Справа № 375/1365/17 Головуючий у І інстанції Литвин О. В.

Провадження № 11-кп/780/415/18 Доповідач у 2 інстанції Рудніченко О. М.

Категорія 2 17.09.2018

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

суддів: Рудніченко О.М.,

Ігнатюка О.В., Свінціцької О.П.,

секретар Марченко Д.О.

за участю:

прокурора Нечепоренка Р.Л., Пуха І.Ю.,

захисника Гречухи В.І.,

обвинуваченого ОСОБА_5,

потерпілої ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року, яким:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бологани, Оргеївського району, Республіки Молдова, громадянина України, освіта професійно-технічна, не працюючого, одруженого, раніше не судимого,-

визнано не винуватим за ст. 128 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованого злочину,-

в с т а н о в и л а :

Згідно з вироком суду, досудовим слідством ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 25 липня 2016 близько 21 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, він прийшов до місця проживання своєї сестри ОСОБА_6, що по АДРЕСА_1 та, перебуваючи біля входу в подвір'я вказаного домоволодіння, вчинив сварку зі своєю сестрою та її чоловіком ОСОБА_7.

Під час вказаної сварки, яка почала переростати в штовханину між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, всі учасники поступово перемістилися до подвір'я будинку, де потерпіла, намагаючись припинити сварку між своїм братом та чоловіком, заштовхала останнього до будинку та закрила двері на замок, залишившись у подвір'ї будинку наодинці з ОСОБА_5 На разі, ОСОБА_7 продовжував сваритися із обвинуваченим через вікно будинку, а потерпіла, намагаючись заспокоїти ОСОБА_5 та припинити його дії, взяла відро з водою, яке стояло в подвір'ї будинку, та вилила на нього вміст останнього. Після таких дій зі сторони потерпілої обвинувачений заспокоївся та припинив сварку із ОСОБА_7

Разом з тим, розуміючи, що ОСОБА_5 самостійно не покине територію її домоволодіння, ОСОБА_6 вирішила покликати на допомогу свого сина ОСОБА_8, який перебував на той час в господарському приміщенні, розміщеному поряд з вхідними дверима до будинку.

Ставши на порозі дверей до господарського відділення домоволодіння, ОСОБА_6 стала лицем до виходу та почала кликати свого сина. При цьому своєю правою рукою вона трималась за металеву дверну коробку зі сторони замка, обхопивши її зовні пальцями. Металеві двері господарського приміщення в цей час перебували у напіввідчиненому стані.

ОСОБА_5 в цей час перебував зі сторони частково відчинених дверей та, не маючи умислу на заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості і не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був та міг їх передбачити, так як розумів, що за дверима знаходиться ОСОБА_6, з усієї сили вдарив рукою по металевих дверях, які відразу зачинились та вдарили ОСОБА_6 по пальцях правої руки, якою остання трималася за дверну коробку.

Зазначається, що внаслідок таких дій обвинуваченого потерпіла отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому проксимальної фаланги 2-го і проксимальної фаланги 3-го пальців правої руки із пошкодженням сухожиль, які відповідно до висновку судово-медичних експертиз №89 від 02.09.2016, №57Д від 11.07.2017, №58Д від 14.07.2017 №59Д від 14.07.2017 відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я понад 21 день.

Такі дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковано за ст. 128 КК України, як заподіяння необережного середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження.

Вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року ОСОБА_5 визнано не винуватим за ст. 128 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованого злочину.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що всебічно, повно дослідивши обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору відносності, допустимості, достовірності, а у сукупності забраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд прийшов до висновку про те, що пред»явлене ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні, передбаченого ст..128 КК України злочину, не знайшло свого підтвердження у судовому провадженні належними і допустимими доказами, а тому ОСОБА_5 підлягав виправданню у зв'язку з недоведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор та потерпіла ОСОБА_6 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі, прокурор просить скасувати вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Повторно провести дослідження доказів, встановлених під час кримінального провадження, враховуючи, що вони були досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушеннями. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ст. 128 КК України, без призначення йому покарання.

В своїй апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_5 у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України.

На противагу доводам зазначених в апеляційній скарзі прокурора, захисником обвинуваченого подано заперечення, в обґрунтування яких зазначає, що ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_5 є неможливим, а наведені прокурором доводи не вказують на незаконність чи необґрунтованість виправдувального вироку відносно ОСОБА_5

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

потерпілої, яка підтримала апеляційні скарги та просила їх задовольнити;

прокурора, який підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити;

обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити в силі вирок суду першої інстанції;

захисника обвинуваченого, який також заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_6, просив залишити вирок суду першої інстанції без змін;

вивчивши матеріали справи, дослідивши характеризуючи обвинуваченого матеріали, вислухавши учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1 ст. 284 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлено, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до статті 94 КПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У частині 2 ст. 87 КПК України надано перелік тих діянь, які суд безумовно зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а саме: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції висновки повторних судово- медичних експертиз № 57 Д від 11.07.2017 року, №58 Д від 14.07.2017 р., № 59 Д від 14.07.2017 року визнав недопустимим з огляду на те, що експерт під час їх проведення використовував дані судово-медичної експертизи № 89 від 2.09.2016 року, яка була проведена за постановою слідчого від 26.07.2017 року, тобто до внесення відомостей про вчинення злочину в ЕРДР.

Наведене свідчить, що підставою для визнання зазначених доказів недопустимими була якість змісту документів, складених у ході процесуальних дій, а не порушення вимог процесуальної форми їх призначення чи проведення.

Враховуючи, що жодної із вищезазначених у законі обставин для визнання доказів недопустимими судом першої інстанцій не констатовано та в ході кримінального провадження не встановлено порушень прав ОСОБА_5, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, тому визнання висновків судово- медичних експертиз № 57 Д від 11.07.2017 року, №58 Д від 14.07.2017 р., № 59 Д від 14.07.2017 року недопустимими доказами з огляду на суперечливість вихідних даних не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Суд вправі був дати іншу правову оцінку доказу, у тому числі не брати його до уваги, навівши ґрунтовні мотиви свого рішення, але не визнавати його недопустимим з наведених у вироку мотивів.

У зв'язку із зазначеним недоречним є і застосування доктрини "плодів отруєного дерева" щодо визнання недопустимим висновку повторної судово-медичної експертизи № 57 Д від 11.07.2017 року, як такого, що є похідним від попередньо визнаного недопустимим висновку експертизи.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_5 за ст.128 КК України у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, мотивуючи свій висновок тим, що пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченому ст.128 КК України, не знайшло свого підтвердження у судовому провадженні належними і допустимими доказами.

Однак, суд першої інстанції у вироку не зазначив за якою з підстав, передбачених ч.1 ст.373 КПК України, суд вважав за необхідне виправдати обвинуваченого.

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів, є істотними, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, оскільки перешкодили ухвалити законне судове рішення.

Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої є обґрунтованими вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Під час нового розгляду суд повинен урахувати наведене, а також суду необхідно відповідно до вимог ст. ст. 94,95 КПК України, положень розділу IV КПК України дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

Щодо інших, наведених в апеляційних скаргах доводів, то вони підлягають перевірці при новому розгляді.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 415, 419 КПК, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_5 - скасувати.

Призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

С У Д Д І :

__________________ _______________ __________________

Рудніченко О.М. Ігнатюк О.В. Свінціцька О.П.