів від 17.07.1997 року № 72, без оспорення вищевказаних правовстановлюючих документів відповідача ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, не є підставою для витребування у останнього в порядку ст. 388 ЦК України даної земельної ділянки.

Тому вимоги позивача ОСОБА_2 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 та зобов'язання передати земельну ділянку позивачу є передчасними, оскільки рішення про скасування права власності на нерухоме майно не ухвалювалось.

Колегія суддів вважає неприйнятними інші доводи апеляційного скарги, оскільки вони не містять підстав для скасування ухвали.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2018 року.

Головуючий : Судді :