Справа № 730/780/17 Провадження № 22-ц/795/1158/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Шитченко Н. В.

Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої-судді: ОСОБА_2,

суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В., 

позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач ОСОБА_4,

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Борзнянського  районного суду від 26 липня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

місце ухвалення рішення суду – місто Борзна,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції – 26 липня 2018 року, -

                                    У С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_4, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 57912,44 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 травня 2013 року між банківською установою та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір на суму 29300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом та пені у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лінією та процентів за користування кредитною лінією. Відповідач свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 06 червня 2017 року виникла заборгованість у сумі 57912,44 грн, з яких: прострочене тіло кредиту – 32128,12 грн та заборгованість за відсотками – 25784,32 грн.

Рішенням від 26 липня 2018 року Борзнянський районний суд позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнив у повному обсязі. Стягнув з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, яка становить 57912,44 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, порушив право відповідача на справедливий судовий розгляд та принцип рівності сторін. ОСОБА_4 вказує, що не міг бути присутнім у судовому засіданні, оскільки тривалий час знаходився за межами України, у зв’язку з чим не мав можливості надати суду жодного доказу та неодноразово повідомляв суд про неможливість своєї явки. Проте суд розцінив таку його поведінку як зловживання процесуальними правами і розглянув справу без нього.

Зазначає, що відповідно до умов договору щомісяця, до 15 числа, сплачував частину суму заборгованості, що свідчить про його сумлінне ставлення до виконання зобов’язань. Проте, зауважує на тому, що у розрахунку ціни позову вказано, що всі платежі ним виконувалися після 15 числа. Таким чином, виходячи з розрахунку позивача, він з самого початку шкодив самому собі та навмисно збільшував суму нарахованих процентів.

Відповідач посилається на порушення банком вимог п. 7.2 договору, оскільки останній відмовляв надати йому розрахунки платежів для з’ясування остаточної суми заборгованості та у подальшому заблокував платіжну картку, через що погашати надалі кредит стало неможливим.

Стверджує також про недотримання позивачем загальних строків подання позову, встановлених ст. 267 ЦК України, а також визначеного ч. 2 ст. 258 ЦК України річного строку для звернення з вимогою про стягнення пені, у зв’язку з чим суд  необґрунтовано стягнув пеню за весь час прострочення, починаючи з 09 квітня 2014 року.  На думку скаржника районний суд, не зважаючи на подання ним письмової заяви про застосування строку позовної давності, незаконно відмовив у задоволенні його клопотання, посилаючись на те, що наведені доводи мають суб’єктивний характер.

У наданому відзиві представник ПАТ «Дельта Банк», вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду – залишити без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосувавши при цьому відповідні норми матеріального права, а відповідачем не було надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Зазначає про правомірність відмови у задоволенні заяви ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності, оскільки банківська установа звернулась до суду в межах встановленого строку, а саме, з моменту останнього внесення боржником коштів у рахунок погашення боргу. Звертає увагу на ту обставину, що банк з вимогою про стягнення пені не звертався, а відповідач помилково ототожнює неустойку з відсотками за користування кредитними коштами, які за своєю правовою природою не є мірою відповідальності за порушення зобов’язання (штрафною санкцією), а є платою за строкове користування грошовими коштами.

Заслухавши суддю–доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт порушення відповідачем умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яку в добровільному порядку позичальник не сплачує. Також суд констатував, що доводи ОСОБА_4 на обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності до його обов’язків, як сторони договору, мають суб’єктивний характер і задоволенню не підлягають.

З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з такого. 

У справі встановлено, що 18 травня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір, згідно з яким банк відкрив позичальнику картковий рахунок № 26250908594899, а останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кредитним лімітом 29300 грн. Підписання вказаного договору підтверджується заявою ОСОБА_4 № 007-28503-180513 (а.с. 5), у якій зазначено тарифний пакет «Кредитна картка № 1 Еволюція Лояльна», який бажав отримати позичальник, і відповідно зазначено наведену вище суму ліміту кредитної лінії. У заяві наявна відмітка про отримання ОСОБА_4 18 травня 2013 року картки 5163990005147610 та ПІН-коду.

Наведена вище заява вказує також на те, що сторони встановили строк ліміту кредитної лінії 364 (календарних) дні (п. 2.4 ч. 1 заяви).

