КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 910/5403/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Тищенко О.В.

Суліма  В.В.

Секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 19.09.2018

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 (повний текст рішення складено - 05.07.2018)

у справі № 910/5403/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 54 102,26 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 54 102,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 у справі № 910/6942/15-г, яке набрало законної сили 03.06.2015, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" основну заборгованість у сумі 117 035, 97 грн., пеню у сумі 12 498,80 грн., 3 % річних в сумі 1 086,99 грн., інфляційні втрати в сумі 13 835,09 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 889, 14 грн. У зв'язку з тим, що відповідачем прострочено виконання вказаного рішення, позивач нарахував 3% річних у розмірі 10 911,68 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 43 190,58 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 (повний текст рішення складено - 05.07.2018) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" 8 657 грн. 46 коп. - 3% річних, 34 306 грн. 00 коп. - інфляційних втрат та 1399 грн. 23 коп. - витрати зі сплату судового збору. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором, своє зобов'язання щодо сплати боргу не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також, не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційні скарги мотивовані неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в апеляіційній скарзі також зазначило, що, суд першої інстанції помилково визнав перерахування коштів, здійснених 20.11.2017 від державної виконавчої служби на рахунок позивача в рамках виконавчого провадження, як виконання, здійснене ПАТ "Укрнафта". Вказав, що, на думку відповідача, моментом фактичного виконання рішення є списання коштів з рахунку ПАТ "Укрнафта" на рахунок виконавчої служби.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" в апеляіційній скарзі вказало, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, норми ст.ст. 11, 509, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу про передачу апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 31.07.2018 справу №910/5403/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Тищенко О.В. та Шаптала Є.Ю.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/5403/18 та призначено справу до розгляду на 12.09.2018.

Розпорядженням №09.1-08/2666/18 від 03.09.2018 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці з 27.08.2018 по 14.09.2018, відповідно до підпункту 2.3.25. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5403/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 прийнято апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/5403/18 у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Тищенко О.В. та Сулім В.В. до провадження та повідомлено учасників справи, що апеляційні скарги розглядатимуться в судовому засіданні 19.09.2018.

Представник позивача, в судовому засіданні 19.09.2018, підтримував доводи апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України", просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.09.2018 підтримував доводи апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта", просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" відмовити.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі -відповідач) укладено договір про проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування № 7/2958-Р-154М/13 (далі - договір), на виконання якого позивач надав відповідачу визначений сторонами перелік робіт на загальну суму 117 035,97 грн., що було підтверджено актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Н-00000061 від 14.01.2014.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" у 2015 році звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача вартості виконаних робіт, з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пені, у звязку з тим, що відповідачем не сплачено вартість виконаних позивачем робіт у строк, обумовлений договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 у справі № 910/6942/15-г стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" основну заборгованість в сумі 117 035, 97 грн., пеню в сумі 12 498,80 грн., 3 % річних в сумі 1 086,99 грн., інфляційні втрати в сумі 13 835,09 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 889, 14 грн.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Отже, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за виконані роботи у розмірі 117 035,97 грн. має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, де зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції вірно вказав, що безпідставними є твердження відповідача про неможливість застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України до правовідносин, що виникають з приводу виконання судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до банківської виписки з особового рахунку позивача, стягнуту за рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 у справі № 910/6942/15-г суму у розмірі 147 345,99 грн. зараховано на рахунок позивача 20.11.2017.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.

При цьому, відповідно до абз. 4 п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за період з 04.06.2015 по 20.11.2017 нарахував 3% річних у розмірі 10 911,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 43 190,58 грн., які розраховані із суми 147 345,99 грн.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 3 % річних та інфляційні втрати нараховуються на суму основного боргу, тому позивач не мав права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати на суму 147 345,99 грн, яка складається із суми основного боргу в сумі 117 035, 97 грн., пеню в сумі 12 498,80 грн., 3 % річних в сумі 1 086,99 грн., інфляційні втрати в сумі 13 835,09 грн. Отже, позивачем при здійсненні розрахунків неправильно застосовано положення ст. 625 Цивільного кодексу України у частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних, які було стягнуто рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі № 910/6942/15-г.

Крім того, згідно з доданою до матеріалів справи банківською випискою з особового рахунку позивача, стягнуто рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі № 910/6942/15-г суму 147 345,99 грн. зараховано на рахунок позивача 20.11.2017. Враховуючи те, що день фактичного виконання грошового зобов'язання не включається у період, за який може бути здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, позивачем також допущено помилку у визначенні періоду прострочення.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон" розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений судом першої інстанції, з суми основного боргу в розмірі 117 035, 97 грн. за період з 04.06.2015 по 19.11.2017, дійшов висновку, що сума 3% річних у розмірі 8 657,46 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 34 306,00 грн., є арифметично правильними.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі стосовно необхідності визнання належним виконанням зобов'язання надходження коштів від відповідача на рахунок органу державної виконавчої служби, суд вважає безпідставним, оскільки згідно з п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок саме кредитора, тобто позивача, або видачі їх йому готівкою.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неподання позивачем доказів попереднього звернення з вимогою до відповідача не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог, оскільки пунктом 1.8 постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 визначено, що попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим.

Також, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом стосовно необґрунтованості посилання відповідача з приводу неправильності засвідчення доданих до позовної заяви документів, оскільки наявні у справі копії документів, надані позивачем, відповідають вимогам п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", затвердженого Наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 року.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про 54 102,26 грн. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтами не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційних скаргах. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовування або зміни не вбачається.

Враховуючи наведене, апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/5403/18 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/5403/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/5403/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/5403/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи №910/5403/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 25.09.2018.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.В. Тищенко

В.В. Сулім