КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 823/1936/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Тимошенко В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Горяінова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Смолія Богдана Володимировича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року (прийнята у відкритому судовому засіданні, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 05 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року, ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича (АДРЕСА_1), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення інформації до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно гарантованої суми належної до виплати ОСОБА_3 в розмірі 40000 грн;

2) скасувати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» від 01.09.2016 №42/2 "Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними в частині затвердження результатів проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (код ЄДРПОУ 39140702) з перерахування коштів ОСОБА_3 в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» в розмірі 40000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч норм чинного законодавства України, його не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а в подальшому і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а наказ від 01.09.2016 №42/2 «Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів у тому числі договорів, що є «нікчемними» в частині затвердження результатів проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності підлягає скасуванню.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення інформації до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно гарантованої суми належної до виплати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в розмірі 40000 грн.

Скасувано наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» від 01.09.2016 №42/2 «Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними в частині затвердження результатів проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (код ЄДРПОУ 39140702) з перерахування коштів ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» в розмірі 40 000 грн.

Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), відкритих у Публічному акціонерному товаристві «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено справу до розгляду на 12 квітня 2018 року на 10 год 10 хв.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 9 КАС України (редакція, що діяла на момент винесення рішення про зупинення провадження у справі), кожна особа, яка звернулась за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів встановлено, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду є адміністративна справа №826/1476/15 (провадження №11-104апп18) у подібних правовідносинах за вимогами до Уповноваженої особи Фонду, передана ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2018 року відповідно до ч. 5 ст. 346 КАС України, у зв'язку з тим, що спірні у цій справі правовідносини містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовчої практики за цією категорією справ, зокрема, щодо застосування статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно п. 5 ч.2 ст. 236 КАС України, суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

На підставі вище зазначеного виникла необхідність у зупиненні апеляційного провадження, керуючись ч.1 та ч.2 ст.236 КАС України, до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі.

23 липня 2018 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшло від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 клопотання про відновлення провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КАС України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Перевіривши матеріали справи, керуючись ст.237 КАС України, колегія суддів протокольною ухвалою постановила, задоволити клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про відновлення провадження у справі та поновити провадження за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Смолія Богдана Володимировича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та скасування рішення, поновити та призначити на 20 вересня 2018 року об 10 год. 30 хв.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, що що 29.01.2016 між ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» та позивачем укладено договір №980-021-000182978.

Відповідно до умов вищевказаного договору, позивач зобов'язаний був передати ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» грошові кошти в сумі 40 000 грн. 00 коп. строком не більше 182 днів, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» в свою чергу, зобов'язане було повернути кошти та виплатити проценти в розмірі та строки визначені у договорі №980-021-0000182978 у безготівковій формі на рахунок позивача в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».

Також, 29.01.2016 року між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «ФОРТЕ», від імені якого діяв, як повірений, ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» на підставі договору доручення №001 від 03.10.2013 та довіреності №31122015-7 від 31.12.2015 був укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків «КАПІТАЛ». Згідно з умовами даного договору страхування, ПрАТ «Страхова компанія «ФОРТЕ» зобов'язана здійснити виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

У свою чергу, позивачем вчасно виконано свої зобов'язання, оскільки останнім перераховано кошти в сумі 40 000 грн. 00 коп. на рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», що підтверджується квитанцією №QS895301 від 29.01.2016.

З матеріалів справи судом встановлено, що 19.05.2016 на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» на ім'я позивача № НОМЕР_2 перераховано грошові кошти у сумі 40000 грн. 00 коп. (призначення платежу: повернення коштів згідно з договором 980-021-000182978) та процентів у сумі 115 грн. 86 коп.

Вказані кошти перераховані ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на виконання взятих перед позивачем зобов'язань за договором №980-021-000182978 від 29.01.2016.

Судом першої інстанції встановлено, що вищезазначені перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» відповідно до наказу тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» від 01.06.2016 № 42/2 визнано нікчемними правочинами на підставі п. 7-9 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії неплатоспроможних» від 23.05.2016 №14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» від 23.05.2016 №81261, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22.07.2016 та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22.07.2016 включно.

У подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» від 12.07.2016 №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13.07.2016 по 12.07.2018, включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 №1702 повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу з 05.09.2016, включно.

Починаючи з 18.07.2016 розпочалися виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за рахунок Фонду через банки-агенти.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, дізнавшись про не включення своїх даних до переліку вкладників ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, неодноразово зверталась із відповідними заявами до уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» щодо включення позивача до цього переліку та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як про особу, що має право на відшкодування коштів у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».

Однак, станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, відомостей щодо позивача до відповідного переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню щодо рахунку позивача включено не було, проте листом від 07.06.2017 позивача повідомлено, що її не включено до реєстру вкладників, оскільки на її договір №980-021-000182978 не розповсюджується дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку із відсутністю ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» як повіреного у договорі, а також з огляду на те, що операція по зарахуванню коштів на рахунок позивача є нікчемною.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також надани додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банку та який визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Щодо вимоги про включення позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, колегія суддів зазначає наступне.

В підпунктах 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (підпункт 17 ч. 1 ст. 2 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 3 вказаного Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 та ч. 3 ст. 12 Закону виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.

В абзаці першому частини першої статті 26 Закону визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розроблено Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду №14 від 09.08.2012 (далі - Положення №14), яке визначає порядок та черговість відшкодування коштів за вкладами Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Пунктами 1, 2 рішення виконавчої дирекції Фонду № 823 від 26.05.2016 внесено зміни до Положення № 14, а саме - визначено, що виплата коштів та відшкодування гарантованої суми вкладникам банків, які віднесені до категорії неплатоспроможних або щодо яких прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії до 01 липня 2016 року, здійснюється відповідно до Положення №14 у редакції, що діяла до набрання чинності цим рішенням №823, крім пунктів 6-12 розділу ІІ.

Так, згідно з п. 3 розділу І Положення №14 (у редакції, чинній до набрання чинності рішенням виконавчої дирекції Фонду № 823 від 26.05.2016) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Пунктом 2 розділу ІІ Положення №14 визначено, що загальна розрахункова сума - загальна сума вкладів та відсотків, зменшених на суму податку, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а у разі ліквідації банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - на день початку ліквідації банку; розрахункова сума - сума коштів в межах гарантованої, яка є частиною загальної розрахункової суми та яка повертається вкладнику під час дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду та/або за рахунок власних коштів банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

У абзаці четвертому частини першої статті 26 Закону визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

При цьому, згідно з ч. 5 зазначеної статті Закону, гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону.

Так, ч. 4 ст. 26 Закону визначено, що Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах.

Зазначений перелік випадків, коли Фонд не відшкодовує вклади є вичерпним. Кошти на поточних рахунках фізичних осіб, в тому числі й позивача, які були зараховані на такі рахунки внаслідок повернення ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» позик, не відносяться до жодного з визначених Законом випадків, у яких Фонд не відшкодовує кошти.

Колегія суддів звертає увагу нате, що відповідач на підтвердження наявності ознак ніби то нікчемності операцій (транзакцій) з переказу коштів, здійснених 19.05.2016 ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунок позивача, відкритий у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» посилається на те, що між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» (новий кредитор) та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №1805 від 18.05.2016, згідно з яким первісний кредитор зобов'язується відступити новому кредитору права вимоги, належні первісному кредитору, за кредитними договорами з усіма додатковими угодами до них, укладеними з фізичними особами, права вимоги за якими належать первісному кредитору, перелік яких наведено у додатку №1 до вказаного договору, що відбулося у порушення постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» із внесеними постановою від 27.04.2016 №295/БТ змінами.

На підставі викладеного, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» винесено наказ від 01.06.2016 №42/2 «Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними».

Натомість, вказаний договір відступлення права вимоги від 18.05.2016 №1805 стосується відступлення права вимоги за кредитними договорами, у той час коли у межах спірних правовідносин між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір, який предметно відноситься до договору позики, де кредитором виступає позивач, а не ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр».

Відтак, факт укладення між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» договору відступлення права вимоги від 18.05.2016 №1805 не міг жодним чином вплинути на нікчемність оскаржуваних операцій.

