КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. Справа№ 925/680/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської  С.Я.

при секретарі судового засідання Добрицькій В.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2

на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2018

у справі № 925/680/18 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом ОСОБА_2

до: 1. Закритого акціонерного товариства «АТП-2361»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМ-Арсенал»

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» (надалі - ЗАТ «АТП-2361», відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМ-Арсенал» (надалі - ТОВ «ПМ-Арсенал», відповідач-2) про визнання недійсним правочину щодо реалізації цілісного майнового комплексу товариства-відповідача за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1175438671101), предмет якого був поділений шляхом укладення договорів купівлі-продажу частин цілісного майнового комплексу, а саме:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1473 від 21.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1469 від 21.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1465 від 21.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1461 від 21.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1347 від 17.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1344 від 17.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1341 від 17.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1338 від 17.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу № 1335 від 17.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е.А.

30.07.2018 до Господарського суду Черкаської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 26.07.2018, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві приватної власності ТОВ «ПМ-Арсенал» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу частин цілісного майнового комплексу.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.08.2018 у справі № 925/680/18 відкладено підготовче засідання та повернуто позивачеві заяву про забезпечення позову від 26.07.2018 з усіма додатками до неї.

Вирішуючи питання про повернення заяви про забезпечення позову, суд виходив з того, що у поданій заяві позивачем не було вказано інформації про ціну позову, про забезпечення якого просить заявник та пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; позов є немайновим і не потребує його примусового виконання у випадку задоволення судом.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду в частині повернення позивачеві заяви про забезпечення позову та направити вищевказану заяву до суду першої інстанції для розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом не було враховано, що заявлені у даній справі позовні вимоги є немайновими та не підлягають грошовій оцінці, у зв'язку з чим у поданій заяві про забезпечення позову не було вказано його ціни; закон не містить вказівки на неможливість вжиття заходів забезпечення позову, якщо вимоги є немайновими; висновок суду про те, що позов є немайновим і не потребує його примусового виконання у випадку задоволення судом, з посиланням на постанову Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» є помилковим та у відповідності до ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не є підставою для повернення заяви; незазначення у заяві пропозицій щодо зустрічного забезпечення не дає достатніх підстав для повернення заяви, оскільки суд не позбавлений можливості вимагати зустрічного забезпечення в порядку ч. 1 ст. 141 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2018 у справі №925/680/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.09.2018, встановлено ЗАТ «АТП-2361» та ТОВ «ПМ-Арсенал» строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач-1 та відповідач-2 скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України, надали відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідачі наголошували на правомірності повернення судом позивачеві заяви про забезпечення позову на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України, враховуючи, що така не відповідає вимогам п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, а саме, у зв'язку з відсутністю пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; вказані норми містять імперативні процесуальні приписи як для позивача щодо додержання вимог до форми і змісту заяви про забезпечення позову, так і для суду, який зобов'язаний повернути таку заяву у випадку недотримання позивачем вказаних вимог, а тому оскаржувана ухвала суду в цій частині є законною та обґрунтованою.

У судове засідання 24.09.2018 відповідач-1 та відповідач-2 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач-1 та відповідач-2 не повідомили суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаних осіб.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати в частині повернення позивачеві заяви про забезпечення позову та направити вищевказану заяву до суду першої інстанції для розгляду.

24.09.2018 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 136 ГПК України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції було повернуто подану позивачем заяву про забезпечення позову на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України, згідно якої суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Разом з тим, судом не було вказано, яким саме вимогам ст. 139 ГПК України не відповідає подана позивачем заява про забезпечення позову.

В мотивувальній частині оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд зазначає, що представник відповідачів вказав, і це не було спростовано стороною позивача, що в заяві про забезпечення позову позивачем не було вказано інформації про ціну позову, про забезпечення якого просить заявник та пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а також вказує на те, що позов є немайновим і не потребує його примусового виконання у випадку задоволення судом.

Надалі суд цитує ч. 2 ст. 141 ГПК України, відповідно до якої зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом, а також п. 3 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 N 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», в якому роз'яснено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

У зв'язку з зазначеним, місцевий господарський суд приходить до висновку, що заяву про забезпечення позову слід повернути позивачеві.

На переконання колегії суддів, вищенаведене свідчить про те, що суд першої інстанції погодився з доводами представника відповідачів про недотримання позивачем вимог ст. 139 ГПК України, а саме, про необхідність зазначення ціни позову та викладення пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є вимоги немайнового характеру, а саме, визнання недійсним договорів.

Таким чином, посилання суду в оскаржуваній ухвалі на п. 3 постанови ВГСУ від 26.12.2011 N16 щодо умов застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру колегія суддів вважає безпідставним.

Крім того, вищевказані роз'яснення були розраховані саме на попередню редакцію ГПК України, затверджену Законом України від 06.11.1991№1798-XII, яка передбачала, що забезпечення позову допускається лише, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, тобто вказана редакція була розрахована на ті види спорів, задоволення позову по яких вимагало б саме примусового виконання рішення.

Однак, частиною 2 ст. 136 ГПК в чинній редакції, відповідно до якої подавалася заява про забезпечення позову скаржником, встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З урахуванням викладеного, першою підставою вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, яка розрахована саме на спори, і в першу чергу майнові, по яких судові рішення вимагатимуть саме примусового виконання; другою підставою вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, яка, в першу чергу, розрахована на немайнові спори.

Так, рішення щодо задоволення позову про визнання недійсним договору хоч і не вимагатиме його примусового виконання, оскільки у випадку задоволення зазначеного позову оскаржувані договори автоматично стануть недійсними з моменту їх укладення в день набрання законної сили таким судовим рішенням, проте, таке рішення може не призвести до ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки останній буде вимушений знову звертатися до суду з позовом про повернення цього майна від нових власників, володільців чи користувачів у разі його відчуження відповідачем.

Також колегія суддів звертає увагу, що дійсно пунктом 5 ч. 1 ст. 139 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову повинна містити ціну позову, про забезпечення якого просить заявник.

Водночас, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, які не підлягають грошовій оцінці, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутня необхідність зазначати ціну позову при зверненні з заявою про забезпечення позову, а тому суд помилково погодився з доводами відповідачів в цій частині.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, в порушення вказаної норми, в заяві про забезпечення позову позивачем не було викладено пропозицію щодо зустрічного забезпечення позову, як і не вказано мотивів відсутності необхідності у зустрічному забезпеченні, які наведені в апеляційній скарзі.

Згідно з ч. 7 ст. 140 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Як правильно вказує у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів, зазначені норми містять імперативні процесуальні приписи як для позивача щодо додержання вимог до форми та змісту заяви про забезпечення позову, так і для суду, який зобов'язаний повернути заяву у випадку недотримання позивачем вказаних вимог.

При цьому, посилання апелянта на ч. 1 ст. 141 ГПК України, згідно з якою суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), колегія суддів вважає безпідставним, оскільки наявність у суду зазначеного права не позбавляє позивача обов'язку дотримуватися встановлених законом вимог щодо змісту заяви про забезпечення позову, зокрема, вказувати пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом було правомірно повернуто заяву про вжиття заходів забезпечення позову на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України, є порушення норм процесуального права.

Разом з тим, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на те, що судом першої інстанції помилково, без урахування положень п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України та ч. 1 ст. 163 ГПК України, визначено таку підставу для повернення заяви про забезпечення позову, як відсутність у ній ціни позову, однак, враховуючи, що таке порушення норм процесуального права не призвело до прийняття неправильного рішення, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду Черкаської області від 10.08.2018 у справі № 925/680/18 має бути залишена без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2018 у справі № 925/680/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2018 у справі № 925/680/18 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали від 10.08.2018 у справі № 925/680/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.09.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська