Справа № 449/1049/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гуняк О.Я.

Провадження № 22-ц/783/1839/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Апеляційного суду Львівської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ спільного майна. Просить поділити спільне майно подружжя, виділивши їй у власність автомобіль марки "Мерседес Е-1" сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 - вартістю 100000 грн. У власність відповідача виділити наступне майно: холодильник Whirpool, телевізор SMART, телевізор LG, пральну машину Bosch, пилосос Philips, кухонні меблі, шафу купе, диван, музичний центр, музичний центр, двері міжкімнатні, вікна пластикові, кухонний комбайн, вхідні броньовані двері, огорожу, посуд, постіль, рушники, подушки, ковдри, образ, дитячі санки - все мзагальною вартістю 130 000 грн. Стягнути з відповідача в її користь 15 000 грн. різниці вартості спільного подружнього майна. В обґрунтування позову зазначила, що з відповідачем ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з травня 2001 року. Від шлюбу в них народилось двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 20.01.2015 року шлюб між ними розірвано, діти залишились проживати з нею. За час шлюбу ними було придбано автомобіль марки "Мерседес Е-1" сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 100 000 грн., право власності на який зареєстровано за нею, а також інше майно, зокрема: холодильник Whirpool вартістю 8 000 грн., телевізор плазма SMART - 12 000 грн., телевізор LG - 2 000 грн., пральна машина Bosch - 8 000 грн., пилосос Philips - 1 500 грн., кухонні меблі, шафа купе - 12 000 грн., диван - 3 000 грн., музичний центр - 2 500 грн., музичний центр - 2 500 грн., двері міжкімнатні 7 шт. - 5 000 грн., 7 шт. вікон пластикових - 20 000 грн., кухонний комбайн - 5 000 грн., вхідні броньовані двері - 6 000 грн., огорожа - 40 000 грн., посуд, постіль, рушники, подушки, ковдри, образ, дитячі санки - 5 000 грн., а всього на суму 230 000 грн. Звертає увагу суду на те, що під час шлюбу вона з чоловіком проживала в будинку АДРЕСА_1. Однак, на початку весни 2016 року відповідач за її відсутності вивіз усе рухоме спільне майно подружжя з житлового будинку, і приховав його за адресою: АДРЕСА_2, де він зараз проживає із своєю теперішньою дружиною. Окрім цього зазначила, що майно, яке залишилося за адресою, де вони проживали однією сім'єю, вона також не зможе забрати чи повернути собі, оскільки вікна, міжкімнатні двері, броньовані двері, огорожа та ремонт в будинку, вартість якого становить 50 000 грн. є невід'ємною частиною будинку, однак в їх купівлю були вкладені спільні гроші. Вважає, що згідно положення ст. ст. 69, 70 СК України майно, яке вивіз колишній чоловік з будинку, а також поліпшення, зроблені в будинку у вигляді огорожі, вхідних дверей, вікон, міжкімнатних дверей на суму 130 000 грн. слід залишити відповідачу, а автомобіль марки "Мерседес Е-1", вартість якого становить 100 000 грн. та є меншою ніж вартість вивезеного майна, передати їй з компенсацією в її користь 15 000 грн.

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за колишнім подружжям ОСОБА_2, що проживає з адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_3, за кожним по 1/2 ідеальній частці автомобіля марки MERCEDES-BENS, 1994 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, виданого ВРЕВ ДАІ з обслуговування м. Львова та Пустомитівського району від 02.10.2013 року на ім'я ОСОБА_2. Вирішено питання судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року оскаржила позивач ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним та таким, що прийняте з порушення норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з'ясовано обставини справи, а ті обставини, що встановлені в судовому рішенні є недоведеними. Зазначає, що з 03 травня 2001 року вона - апелянт перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 січня 2015 року був розірваний. За час перебування у шлюбі з відповідачем ними було придбано, крім автомобіля, майно (речі домашнього вжитку) та зроблені покращенням в будинку в якому вони проживали однією сім'єю - всього вартістю 130 000 грн. Вказане майно було придбано за спільні кошти, в тому числі бралися і кредити на придбання вищезазначеного майна. В судовому засіданні, під звукозапис, відповідач підтвердив, що майно дійсно було придбано у період перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_2 та знаходилось у будинку в якому вони проживали разом однією сім'єю, однак заперечив, що таке було придбано за спільні кошти подружжя, оскільки гроші на придбання майна висилала його мати, яка перебуває на заробітках в Італії. Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що відповідач не надав жодного доказу на спростування факту придбання майна під час перебування у зареєстрованому шлюбі з нею, не надав доказів придбання спірного майна за особисті кошти чи за особисті кошти його матері, не порушував перед судом питання про належність вказаного майна особисто йому. Звертає увагу й на те, що судом не з'ясовано думки відповідача щодо вартості майна, яке зазначено нею у позовній заяві та не було враховано, що вказана дійсна вартість спірного майна на час розгляду справи. Вважає, що суд повинен був врахувати норму ч. 2 ст. 70 СК України. Незважаючи на те, що нею була подана в якості доказу довідка про неотримання аліментів, яка підтверджує, що відповідач з 2015 року взагалі не сплачує аліментів на дітей, а на даний час заборгованість по аліментах становить 43 200 грн., однак судом при поділі майна подружжя така врахована не була, як і не були враховані положення, зазначені в п. 30 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Просить рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 60, 61 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільно сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином, право спільної сумісної власності подружжя, на майно, набуте у шлюбі, презюмується законом.

Відповідно до ст.ст. 179, 183 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною річчю є, зокрема, автомобіль.

За приписами ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені законодавцем у ст. 71 СК України.

Відповідно до вказаної правової норми майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Як роз'яснено в п.п. 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З матеріалів справи вбачається наступне.

З 03 травня 2001 року позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 20.01.2015 року шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, укладений 03.05.2001 року в Бібрській міській раді Перемишлянського району Львівської області, актовий запис № 7 - розірвано (а.с. 7).

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 24.04.2017 року усунуто перешкоди ОСОБА_2 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом безперешкодного доступу до вказаного будинку (а.с. 52-55).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно свідоцтв про народження, серії НОМЕР_5 від 19.07.2005 року, серії НОМЕР_6 від 14.01.2003 року (а.с. 8, 9).

Згідно довідки виконавчого комітету Бібрської міської ради від 07.09.2016 року № 2548, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с. 10).

02.10.2013 року, тобто в період перебування у шлюбі, позивачкою - ОСОБА_2 було придбано легковий автомобіль марки «MERCEDES -BENS», 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_7, який зареєстрований ВРЕВ ДАІ з обслуговування м. Львова та Пустомитівського району від 02.10.2013 року за ОСОБА_2 (а.с. 12, 76).

За правилами ст. 60 СК України вказаний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя - позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, домовленості про порядок поділу спільного майна, набутого у шлюбі, колишнє подружжя не досягло.

З висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 04/17 від 15.03.2017 року вбачається, що середня ринкова ціна автомобіля марки «MERCEDES -BENS Е200»,1994 року випуску, об'єм двигуна 1998 см2, без врахування особливостей його фактичного стану, умов експлуатації та пробігу на момент проведення дослідження становить 113800 (сто тринадцять тисяч вісімсот) гривень (а.с. 49-50).

Звітом № 112_2р_18 про оцінку транспортного засобу від 16.03.2018 року, визначено, що ринкова вартість автомобіля марки «MERCEDES -BENS Е200, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на дату оцінки складає 66 300 грн. (а.с. 90-106).

Звертаючись з позовом до суду про поділ спільного майна подружжя, в тому числі й шляхом присудження їй придбаного у шлюбі автомобіля замість його частки у праві спільної сумісної власності на цей транспортний засіб, позивачка ОСОБА_2 відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду всупереч приписам ч. 5 ст. 71 СК України не внесла.

Не вчинив таких дій і відповідач ОСОБА_3, який також претендує на автомобіль в цілому, замість його частки у праві спільної сумісної власності на цей транспортний засіб.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які об'єктивні, належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України, докази на підтвердження, що холодильник Whirpool, телевізор SMART, телевізор LG, пральна машина Bosch, пилосос Philips, кухонні меблі, шафа купе, диван, музичний центр, музичний центр, двері міжкімнатні, вікна пластикові, кухонний комбайн, вхідні броньовані двері, огорожа, посуд, постіль, рушники, подушки, ковдри, образ, дитячі санки, які за твердженням позивачки ОСОБА_2 придбавалось в період шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 та залишилось в будинку його матері, дійсно існує на теперішній час.

Також в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які докази на підтвердження вартості зазначеного майна на момент розгляду справи судом по суті та джерел і часу його придбання.

Таких доказів позивачем не надано і суду апеляційної інстанції.

На підставі наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позов слід задовольнити частково та визнав за колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за кожним по 1/2 ідеальній частці автомобіля марки MERCEDES -BENS, 1994 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, виданого ВРЕВ ДАІ з обслуговування м. Львова та Пустомитівського району від 02.10.2013 року на ім'я ОСОБА_2.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення.

Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, є необґрунтованими та такими, що не спростовують правильних висновків суду.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року немає.

У відповідності до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 20 вересня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.