АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м.Херсон

Номер справи: 766/15926/17

Номер провадження: 22-ц/791/1215/18

Апеляційний суд Херсонської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого (суддя-доповідач)        Ігнатенко П.Я.,

суддів:         Воронцової Л.П.,

        ОСОБА_1,

за участю секретаря         Прушинської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Дорошинської В.Е. від 20 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що наказом Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» № 446/3 від 15.08.2017 року «Про звільнення» його звільнено з посади доцента кафедри економіки підприємства у зв’язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України.

ОСОБА_2 зазначив, що не відмовлявся від продовження роботи в нових умовах згідно наказу про зміну істотних умов праці №343/3 від 26.06.2017 року, яким його попереджено про встановлення нової ставки з 28.08.2017 року. Однак всупереч направленому листу відповідачеві про те, що він не має наміру припиняти трудові відносини, але вважає наказ незаконним у зв’язку з фактичною відсутністю змін істотних умов праці та підстав для прийняття цього наказу, - його було звільнено під час перебування на лікарняному.

З урахуванням уточнень до позовних вимог, позивач просив: - скасувати наказ Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» №446/3 від 15.08.2017 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади доцента кафедри економіки підприємства; - поновити ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри економіки підприємства Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» з 28.08.2017 року; - стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути невиплачену допомогу на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013-2014 рр. у розмірі 4371 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення – відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування законності звільнення ОСОБА_2 посилається на те, що в період з дня видання наказу № 343/3 від 26.06.2017 року до 15.08.2017 року від позивача не надходило заяв та повідомлень щодо надання згоди продовжувати роботу в нових умовах. Також вказує на те, що лист позивача у відповідь на наказ «Про зміну істотних умов праці» надійшов відповідачу 17.08.2017 року, тобто після прийняття наказу від 15.08.2017 року про звільнення та зазначений лист про нібито надання згоди на подальшу роботу оформлений з порушенням вимог до оформлення заяв.

Стосовно невиплаченої допомоги на оздоровлення відповідач у відзиві зазначив, що ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» фінансується з Державного бюджету України та оплата праці працівників здійснюється у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Таким чином, згідно штатного розпису на 2013 рік на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення не виділено коштів, а у 2014 році науково-педагогічним працівникам виплачено 50 % допомоги від встановленого окладу. Отже, відповідач наголошує, що бюджетним фінансуванням не було передбачено виділення коштів на виконання вимог ст. 57 Закону України «Про освіту».

В ході апеляційного розгляду ОСОБА_2 та його представники: ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити, посилаючись на те, що позивач звільнений незаконно, оскільки надав згоду на продовження роботи в нових умовах. Просили поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 175 816,83 грн., стягнути допомогу на оздоровлення в сумі 4317 грн.

Представники ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 апеляційну скаргу не визнали та пояснили, що позивач не надав належним чином оформлену згоду на продовження роботи в нових умовах. Надали апеляційному суду розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_2, який складає 439,38 грн.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Херсонської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача було правомірно звільнено з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсним наказу №446/3 від 15.08.2017 року «Про звільнення» та наслідком поновлення на роботі ОСОБА_2

З таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно абз. 3,4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За змістом ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про вищу освіту» фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» № 343/3 від 26.06.2017 року «Про зміну істотних умов праці» з 28.08.2017 року, науково-педагогічних працівників університету попереджено про зміну істотних умов праці з 28.08.2017 року, а саме про зміну розмірів ставок, в тому числі ставки ОСОБА_2 з 1.0 на 0.25 та попереджено працівників про припинення трудового договору за п.6 ст. 36 КЗпП України в разі незгоди на продовження роботи на нових умовах (а.с. 8-10).

Відповідно до п. 1.4. наказу ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» від 15.08.2017 року № 446/3 «Про звільнення», 28.08.2017 року позивача звільнено з посади доцента кафедри економіки підприємства на 1,0 ставки у зв’язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці згідно п.6 ст.36 КЗпП України (а.с. 11-12).

Згідно опису поштового вкладення, ОСОБА_2 16.08.2017 року направив відповідачу лист датований 14.08.2017 року у відповідь на наказ ДВНЗ «ХДАУ» № 343/3 від 26.06.2017 року. У резолютивній частині листа зазначив, що не має наміру залишати займану посаду та припиняти трудові відносини з ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» та повідомив, що готовий і надалі працювати на займаній посаді на тих умовах, що викладені у наказі № 343/3 від 26.06.2017 року, але залишає за собою право на його оскарження (а.с. 13,14).

Таким чином, з листа, надісланого позивачем на адресу відповідача 16.08.2017 року вбачається, що ОСОБА_2 в межах двомісячного строку з моменту видачі наказу з попередженням про звільнення, повідомив про згоду на подальшу роботу на займаній посаді в нових умовах відповідно до наказу ДВНЗ «ХДАУ» № 343/3 від 26.06.2017 року. Чинним трудовим законодавством не встановлено форми надання згоди на зміну істотних умов праці, а тому письмове повідомлення про згоду на подальшу роботу на займаній посаді з новою ставкою із посиланням на оскарження в подальшому наказу про зміну істотних умов праці є правом працівника.

Згідно з вимогами ст. 32 КЗпП України, про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Із вказаного слідує, що ОСОБА_2 у межах цього строку міг відмовитись або погодитись на роботу в нових умовах.

Отже, з огляду на те, що у межах двомісячного строку позивач направленим 16.08.2017 року листом, отриманим університетом 17.08.2017 року, дав згоду на подальшу роботу на посаді доцента кафедри економіки підприємства в нових умовах, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача 28.08.2017 року із займаної посади на підставі п.6 ст. 36 КзпПУ.

Таким чином, у зв’язку з незаконністю наказу ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» № 446/3 від 15.08.2017 року в частині звільнення ОСОБА_2, його слід в цій частині скасувати та поновити позивача на раніше займаній посаді доцента кафедри економіки підприємства з 28.08.2017 року.

Та обставина, що лист позивача був надісланий пізніше, ніж винесено наказ № 446/3 «Про звільнення» від 15.08.2017 року не може бути підставою для ігнорування наданої в межах двомісячного строку згоди на подальшу роботу.

Звільнення проведено з 28.08.2017 року і наявність на той момент погодження нових (змінених) умов праці виключає звільнення працівника на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

З огляду на це, у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2017 року по день постановлення судового рішення.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри економіки підприємства від 06.09.2017 року та довідки про складові нарахування заробітної плати, видані ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», позивачу нараховано: у травні 2017 року – 7743,02 грн., в тому числі лікарняні – 1244,95 грн., заробітна плата – 6498,07 грн.; у червні 2017 року - 8719,26 грн., в тому числі лікарняні – 2987,88 грн., заробітна плата – 5731,38 грн. Середньоденна заробітна плата – 439,38 грн. В інші місяці ОСОБА_2 також перебував на лікарняному (а.с. 367,371).

Отже, враховуючи вимоги постанови Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», апеляційний суд погоджується із наданим університетом розрахунком середньоденного заробітку позивача в сумі 439,38 грн.

Період вимушеного прогулу становить 267 робочих днів, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 117 314,46 грн.

Окрім того, позовні вимоги про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення також підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до зазначеної вище ст. 57 Закону України «Про освіту» держава гарантує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» запроваджено з 01.01.2001 року виплату допомоги на оздоровлення.

У положеннях Законів України «Про державний бюджет на 2013 рік» та «Про державний бюджет на 2014 рік» не зазначено ні про зупинення дії ст. 57 Закону України «Про освіту», ні про припинення таких виплат або про вказівку встановлення порядку та розмірів виплат Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних ресурсів державного і місцевого бюджету.

У постанові Верховного суду України від 23.05.2018 року по справі № 637/42/17 визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, відсутність чи не передбачення у кошторисі відповідної бюджетної установи коштів на виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, не звільняє установу від обов'язку по здійсненню відповідних видатків згідно із законодавством та не може свідчити про те, що педагогічний працівник не має права на отримання гарантованої державою допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17.

Сторонами не заперечується, що у 2013 році матеріальна допомога на оздоровлення не виплачувалась, а у 2014 році виплачена допомога у розмірі 50 % від розміру місячного окладу.

Отже, вимога про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення за 2013-2014 р.р. є законною та обґрунтованою. Відповідно до місячного окладу ОСОБА_2 у 2013 році в розмірі 2914 грн. та 50% від розміру місячного окладу невиплаченої допомоги у 2014 році, загальна сума допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток у вказані періоди становить 4371 грн.

Наданий відповідачем колективний договір на 2010-2012 роки, в якому визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення надається співробітникам університету у розмірі до одного посадового окладу 1 раз на рік при наявності економії фонду заробітної плати, колегією суддів не приймається до уваги з огляду на те, що рішення, які погіршують умови, встановлені законодавством є незаконними та слід звернути увагу, що період дії даного колективного договору не поширюються на виплати допомоги на оздоровлення у 2013-2014 роках.

Також надані суду апеляційної інстанції представником відповідача документи на підтвердження відсутності в 2013-2014 роках державного фінансування для виплати допомоги на оздоровлення не можуть слугувати підставою для невиконання гарантій, встановлених державою. Окрім того, як вказав сам відповідач оплата праці ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» здійснюється не тільки у межах бюджетних асигнувань, а й у межах позабюджетних доходів, а тому відсутності у відповідача фінансової спроможності виконати вимоги ст. 57 Закону України «Про освіту» у 2013-2014 р.р. не встановлено.

Посилання відповідача про пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки при звільненні відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України всі суми: заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Отже, в частині вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, строк позовної давності починається з дати звільнення та невиплати цих сум.

Позивач звернувся до суду 19.09.2017 року – в межах строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

У зв’язку з наведеним, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2: поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати та допомоги на оздоровлення у вказаних вище розрахунках.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

Окрім того, згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави сума судового збору в розмірі 4800 грн., враховуючи немайнову та дві майнові вимоги позивача при подачі позову ((1600*0,4)+(1600*0,4*2)=1920 грн.) та враховуючи судовий збір за подачу апеляційної скарги (1920*150 %/100=2880 грн.).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 червня 2018 року скасувати, постановити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2– задовольнити.

Скасувати наказ Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» № 446/3 від 15.08.2017 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади доцента кафедри економіки підприємства.

Поновити ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри економіки підприємства Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» з 28.08.2017 року.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_2: середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 117 314,46 грн.; невиплачену допомогу на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013-2014 роки в сумі 4371 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн., а всього – 123 685,46 (сто двадцять три тисячі шістсот вісімдесят п’ять гривень сорок шість копійок) гривень.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь держави судовий збір в сумі 4800 (чотири тисячі вісімсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах - Верховного Суду.

Дата складання повного судового рішення 25 вересня 2018 року.

Головуючий                                                                 П.Я.Ігнатенко

Судді:                                                                         Л.П.Воронцова

                 ОСОБА_1