ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

08 серпня 2006 р.

№ 41/576

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С. –головуючого,

Панченко Н.П.,

Савенко Г.В.,

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Закритого акціонерного проектно-будівельного товариства  “Севастопольжитлобуд”

на рішення та постанову

господарського суду міста Києва від 04.11.2006 Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006

у справі

№ 41/576

господарського суду

міста Києва

за позовом

Закритого акціонерного проектно-будівельного товариства  “Севастопольжитлобуд”

до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Громадської організації “Народна кредитна спілка “Добробут” 1)          Закрите акціонерне товариство “Севастопольський будпроект”, 2)          Українська державна будівельна корпорація “Укрбуд”, 3)          Промислово-будівельна корпорація “Аладін”

про	витребування майна

за участю представників сторін

від  позивача –Херсонська О.Б.

від  відповідача  та   третіх  осіб   -  не

з`явилися

В С Т А Н О В И В:

          Закрите акціонерне проектно-будівельного товариство  “Севастопольжитлобуд” звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Громадської організації “Народна кредитна спілка “Добробут” про витребування майна –векселів на суму 8000000 грн.

          За  уточненими  позовними вимогами позивач просив стягнути з Громадської організації “Народна кредитна спілка “Добробут” грошові кошти в сумі  8000000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем його прав власності, на ст.469 ЦК України, оскільки особа, що одержала майно за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом чи договором, зобов`язана повернути безпідставно придбане майно цієї особи або відшкодувати його вартість.

Господарський суд міста Києва рішенням від 04.11.2005 у справі № 41/576 (суддя Пилипенко О.Є.) у позові відмовив повністю.  

Рішення мотивовано ст.ст. 62, 431 ЦК України та тим, що майно перейшло відповідачу на підставі та на виконання умов генерального договору №23/98с від 28.12.1998, який на момент розгляду справи не визнаний недійсним.

Київський апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду міста Києва і постановою від 15.05.2006 (колегія суддів: головуючий –Корсак В.А.., судді –Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва рішенням від 04.11.2005 у справі № 41/576 –без змін.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 у справі № 41/576 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В касаційній скарзі позивач підтримує доводи своєї позовної заяви, вказує, що ні позивач, ні треті особи 1 та 2 не можуть нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання генерального договору №7/1 від 15.04.1999, укладеного відповідачем та третьою особою 3, по якому відповідач передав спільне майно співучасників договору. Апеляційним господарським судом не прийнято до уваги, що вищевказаний договір про сумісну діяльність розірвано судовим рішенням по справі №40/1, яке на момент розгляду цієї справи вступило в законну силу, а саме 30.09.2003, тому підстави зберігати майно позивача у відповідача відпали.

Вищим господарським судом України ухвалою від 17 липня 2006 року у справі № 41/576 порушено касаційне провадження.

Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 07.08.2006 у справі № 41/576 змінено та призначено наступний склад колегії суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач ), судді Панченко Н.П., Савенко Г.В.

Відповідач та треті особи процесуальним правом участі їх повноважних представників в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, з дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.469 ЦК УРСР особа,  яка  одержала  майно  за рахунок  іншої  особи без достатньої підстави, встановленої законом або договорм, зобов`язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Такий же обов`язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.

В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.

Відповідно до ст.113 ЦК УРСР володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Згідно статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у даній справі.

Між позивачем, відповідачем, третьою особою 1 та третьою особою 2 28.12.1998 було укладено генеральний договір № 23/98с про співробітництво та сумісну діяльність з будівництва житла.

Підпунктом 2.6 пункту 2 даного договору передбачено, що позивач у справі, треті особи 1 та 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, з метою фінансування будівництва житла, передають відповідачеві 1 цінні папери (векселя) на суму 13200000 грн. та будівельні матеріали на загальну суму 5000000 грн.

При цьому третя особа 1 зобов`язалася передати цінні папери (векселя) на загальну суму 5000000 грн., будівельні матеріали на суму 1000000 грн., позивач зобов          `язався передати цінні папери (векселя) на загальну суму 8000000 грн., будівельні матеріали на суму 2000000 грн, третя особа 2 зобов`язалася передати цінні папери (векселя) на загальну суму 200000 грн.

Суди встановили, що з рішення господарського суду міста Києва № 41/578 вбачається, що 01.04.1999 між відповідачем та Промислово-будівельною корпорацією “Аладін” було підписано додаток № 2 до договору № 7/1 від 15.04.1999, який має назву Акт приймання - передачі векселів № 1/1-99, за яким відповідач передав, а Промислово-будівельна корпорація “Аладін” прийняла векселі загальною номінальною вартістю 13000000 грн.

Згідно ст.431 ЦК УРСР ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх згодою. Якщо учасники договору за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору.

Відповідно особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.

Суди встановили, що вказані умови містяться в розділі 3 генерального договору № 23/89с.

Стаття 62 ЦК УРСР передбачає, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Попередніми судовими інстанціями вказано, що для того, щоб угода була укладена в межах договору про спільну діяльність і відповідно створювала, змінювала і припиняла цивільні права та обов`язки, відповідач повинен був діяти на підставі довіреності.

В цьому випадку відповідач, позивач, треті особи 1 та 2 були б зобов`язаними за договором сторонами, і повинні були виконати зобов`язання за укладеною від їх імені угодою в рівних частинах, оскільки інше не передбачено договором між ними (ст.173 ЦК УРСР), несли б відповідальність за її невиконання.

Позивачем не надано доказів того, що генеральний договір №7/1 від 15.04.1999 створював, змінював чи припиняв будь-які цивільні права та обов`язки позивача, третіх осіб 1 та 2, або покладав на них якусь відповідальність.

З вищенаведеного вбачається, що судами встановлено, що генеральний договір №7/1 від 15.04.1999 укладено не в межах договору про спільну діяльність.

При цьому, суди вказують, що цей договір не може розглядатись як такий, що суперечить вимогам ст.431 ЦК УРСР та порушує права позивача.

Колегія суддів вважає такі висновки в оскаржуваних судових рішеннях суперечливими.

З огляду на вищевикладене, на предмет та підстави позову судом касаційної інстанції встановлено, що фактичні обставини у цій справі з`ясовано судами першої та апеляційної інстанцій з недостатньою повнотою,  а тому оскаржувані рішення та постанову не можна вважати законними і обгрунтованими.

Господарські суди не дослідили належним чином умови генерального договору № 23/98с від 28.12.1998 про співробітництво та сумісну діяльність, генеральний договір №7/1 від 15.04.1999, їх взаємозв`язок, а відтак наявність чи відсутність порушення прав позивача відповідачем при передачі пакету його акцій за генеральним договором №7/1 від 15.04.1999  третій особі 3.

Господарські суди попередніх інстанцій взяли до уваги як преюдицію юридичну оцінку фактів, надану в судових рішеннях по справам №41/578 та №40/1.

При цьому, поза увагою судів та без їх належної оцінки лишилися рішення по вказаним справам, які набули законної сили на дату розгляду судом цієї справи, зокрема, рішення по справі №40/1 від 17.06.2003 про розірвання генерального договору № 23/98с від 28.12.1998  про співробітництво та сумісну діяльність.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Неповне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, які входять до предмету доказування у цій справі, є порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.43 ГПК України.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила, що рішення господарського міста Києва від 04.11.2005 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 у справі №41/576 підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд згідно п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід всебічно, повно і об’єктивно з’ясувати обставини у даній справі щодо наявності чи відсутності порушення відповідачем прав позивача і в залежності від встановленого та у відповідності до закону вирішити спір.

Враховуючи вказане, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

          Касаційну скаргу Закритого акціонерного проектно-будівельного товариства  “Севастопольжитлобуд” задовольнити частково.

          Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 у справі № 41/576 скасувати.

Справу № 41/576  передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                       С. Самусенко

Судді:                                                                                          Н. Панченко

                                                                                                    

          Г. Савенко