Щодо посилання Уповноваженої особи про те, що спірні операції на рахунку позивача збільшили обсяг гарантованої Фондом суми грошових коштів, оскільки останні здійснені у період дії обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» із внесеними постановою від 27.04.2016 №295/БТ змінами, а тому з укладенням такого договору було завдано шкоди державі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, а тому позивач не міг знати про встановлені для Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» обмеження. Протилежного відповідачем не доведено.

Таким чином, постанова Правління Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» із внесеними постановою від 27.04.2016 №295/БТ змінами стосується встановлених вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів.

Отже, фактично операції з переказу коштів на рахунок позивача, здійснені на виконання постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» із внесеними постановою від 27.04.2016 №295/БТ змінами, а не на їх порушення.

Згідно п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

У випадку, якщо правочин порушує публічний порядок, він є нікчемним у відповідності до вимог статті 228 Цивільного кодексу України. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як зазначено в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, уповноваженою особою не наведено та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що укладений з позивачем договір банківського вкладу (депозиту) був спрямований на завдання шкоди державі.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що уповноваженою особою, як суб'єктом владних повноважень, не наведено дійсних обставин, за наявності яких можливо стверджувати про нікчемність досліджуваних операцій, відтак, відповідачем не виконано покладений на нього обов'язок доказування правомірності власних рішень, дій чи бездіяльності, визначений положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, в контексті зазначеної статті, колегія судді зазначає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року у справі К/800/24809/15.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право особи на мирне володіння майном знайшло своє відображення і у Рішеннях Європейського Суду з прав людини, рішення якого відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права, зокрема, у справі «Золотас проти Греції» (№ 66610/09, 29/01/2013), згідно якого особа, яка розмістила грошову суму в банку, передавала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, і в разі використання з метою отримання прибутку він повинен був повернути еквівалентну суму вкладнику після припинення дії угоди; отже, власник рахунку сумлінно міг вважати, що його вклад у банку знаходиться в безпеці, особливо при отриманні відсотків; власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуації, що загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно вчинити дії відповідно до закону і зберегти право на захист свого майна.

Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення Цивільного Кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину.

Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у подібних справах, зокрема у справі №820/1648/17 (провадження №11-447апп18 від 04 липня 2018 року, №826/1476/15, провадження №11-104апп18 від 04 липня 2018 року.

Колегія судів звертає увагу на те, що договір банківського вкладу, укладений позивачем, не має ознак нікчемного правочину неплатоспроможного банку з підстав, перелічених у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», адже він не містить в собі жодних умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно зі ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п. п. 1.24, 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зі свого поточного рахунку, що відкритий у Банку, ініціювало переказ коштів на повернення позики та процентів за ними позивачу, відповідно до договору №980-021-000182978, укладеного між ними. За таким договором позики сторонами виступали позивач як позикодавець та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» як позичальник. Банк, виконуючи розрахунковий документ ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на переказ коштів на користь позивача, не набував права на суму коштів, що переказувалась, а відтак не був стороною переказу, а лише виконував свої зобов'язання за договорами банківського рахунку перед клієнтом. Укладений позивачем договір з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» не є за своїм змістом розрахунковим документом. Крім того, зазначеним договором передбачено можливість дострокового повернення позики.

Таким чином, враховуючи предмет та підстави позову, а також зміни в законодавстві України, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено наявність правових підстав для невключення рахунку позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є протиправною.

На підставі вище зазначеного колегія суддів прийшла до висновку щодо скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», оформлене наказом від 01.06.2016 №42/2 про визнання нікчемними правочинів щодо переказу коштів (транзакції).

Проте, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції в повній мірі не досліджено обставини справи, а саме щодо визнаня протиправним наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Ірклієнка Ю.П. від 01.06.2016 №42/2 «Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними», колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Крім того, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що право позивачки може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_3

Положення п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що належним способом захисту права позивачки є зобов'язання Уповноваженої особи включити інформацію про ОСОБА_3 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно гарантованої суми належної до виплати в розмірі 40 000 грн.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 237, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Смолія Богдана Володимировича - задоволити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову

Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення інформації до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно гарантованої суми належної до виплати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в розмірі 40000 грн.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), відкритих у Публічному акціонерному товаристві «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 25 вересня 20118 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

Н.М. Троян