У день написання заяви відповідач ознайомився з тарифами на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Кредитна картка № 1 Еволюція Лояльна», про що також свідчить його особистий підпис.

Згідно з умовами  укладеного договору відповідач зобов’язувався щомісяця у визначені строки здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування кредитною лінією та/або овердрафтом за попередній звітний місяць та всю суму пені, яка нарахована за попередній звітний місяць, у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лініює та/або овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та овердрафтом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його  умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів  цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з наданим ПАТ «Дельта Банк» розрахунком ціни позову за кредитним договором № 007-28503-180513, укладеним з ОСОБА_4, заборгованість за договором станом на 06 червня 2017 року складає 59037,44 грн, з яких: прострочене тіло кредиту – 32128,12 грн, відсотки – 25784,32 грн та 1125 грн пені (а.с. 4). З цього ж розрахунку вбачається, що останній раз кошти на погашення суми заборгованості по рахунку відповідача надходили 02 червня 2014 року у сумі 500 грн, що відображено у графі «Платежі» (а.с. 4 зворот).

Аналізуючи наведені норми та письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

У своїй постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, предметом якої був спір за позовом банківської установи про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 686/6697/16-ц.

При цьому, після спливу визначеного договором строку кредитування  чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2  ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов'язання, що підтверджено висновком, викладеним у постанові ВП Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18).

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_4 звернувся із заявою про застосування позовної давності по кредитному договору, в якій просив застосувати позовну давність як до основного зобов’язання, так і до нарахування відсотків за користування кредитом та інших передбачених договором сум (а.с. 23-25). Заяви ПАТ «Дельта Банк» про визнання поважними причин пропуску позовної давності матеріали цивільної справи не містять.

Виходячи  з наведеного вище та враховуючи, що сторони визначили строк дії  договору у 364 календарні дні, тобто по травень 2014 року, і інформація про перевипуск кредитної картки у матеріалах справи відсутня, колегія суддів вважає, що позивач необґрунтовано нараховував ОСОБА_4 відсотки за користування кредитом, починаючи з червня 2014 року, тобто після закінчення строку дії договору, оскільки права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов'язання.

Беручи до уваги, що останній платіж по кредиту був здійснений  02 червня 2014 року, ОСОБА_4 заявлено про застосування позовної давності, колегія суддів вважає, що трирічний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 32128,12 грн позивачем пропущений, оскільки  ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з даним позовом 17 серпня 2017 року. Оскільки сплинув строк позовної давності до основної вимоги, апеляційний суд вважає, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги про стягнення процентів.

Доводи ОСОБА_4 про неправомірність стягнення з нього пені є безпідставними, оскільки позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про стягнення пені не заявлялись і предметом розгляду у суді першої інстанції не були. 

Не беруться до уваги твердження скаржника про порушення судом положень ЦПК України з посиланням на розгляд справи без його участі та позбавлення його передбачених законом процесуальних прав надати пояснення та письмові докази у справі. Так, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі ОСОБА_4 подав заяву про застосування позовної давності (а.с. 23-25), особисто був присутній у судових засіданнях, які відбувались 10 листопада 2017 року та 18 січня 2018 року (а.с. 26, 29).

У подальшому відповідач тричі, а саме, 13 березня, 12 травня та 23 липня 2018 року, надавав суду заяви про перенесення розгляду справи через неможливість з’явитись у зв’язку з відсутністю на території України (а.с. 31, 35, 42). Проте, жодних доказів на підтвердження причин неможливості своєї явки ОСОБА_4 надано не було. Відкладення судового розгляду двічі відбулось саме у зв’язку з заявленими клопотаннями відповідача з метою дотримання його процесуальних прав. З урахуванням того, що за положеннями п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 183 ЦПК України клопотання має містити не лише певні підстави, а і докази на підтвердження заявлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності відповідача.

Беручи до уваги невідповідність висновків районного суду обставинам справи, допущення порушень у застосуванні норм матеріального права, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і відмовляє у задоволенні позову, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених відповідачем, а саме стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4 2400 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, -

                                П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити.

Рішення Борзнянського районного суду від 26 липня 2018 року – скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (м. Київ, бульвар Дружби народів, 38, ЄДРПОУ 34047020) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) 2400 (дві тисячі чотириста) грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2018 року.                

Головуючий:Судді: