УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/60/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання – Євтодій К.С.

сторони:

позивач -  ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні  апеляційну скаргу  позивача ОСОБА_1 на  рішення Криворізького  районного суду Дніпропетровської області від  24 січня 2018  року, яке ухвалено  суддею Суботіною С.А. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 січня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартир, визнання права власності на квартири, визнання договору  купівлі-продажу квартири недійсним.

Позов мотивовано тим, що 05.12.2014 року між нею та ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2, укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 зобов’язалася відчужити їй за  30000 грн. квартири № 3 та № 4 в будинку № 6 по вулиці Южній в с. Лісопитомник Криворізького району Дніпропетровської області, при цьому, погодивши всі істотні умови договору, зокрема щодо ціни, предмету та строків передачі майна і його нотаріального оформлення. У день підписання попереднього договору ОСОБА_3 звільнила квартири та передала їх їй, а вона в свою чергу передала ОСОБА_3 15500 грн. в рахунок часткової сплати за договором купівлі-продажу. Решту зобов’язалася передати в день нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, але не пізніше 01.04.2015 року.

Однак, ОСОБА_3 ухилилася від укладення договору купівлі-продажу квартир, обумовлених попереднім договором, нотаріально договір не посвідчила. ОСОБА_1 лише згодом стало відомо, що спірні квартири не належали ОСОБА_3 на момент укладення попереднього договору, а відповідач ОСОБА_2 стала власником цих квартир лише 25.05.2016 року.

21.02.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно з умовами якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 вказану квартиру. Цей договір ОСОБА_1 вважає фіктивним, таким, що укладений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з метою ухилення від виконання обов’язків за вище вказаним попереднім договором.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу квартир № 3 та № 4 в будинку № 6 по вул. Южній в с. Лісопитомник Криворізького району Дніпропетровської області, укладений між нею та ОСОБА_2, від імені якої діяла ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на вище вказані квартири; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 4 за вищевказаною адресою, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21.02.2017 року.

У липні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення із житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що спірні квартири № 3 та № 4 в будинку № 6 по вул. Южній в  с. Лісопитомник Криворізького району Дніпропетровської області до 25.05.2016 року належали спадкодавцям ОСОБА_2

25.05.2016 року ОСОБА_2 оформила спадщину на вище вказані квартири та зареєструвала своє право власності на них. У цей же день ОСОБА_2 видала довіреність ОСОБА_3 з правом розпорядження спірними квартирами від її імені, а тому на момент укладення попереднього договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 не мала жодних повноважень на відчуження спірних квартир, через що вказаний договір є нікчемним, в силу ст. 203, 220 ЦК України.

Просили суд визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, що укладений між ними, а також витребувати належні їм на праві власності спірні квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_1, виселивши її із спірних квартир.

Ухвалою Криворізького  районного суду Дніпропетровської області від  03 липня 2017 року позовні заяви об’єднано в одне провадження.

Рішенням Криворізького  районного суду Дніпропетровської області від  24 січня 2018  року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартир, визнання права власності на квартири, визнання договору  купівлі-продажу квартири недійсним, та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення із житлового приміщення – відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, позивач вважає, що суд повинен був застосувати положення ч. 5 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 234 ЦК України, а не норми права, які ним було застосовано.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5, які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, відповідача ОСОБА_3 та представника відповідачів ОСОБА_6, які, кожна окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, у простій письмовій формі, було укладено попередній договір, відповідно до умов якого продавець – ОСОБА_3 зобов’язалася відчужити та передати покупцю – ОСОБА_1 майно, а самеАДРЕСА_3 та № 4 в будинку № 6 по вулиці Южній в селищі Лісопитомник Криворізького району Дніпропетровської області, а покупець – ОСОБА_1 зобов’язалася прийняти це майно у власність, сплативши продавцю 10000 грн. (т. 1 а.с. 4).

Послуги пов’язані з укладенням та оформленням основного договору сторони домовилися оплачувати порівну (п. 1.1. Договору).

Про передачу майна мав бути складений передавальний акт (п.5 Договору).

Пунктом 3.1 Попереднього договору визначено, що договір діє з моменту його укладення до 01.04.2015 року або до повного виконання сторонами зобов’язань за цим договором.

У пункті 4.1. Попереднього договору сторони обумовили, що в день підписання цього договору покупець сплачує продавцю 15500 грн., а решту суми – у день підписання та оформлення основного договору нотаріально, але не пізніше 01.04.2015 року.

У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов’язання за Договором, винна сторона зобов’язана сплатити другій стороні неустойку у розмірі 0,1% від ціни договору за кожен день прострочення та завдані збитки (п.6.1 Договору).

Відповідно до копій розписок ОСОБА_7, остання отримала від ОСОБА_1, в рахунок оплати за вищевказані квартири, грошові кошти на загальну суму 26900,00 гривень (т. 1 а.с.21,104),

Станом на 01 квітня 2015 року сторонами основний договір не підписувався та нотаріально не посвідчувався, що ними не заперечувалося у судовому засіданні в суді першої інстанції, у зв’язку з чим ця обставина не підлягає доказуванню (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартир, визнання права власності на квартири, визнання договору  купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що попередній договір від 05 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, є нікчемним, у зв’язку з чим не тягне для сторін жодних правових наслідків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно вимог частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

У відповідності до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язуються передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Для визнання такого договору дійсним обов'язковою умовою, як і для будь якого іншого договору, є відповідність його змісту Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 3 статті 209, частина 1 статті 203 ЦК України).

Згідно з статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Більш того, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_3, яка в попередньому договорі купівлі-продажу виступає у якості продавця квартир № 3 та № 4 в будинку № 6 по вулиці Южній в селищі Лісопитомник Криворізького району Дніпропетровської області, станом на 05 грудня 2014 року не була власником цього майна та не уповноважувалася на його відчуження, а тому не могла бути стороною правочину щодо його відчуження.

Отже, попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири № 3 та № 4 в будинку № 6 по вулиці Южній в селищі Лісопитомник Криворізького району Дніпропетровської області підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню, однак, всупереч викладеному, був укладений сторонами у простій письмовій формі, що свідчить про його нікчемність, і доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального права є помилковими.

Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором, що унеможливлює виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.

Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір.

Навпаки, внаслідок неукладення основного договору зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, і судом не може бути визнано укладеним договір, щодо якого не дотримана передбачена законом письмова форма.

Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу, у зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу квартир та визнання за нею права власності на квартири не ґрунтуються на Законі.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення із житлового приміщення в апеляційному порядку не оскаржено, у зв’язку з чим колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, оскільки, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького  районного суду Дніпропетровської області від  24 січня 2018  року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

       Повне судове рішення складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді: