ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2018 року          м.Дніпро         Справа №  912/1028/18

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді:  Верхогляд Т.А. (доповідач)                                                                  суддів: Чередка А.Є., Паруснікова Ю.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техніка і технології" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2018 року (повний текст складено 31.05.2018 року)  у справі № 912/1028/18 (суддя Макаренко Т.В.)

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина",

м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техніка і технології", м. Кропивницький

про стягнення 55 752,76 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

                Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2018року у справі №912/1028/18 позов задоволено частково (з урахуванням ухвали господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2018 року про виправлення описки).

          Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техніка і технології"  на користь  ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" 45 000, 00  грн. основного боргу,    9 304, 00 грн.  пені, 1054,23 грн. 3% річних, а також 1762 грн. судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

          В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

          Рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №ТТ00.00.10 від 21.01.2016 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, порушенням ним вимог ст. ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, правом позивача стягнути 3% річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, пеню відповідно до п.8.2 договору поставки.

                Задовольняючи вимоги про стягнення пені та 3% річних частково, суд зазначив на помилковість розрахунку позивача.

                Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.   Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку доказів, недоведеність позивачем заявлених вимог.    

                Зазначає, що позивачем було порушено гарантійні зобов’язання по спірному договору, внаслідок чого за отриманий від позивача і в подальшому реалізований відповідачем товар останній не отримав від кінцевого споживача грошові кошти.

                  Вважає, що суд має право зменшити розмір відповідальності, оскільки правопорушенню сприяли неправомірні дії позивача і таке право суду передбачено ч.3 ст.219 Господарського кодексу України.

                 Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно була стягнута сума судового збору у сумі 1762,00 грн., тоді як в позовній заяві позивач просив стягнути суму судового збору у розмірі 881,00 грн. і неправомірно стягнуто витрати на правову допомогу, оскільки у справі відсутні докази фактичної оплати позивачем послуг адвоката.

                 Просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2018 року  у справі №912/1028/18 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах ТОВ "Укравтозапчастина" до ТОВ "Техніка і технології"   про стягнення 55 752,76 грн.

                 Позивач  у відзиві на апеляційну скаргу спростовує її доводи. Зауважує, що предметом спору у даній справі є порушення умов договору щодо  оплати отриманого товару. Відповідач проти наявності заборгованості не заперечував, що підтверджується  Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 року  по 31.12.2017 року.

                  Вказує також, що посилання відповідача на поставку неякісного товару не є предметом спору у даній справі.  ТОВ "Техніка і технології" зустрічний позов не подавало, що включає можливість застосування ч.3 ст.219 Господарського кодексу  України.

                  Суму, сплачену за надання адвокатських послуг, позивач вважає  обгрунтованою та підтвердженою належними доказами.

                  Просить суд залишити оскаржуване рішення без змін. Компенсувати витрати позивача, пов’язані з наданням правової допомоги за договором №30/7 від 30.07.2018 року в розмірі 8000,00 грн.

                  Відповідно до ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2018 року розгляд даної справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

                 Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши  докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

                 З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2016  року сторонами укладений договір №ТТ00.00.10 (далі - договір), за яким продавець (надалі- позивач)  зобов'язався  поставити, а покупець (надалі- відповідач) прийняти і оплатити у відповідності до умов укладеного договору товари партіями в строки, асортименті, кількості і за цінами, наведеними у видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору після їх підписання сторонами (а.с. 13).

                 Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов’язується постачати, а покупець приймати і сплачувати за нижченаведеними умовами товари партіями в строки, в асортименті, кількості і за цінами, наведеними у видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід’ємною частиною даного договору після підписання їх сторонами.

          За умовами п.3.1 договору покупець повинен оплатити отриманий товар у термін 15 календарних днів з моменту отримання.

          Встановлено, що 28.07.2017 року на виконання договору відповідачем було  отримано  товар (блок циліндрів Д-240 (ММ3), вал колінчастий 2-шпонки з шестернею без вкладишів (ММ3), двигун Д245-174У (зі стартером) (ММ3)) на загальну суму  129 078, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною №НКЛРНк-03977 від 28.07.2017 року.

                Факт отримання товару підтверджено підписом уповноваженої особи відповідача згідно довіреності №1847 від 28.07.2017 року.

          Судом встановлено, що відповідачем було здійснено часткову оплату вартості отриманого товару, що підтверджується виписками банківської установи по рахунку позивача.

          Розмір несплаченої суми складає 45 000,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

          Відповідно до ч 1 ст. 193 Господарського кодексу України  суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Аналогічні положення передбачено ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України - зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

          Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

          Згідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

          Оскільки відповідач факт сплати вказаної суми не підтвердив належними та допустимими доказами, заборгованість визнав, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення вимоги про її стягнення на користь позивача.

                 Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

          Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

                 Відповідно до п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

                 Пунктом 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

                Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час  користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

                У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

                Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

                Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

                Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

                Відповідно до п.8.2  договору за порушення строків оплати покупець оплачує продавцю пеню за кожен прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня.

                Судом першої інстанції відповідно до вказаних норм права було перевірено та визначено вірний розмір належної до стягнення пені, яка  становить 9 304, 00  грн.  

                Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

                Щодо стягнення пені апелянт зазначав в апеляційній скарзі на відсутність підстав для її стягнення у зв’язку з тим, що порушенню зобов’язання з його сторони сприяла неправомірна поведінка позивача – бездіяльність щодо усунення гарантійних недоліків проданого товару.

                Однак такі доводи є безпідставними з огляду на наступне:

                Предметом спору у даній справі є порушення відповідачем умов договору щодо оплати отриманого ним товару, факт якого доведено належними та допустимими доказами.

               Докази неналежного виконання передбачених договором зобов’язань зі сторони позивача відсутні.

               Суд першої інстанції надав належну оцінку цим же посиланням відповідача, оскільки апелянт відповідно до вимог ст.678 Цивільного кодексу України не заявляв до позивача вимоги щодо поставки товару неналежної якості.

               Таким чином, висновок оскаржуваного рішення про стягнення зазначених судом сум заборгованості, пені та належних до стягнення відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних, є правильним.

               Щодо доводів скаржника про неправомірне стягнення судового збору, то такі доводи також колегія суддів вважає безпідставними. Судовий збір стягнуто судом першої інстанції відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України і  подання окремої вимоги позивача щодо  такого стягнення законом не передбачено.

          Щодо компенсації господарським судом витрат позивача на професійну правничу допомогу, то таке право сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, передбачено положеннями ст.126 Господарського процесуального кодексу України.     

          Воно підтверджено:

-договором № 22/02-18/1 про надання правової допомоги у господарській справі від 22.02.2018 року, що укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та адвокатом ОСОБА_2;

- актом приймання  - передачі  наданих послуг від 17.05.2018 року;.

          В матеріалах справи міститься рахунок-фактура № 2 від 05.03.2018 року на суму 10 000,00 грн. та виписка по рахунку адвоката ОСОБА_2 на підтвердження оплати вказаного рахунку.

                Тому посилання апелянта на недоведеність розміру витрат  безпідставні.

                Враховуючи, що при розгляді апеляційної скарги апелянт висновки оскаржуваного рішення не спростував, апеляційна скарга є не доведеною та не підлягає задоволенню. Витрати за її розгляд слід віднести на скаржника.

                Щодо  заяви відповідача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу відповідно до умов договору №30/07-18 від 30.07.2018 року в сумі 8 000 грн., яка зазначена у відзиві на апеляційну скаргу, то такі витрати слід стягнути частково виходячи з наступного:

          Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

          Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

          Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

          За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

          Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір   судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

          Позивачем долучено до матеріалів справи копію договору№30/07-18 від 30.07.2018 року про надання правової допомоги у господарській справі, що укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та адвокатом ОСОБА_2.

          Відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу вартість  послуг по договору складає 8 000 грн.

          03.08.2018 року між ТОВ "Укравтозапчастина" та адвокатом ОСОБА_2  підписано актом приймання  - передачі  наданих послуг.

                В матеріалах справи міститься рахунок-фактура № 1 від 03.08.2018 року на суму 8000,00 грн. та виписка по рахунку адвоката ОСОБА_2 на підтвердження оплати вказаного рахунку.

          Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

          З огляду на обсяг виконаних адвокатом робіт, враховуючи складність справи, колегія суддів вважає за можливе задовольнити  винагороду в розмірі 2 000 грн. враховуючи принцип “розумного обґрунтування” розміру оплати юридичної допомоги, з огляду на необхідність, розумність та справедливість відповідних судових витрат для даної справи.

                Керуючись ст. ст. 269, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

                Апеляційну скаргу  залишити без задоволення.

                Рішення  господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2018 року у справі №912/1028/18  залишити без змін.

                 Судові витрати за подання апеляційної скарги  на рішення суду покласти на ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техніка і технології".

                 Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техніка і технології" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

                Виконання постанови доручити господарському суду Кіровоградської області.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

          Головуючий суддя:                                                            Т.А. Верхогляд

          Суддя:                                                                                Ю.Б. Парусніков

          Суддя:                                                                                А.Є. Чередко