КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 910/22495/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Разіної  Т.І.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.09.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року (повний текст підписано 01.06.2018 року)

у справі № 910/22495/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк

Розвитку"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техінвестпостач"

про стягнення 1 007 298,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/22495/17 в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що ПАТ "ВБР", ознайомившись із текстом рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 р. по справі № 910/22495/17, вважає що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, при не повному з'ясовані об ставини справи та підлягає скасуванню.

Скарга обґрунтована тим, що відповідно до умов Кредитного договору, зобов'язання Позичальника не обмежуються тільки погашенням заборгованості за кредитом, сплатою нарахованих процентів та комісії. Коло зобов'язань Позичальника визначено п. 4.2 Кредитного договору, які, відповідно до приписів чинного законодавства та умов Кредитного договору повинні належним чином виконуватись.

Апелянт зазначає, що прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії проблемних, не передбачає обмежень у здійсненні банківських операцій клієнтами банку, зокрема і у розпорядженні власними коштами, які перебувають на рахунках у такому банку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 04.07.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 відмовлено ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" в задоволені клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

26.07.2018 року до Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 року, до якої долучено оригінал платіжного доручення № 147907 від 16.07.2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/22495/17, розгляд справи № 910/22495/17 призначено на 15.08.2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 року прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/22495/17 до свого провадження, розгляд справи № 910/22495/17 призначено на 19.09.2018 року об 11:30 год.

Позивач, згідно з поданим до суду 05.09.2018 року заявою, на підтвердження позиції щодо нарахування пені Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку" додатково надає суду розрахунок заборгованості за пенею за Кредитним договором №KKPOG.24410.007. від 25.04.2013 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Банк Розвитку" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техінвестпостач".

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

25.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Банк Розвитку" (кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техінвестпостач" (позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір №KKPOG.24410.007.

Відповідно до п.1.1 Договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором. Сторони встановлюють, що зобов'язання банку з надання кредиту не є безвідкличними.

Пунктами 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Договору сторони визначили, що кредит надається у розмірі 4000000 грн. Термін користування кредитом до 24.04.2015 року включно. Процентна ставка за користуванням кредиту 22% відсотки річних. Тип процентної ставки - фіксована.

Згідно з п.1.1.5 Договору, позичальник сплачує банку одноразово комісію за надання кредитних ресурсів 1,0% від суми ліміту кредитування, що зазначена у п.1.1.1 договору. Розрахунок та нарахування комісії здійснюється банком одноразово у день укладення даного договору. Сплата комісії здійснюється позичальником у день нарахування.

За умовами п.п.1.2, 1.4 Договору, кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання на піввагонів з наступною передачею їх в оренду. Вид кредиту - не відновлювальна кредитна лінія.

Згідно з п.2.2 Договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки, а також інших витрат виступає: напіввагони у кількості 17 одиниць, згідно договору застави; напіввагони, які будуть придбані за рахунок кредитних коштів та передані з дотриманням вимог п.4.2.17 договору.

Відповідно до п.2.3 Договору, моментом (днем) надання кредиту вважається день перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві позичальника.

Період сплати комісії та відсотків з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору. Заборгованість за відсотками погашається в сумі залишку на 1-ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті комісії та відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими.

Пунктом 2.5 Договору сторони погодили графік зменшення ліміту кредитної лінії, а також визначили, що при невиконані графіка зменшення ліміту в зазначений строк, після дати закінчення строку дії ліміту, починаючи з наступного дня сума зменшення ліміту вважається простроченою. При цьому банк призупиняє подальше надання кредиту згідно п.3.1.10.

Згідно з п.2.7 Договору, розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

За умовами п.4.2.4 Договору, позичальник зобов'язується у період дії даного кредитного договору укласти з банком договір банківського поточного рахунку не пізніше дати укладання цього договору; направляти 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок у банку.

Відповідно до п.4.2.6 Договору, позичальник зобов'язується надавати банку всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму №1), звіт про фінансові результати (форму №2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році (в тому числі баланс (форму №1), звіт про фінансові результати (форму №2), а також в строк до 7 числа поточного місяця надати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

Пунктом 4.2.13 Договору визначено, що позичальник зобов'язується, належним чином оформити та надати банку договір застави, поруки й інші договори, для забезпечення виконання зобов'язань з даним договором, договір страхування.

Позичальник зобов'язується, не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування, продовжити строк його дії у встановленому законом порядку (п.4.2.14 Договору).

Згідно з п.6.5 Договору, банк має право нараховувати позичальнику штраф в розмірі 2,0% відсотка від суми кредиту зазначеної в п.1.1.1 цього договору у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п.4.2.4, 4.2.5, 4.2.6, 4.2.7, 4.2.9, 4.2.10, 4.2.11, 4.2.12, 4.2.17, 4.2.18 цього договору за кожний факт порушення.

Відповідно до п.7.1 Договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

Додатковою угодою №2 від 16.01.2014 до Кредитного договору сторони погодили внести зміни в п.1.4 Договору та визначили вид кредиту - поновлювальна кредитна лінія.

В подальшому, Додатковою угодою №4 від 03.07.2015 до Кредитного договору сторони погодили внести зміни до п.1.1.2 Договору та визначили, що термін користування кредитом до 31.07.2015 включно.

Також умовами п.2.5 Договору сторони погодили, що позичальник користується кредитними коштами за наступним графіком зменшення ліміту кредитної лінії, а саме: дата початку строку дії ліміту - 03.07.2015, дата закінчення строку дії ліміту - 31.07.2015, діючий ліміт кредитної лінії становить 669566 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що 15.04.2013 між ТОВ "Техінвестпостач" (заставодавець) та ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" (заставодержатель) було укладено Договір застави обладнання №ZXD029500.24410.008.

Відповідно до п.1 Договору застави, предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майна, опис якого зазначений у п.6 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Техінвестпостач" перед заставодержателем.

Згідно з п.2 Договору застави (в редакції Додаткової угоди №1), за цим договором заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору від 25.04.2013 №KKPOG.24410.007 та Додаткової угоди №1 від 11.09.2013, Додаткової угоди №2 від 16.01.2014, Додаткової угоди №3 від 05.05.2014, Додаткової угоди №4 від 03.07.2015, укладеного між заставодержателем та позичальником з повернення кредиту в сумі 4 000 000 грн. на строк з 25.04.2013 по 31.07.2015; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 22% річних, починаючи з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту, у дату сплати процентів з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору; сплати процентів за користування кредитом у разі несвоєчасного погашення кредиту у розмірі 44% вічних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту - у дату сплати процентів, з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця; сплати комісії за надання кредитних ресурсів в розмірі 1% від суми ліміту у день укладення кредитного договору; сплати пені, у порядку та розмірі, визначеними умовами кредитного договору.

Відповідно до п.9 Договору застави, за згодою сторін вартість предмета застави становить 4 233 000 грн.

За умовами п.17.1 Договору застави, заставодавець зобов'язується у день укладення цього договору застрахувати предмет застави на суму, наведену в п.9 цього договору, на користь заставодержателя від ризиків: пожежі, пошкодження водою, стихійних явищ, протиправних дій третіх осіб. В день укладення договору страхування надати заставодержателю договір страхування та докази сплати страхового платежу. Не пізніше, ніж за 3 робочі дні до закінчення строку дії зазначеного договору страхування заставодавець зобов'язаний продовжити строк цього дії у встановленому законом порядку та надати заставодержателю докази цього та сплати страхового платежу.

Згідно з п.18 Договору застави, у разі порушення заставодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п.17.1, 17.4, 17.7, 17.8 цього договору, він сплачує га користь заставодержателя штраф у розмірі 3,0% від вартості предмету застави, яка зазначена в п.9 цього договору.

