АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

апеляційне провадження №22-ц/796/5392/2018

справа №758/14670/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Супрун Г.Б. 10 травня 2017 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк &q?ог;ПРИВАТБАНК&q?ом; до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

встановила:

В листопаді 2016 року ПАТ КБ &qu"s;ПРИВАТБАНК&q?ст; звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 59444,93 грн. заборгованості за кредитним договором.

Вимоги обґрунтовує тим, що 06 травня 2011 року між сторонами виникли кредитні правовідносини шляхом заповнення ОСОБА_2 Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до якої остання погодилася, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.

Згідно із цим договором ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у сумі 7700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за користування якими зобов'язалася сплачувати проценти у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості, розмір яких банк має право змінювати із одночасним попередженням позичальника, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань станом на 31 жовтня 2016 року заборгованість складає 59444,93 грн., що складається з:

- 7695,88 грн. заборгованості за кредитом;

- 45492,15 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом;

- 2950 грн. заборгованості по пені та комісії;

- 500 грн. штрафу (фіксована частина);

- 2806,90 штрафу (процентна складова).

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 травня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ &quer;ПРИВАТБАНК&q?іш; задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором за період з 22 вересня 2011 року по 31 жовтня 2016 року в розмірі 7695,88 грн., 45492,15 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2950 грн. заборгованості за комісією, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 2806,90 штрафу (процентна складова), а всього 59444,93 грн. Вирішено стягнути 1378 грн. судового збору.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про стягнення 6580 грн. заборгованості за кредитом та 2961 грн. заборгованості за процентами.

Зазначає, що згідно розрахунку заборгованості по тілу кредиту нею 31 березня 2014 року сплачено 1120 грн. та 373,04 грн. по процентам, відтак сума заборгованості по кредиту становить 6580 грн.

До вимог про стягнення штрафів просить застосувати строки позовної давності. Під час розгляду справи в суді першої інстанції заявити про застосування строків позовної давності не було можливим, оскільки належним чином не була повідомлена про розгляд справи.

До вимог про стягнення відсотків також просить застосувати позовну давність. Наводячи розрахунок відсотків в межах позовної давності, ОСОБА_2 виходить з суми боргу по кредиту у розмірі 6580 грн. помноженої на процентну ставку 36%, що дорівнює 2368,80 грн., помноженої на 2,5 (2,5 року період між останнім платежем та датою звернення до суду), що дорівнює 5922 грн. Також відповідно до ст.616 ЦК України просить зменшити їх розмір з 5922 грн. до 2961 грн.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав.

Інші учасники справи в судове засідання не з&quma;явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила слухати справу за відсутності осіб, що не з&qu:1;явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обов'язковості виконання договірних зобов'язань, порушення яких знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Проте повністю колегія суддів погодитися з таким висновком суду першої інстанції не може з огляду на наступне.

З матеріалів справи убачається і не заперечується відповідачем, що 06 травня 2011 року між сторонами виникли кредитні правовідносини шляхом заповнення ОСОБА_2 Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до якої остання погодилася, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.

Згідно із цим договором ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у сумі 7700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за користування якими зобов&quNe;язалася сплачувати проценти у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості, розмір яких банк має право змінювати із одночасним попередженням позичальника, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов договору - кредит є поновлювальним, а це означає, що на картковому рахунку знаходяться кошти в межах яких позичальник може ними користуватися, при цьому він зобов&qut:;язаний здійснювати поповнення картки у визначених договором датах та обсягах.

З матеріалів справи убачається, що станом на 31 жовтня 2016 року (кінцева дата розрахунку заборгованості) обліковується 7336,65 грн. поточної заборгованості (наявної на картковому рахунку суми від виданого кредиту) та 359,23 грн. простроченої заборгованості. Всього заборгованість за тілом кредиту складає 7695,88 грн.

Відтак розмір заборгованості за кредитом є 7695,88 грн., а зазначена відповідачем сума 6580 грн. є помилковою.

В частині стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості убачається, що відсоткова ставка протягом періоду з травня 2011 року по жовтень 2016 року змінювалась як в сторону зменшення, так і в сторону збільшення. Проте будь-яких обґрунтувань зміни відсоткової ставки позивачем не надано, механізм нарахування відсотків не визначено, а також не надано відомостей про інформування позичальника про зміну відсоткової ставки відповідно до умов договору та вимог закону.

З огляду на наведене, колегія суддів уважає наданий розрахунок відсоткової ставки неналежним доказом та приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Вимоги в частині стягнення пені та штрафу задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Відтак у зв'язку із неможливістю застосування одночасно як виду цивільно-правової відповідальності пені та штрафу, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення пені.

В частині вимог щодо стягнення штрафу відповідач в апеляційній скарзі просила застосувати позовну давність, відтак колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Про застосування позовної давності до вимог в частині неустойки відповідачем заявлено в суді апеляційної інстанції.

За змістом ст.224 ЦПК України (у редакції 2004 року), якою визначено умови проведення заочного розгляду справи, передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними.

З матеріалів справи убачається, що 12 січня 2017 року судом відкрито провадження та відповідачу за адресою, що зазначена у позові та підтверджена відомостями Подільської районної у м.Києві державною адміністрацією, направлена судова повістка на 31 січня 2017 року разом із копією ухвали про відкриття провадження у справі та матеріалами позовної заяви. Конверт повернувся без вручення у зв'язку із закінченням термінів зберігання, судове засідання відкладено на 10 травня 2017 року.

Конверт на ім'я ОСОБА_2 із викликом на 10 травня 2017 року також повернувся без вручення у зв'язку із закінченням термінів зберігання, виходячи з цього суд ухвалив заочне рішення.

Згідно із ст.ст. 74, 76 та 77 ЦПК України (у редакції 2004 року) визначено обставини, які дають суду право вважати особу, що викликалась, належним чином повідомленою.

У матеріалах справи є поштовий конверт, адресований відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв'язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14ц наведено висновки про те, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення.

Ураховуючи зазначені вище вимоги закону та ту обставину, що відповідач не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, колегія суддів приймає до розгляду заяву про застосування позовної давності в частині вирішення вимог щодо стягнення штрафу та вказує на наступне.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Відповідно до п.п.2.1.1.2.11. Витягу з Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 картка діє до останнього дня місяця, вказаного на лицьовій стороні карти, включно.

Відповідно до п.п.2.1.1.2.12. Витягу з Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 по закінченню строку дії банк пролонгує відповідну картку на новий термін (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), по зверненню клієнта в банк, згідно діючим тарифам.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження строку дії кредитної картки позивачем не надано.

З даних Анкети-заяви також не убачається інформації про строк дії кредитної картки, що відповідало б строку дії договору (п.2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг), відтак колегія суддів виходить з даних щодо останнього платежу та враховує, що відповідно до п.1.1.7.12 витягу з Умов та правил надання банківських послуг, що додані банком до позовної заяви, договір діє 12 місяців з дати його підписання.

З розрахунку заборгованості убачається, що останній платіж позичальником здійснено 31 березня 2014 року, із цим позовом банк звернувся до суду 25 листопада 2016 року.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Передбачене п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг положення, що позовна давність становить 50 років застосуванню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що сторони уклали правочин про збільшення позовної давності у порядку, що визначений ст.207 ЦК України, тобто на документі, зміст якого передбачає збільшення строку позовної давності, містяться підписи обох сторін.

Відтак, ураховуючи приписи ст. 258 ЦК України та ту обставину, що останній платіж позичальником здійснено 31 березня 2014 року, із цим позовом банк звернувся до суду 25 листопада 2016 року, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у зв'язку із спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення 45492,15 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2950 грн. заборгованості за пенею, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 2806,90 штрафу (процентна складова) та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова).

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України апеляційній суд змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь АТ КБ &qule;ПРИВАТБАНК&qu.0; підлягає стягненню 178,40 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог.

З АТ КБ &qu14;ПРИВАТБАНК&quз ; на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1799,40 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.

За правилами частини 10 ст. 141 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про стягнення з АТ КБ &qu0 ;ПРИВАТБАНК&q? в; на користь ОСОБА_2 1621 грн. (шляхом взаємозаліку).

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 травня 2017 року скасувати в частині стягнення 45492,15 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2950 грн. заборгованості за пенею, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 2806,90 штрафу (процентна складова), 1378 грн. судового збору та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк &qu:";ПРИВАТБАНК&qun"; (код ЄДРЮОФОПГФ 14360570, м.Київ, вул. Грушевського, 1-Д) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 1621 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

В.В. Соколова