Пунктом 27 Договору застави визначено, що термін дії договору - до повного виконання позичальником та заставодержателем зобов'язань за кредитним договором, та всім додатковим угодам до нього.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, зокрема 13.07.2015 року в розмірі 669566 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку відповідача за період з 25.04.2013 року по 26.10.2017 року.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 1007298,99 грн., як складається з пені в розмірі 308,99 грн., штрафу в сумі 640000 грн. за не направлення 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок банку за період з вересня 2014 року по квітень 2015 року, штрафу в розмірі 80000 грн. за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника за І квартал 2016 року, штрафу в сумі 80000 грн. за не продовження строку дії договору страхування заставного майна, штрафу в розмірі 126990 грн. за не продовження строку дії договору страхування заставного майна, штрафу в сумі 80000 грн. за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника за ІІ квартал 2016 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 25.04.2013 року між позивачем та відповідачем укладено Кредитний договір №KKPOG.24410.007, відповідно до умов вказаного договору, позивач надав відповідачеві кредит в розмірі 4000000 грн. Також в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між сторонами було укладено Договір застави обладнання №ZXD029500.24410.008 від 25.04.2013 року.

Так позивач стверджує, що відповідач належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань за договором в частині направлення 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок відкритий позичальником у ПАТ "ВБР"; надання банку фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму №1), звіт про фінансові результати (форму №2); продовження дії договору страхування заставного майна у зв'язку з чим позивачем на підставі п.п.6.4, 6.5 Кредитного договору та п.18 Договору застави нараховано відповідачеві пеню в розмірі 308,99 грн.; 13.07.2015 нараховано штраф в сумі 640000 грн. за не направлення 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок банку за період з вересня 2014 року по квітень 2015 року; 01.06.2016 нараховано штраф в розмірі 80000 грн. за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника за І квартал 2016 року; 20.07.2016 нараховано штраф в сумі 80000 грн. за не продовження строку дії договору страхування заставного майна (п.6.5 Кредитного договору); 20.07.2016 нараховано штраф в розмірі 126990 грн. за не продовження строку дії договору страхування заставного майна (п.18 Договору застави); 05.10.2016 нараховано штраф в сумі 80000 грн. за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника за ІІ квартал 2016 року.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до положень ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов договору, надано відповідачеві кредит, зазначена обставина підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позичальника за період з 25.04.2013 по 26.10.2017 та не заперечується відповідачем.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із наявних у справі банківських виписок, відповідач в повному обсязі повернув надані кредитні кошти в розмірі 669566 грн., сплатив нараховані проценти по кредиту та інші нараховані позивачем платежі 20 жовтня 2015 року, чим в повному обсязі виконав умови кредитного договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем 13.07.2015 нараховано відповідачу штраф в сумі 640000 грн. за не направлення 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок банку за період з вересня 2014 року по квітень 2015 року.

Так, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції обґрунтовано не вбачає підстав для стягнення з відповідача вказаної суми штрафу з огляду на наступне.

Місцевим судом вірно встановлено, що відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Національного банку України, яка є у відкритому доступі, у зв'язку із застосуванням Радою Європейського Союзу санкцій до єдиного акціонера ПАТ "ВБР" - ОСОБА_3, зокрема щодо замороження активів, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів цього банку, Національний банк України у вересні 2014 року прийняв рішення про віднесення ПАТ "ВБР" до категорії проблемних. Згідно з вимогами банківського законодавства Національний банк України встановив строк для вжиття ПАТ "ВБР" заходів щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства. ПАТ "ВБР" надавало кілька планів заходів, спрямованих на поліпшення показників діяльності банку. Проте зазначені плани не передбачали заходів щодо приведення діяльності ПАТ "ВБР" у відповідність до вимог законодавства. Ураховуючи зазначене вище, а також невідповідність діяльності ПАТ "ВБР" вимогам банківського законодавства, Правління Національного банку України прийняло рішення про віднесення ПАТ "ВБР" до категорії неплатоспроможних (постанова від 27.11.2014 №743).

Суд правомірно зазначив, що ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" було віднесено до категорії проблемних банків за наслідками діяльності та з вини самого банку, при цьому, перебуваючи у категорії проблемних банків, а в подальшому з запровадженням в Банку тимчасової адміністрації діяльність банку регламентується нормами спеціального закону, що передбачає певні обмеження у здійсненні банківських операцій клієнтами банку, зокрема і у розпорядженні власними коштами, які перебувають на рахунках у проблемному (неплатоспроможному) банку. Крім того, нормами чинного законодавства можливим наступним заходом, що застосовується до неплатоспроможного банку є запровадження процедури ліквідації та виведення такого банку з ринку, що тягне за собою неможливість розпорядження клієнтами банку власними коштами на рахунку у такому банку та наступним визнанням їх кредиторами банку та віднесенням до відповідної черги кредиторів.

Отже, перерахування відповідачем 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок банку, який віднесено до категорії проблемних та в подальшому у якому вірогідно могло бути розпочато процедуру ліквідації створює загрозу настання негативних наслідків для вкладника такого банку (відповідача), зокрема ризик неможливості оперативно розпоряджатися власними грошовими коштами для здійснення поточної господарської діяльності, зокрема розрахунків з контрагентами, сплати обов'язкових платежів та інші.

Таким чином, на підставі викладеного, а також враховуючи, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору не вбачається, що саме відповідач несе ризик настання негативних наслідків у вигляді неможливості (обмеження) розпоряджатися належними йому грошовими коштами у зв'язку з віднесенням Банку за результатами його діяльності до категорії проблемних чи неплатоспроможних, суд приходить до висновку про те, що невиконання відповідачем обов'язку щодо перерахування 100% загального обсягу надходжень на розміщені у Банку рахунки сталося саме з вини самого Банку, а саме вчинення Банком дій, що призвели до прийняття відповідних рішень щодо віднесення Банку до категорії проблемних, а згодом і неплатоспроможних, суд першої інстанції правомірно не вбачає підстав для стягнення з відповідача нарахованого Банком штрафу в сумі 640000 грн. за не направлення 100% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок банку за період з вересня 2014 року по квітень 2015 року, тобто за період з дня віднесення банку до категорії проблемних, оскільки виконання зазначеного положення договору призвело б до необґрунтованого ризику втрати відповідачем власних коштів.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01.06.2016 року позивачем нараховано відповідачу штраф в розмірі 80000 грн. за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника за І квартал 2016 року, а також 05.10.2016 року позивачем нараховано штраф в сумі 80000 грн. за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника за ІІ квартал 2016 року.

Поте вказані вимоги позивача також визнаються судом безпідставними, з огляду на те, що наявними в матеріалах справи виписками по рахунку відповідача підтверджується, що відповідач в повному обсязі виконав умови кредитного договору 20 жовтня 2015 року.

За таких обставин, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачеві штрафів за ненадання фінансової інформації, пов'язаної з діяльністю позичальника у 2016 році, тобто після виконання останнім умов кредитного договору.

З тих же підстав не підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення нарахованих позивачем 20.07.2016 року штрафів сумі 80000 грн. за не продовження строку дії договору страхування заставного майна на підставі п.6.5 Кредитного договору та в розмірі 126990 грн. за не продовження строку дії договору страхування заставного майна на підставі п.18 Договору застави, оскільки договір застави укладено сторонами на забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору зокрема в частині повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів, при цьому у зв'язку з погашенням відповідачем суми основного боргу та нарахованих відсотків у жовтні 2015 року, припинились і зобов'язання за договорами забезпечення, яким зокрема було передбачено укладення договору страхування заставного майна.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 308,99 грн. суд першої інстанції обгрунтовано зазначає, що з наданих позивачем банківських виписок та розрахунку позовних вимог неможливо встановити за які періоди та на яку суму здійснено вказане нарахування, а відтак суд не може встановити правомірність його здійснення, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині також задоволенню не підлягають у зв'язку з не доведенням заявленого розміру пені.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/22495/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/22495/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/22495/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 22.05.2018 року у справі № 910/22495/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/22495/17 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

Т.І. Разіна

повний текст складено 25.09.2018 року.