ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6162/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Ігнатищ Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.07.2018 року (рішення ухвалене о 15:58 хв. у м. Ужгород судом у складі головуючого судді Монич О.В.) у справі за позовом Військової частини 1493 Державної прикордонної служби України до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактичне місце перебування в Україні: АДРЕСА_1 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 01 липня 2018 року, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, незаконно, поза пунктами пропуску перетнув державний кордон з України в Словацьку Республіку в районі прикордонного знаку №69-70, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Великий Березний», ВІПС «Княгиня», однак після незаконного перетину кордону був затриманий представниками прикордонної поліції Словацької Республіки і 02 липня 2018 року, в пункті пропуску «Малий Березний» Чопського прикордонного загону, на підставі ст.3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі. Зазначає, що у відповідача відсутні будь-які документи, що посвідчують особу та підтверджують законність його перебування на території України або дають право на виїзд за межі території України, передбачених п.п. 16-19 та 20 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вказану особу було затримано відповідно до ст. 263 КУпАП. Просив позов задоволити.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.07.2018 року адміністративний позов задоволено. Затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, на строк достатній для виконання судового рішення, який не може перевищувати шість місяців.

Рішення суду першої інстанції оскаржив громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на території України незаконно, незаконно перетнув поза пунктами пропуску державного кордону в складі групи осіб з України в Словацьку Республіку в районі прикордонного знаку №69-70, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Великий Березний», ВІПС «Княгиня», однак після незаконного перетину кордону був затриманий представниками прикордонної поліції Словацької Республіки і 02 липня 2018 року, в пункті пропуску «Малий Березний» Чопського прикордонного загону, на підставі ст.3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі.

У відповідача документів, які посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України немає, перебуває на території України незаконно, українською мовою не володіє, родичів на території України, які б могли надати їй допомогу у поверненні до країни походження та достатніх коштів для повернення до країни походження або внесення застави не має.

Наведене підтверджуються поясненнями сторін та наявними у справі письмовими доказами: даними протоколу про адміністративне затримання від 02.07.2018 року; даними протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 02.07.2018 року; даними протоколу прикордонно-представницької зустрічі від 02.07.2018 року та акту приймання-передавання особи від 02.07.2018 року, рішенням про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 05.07.2018 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено випадки коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.

Зокрема, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства визначені у статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Далі - Закон ).

Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Тобто, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Обов'язковим є попереднє прийняття зазначеними органами рішення про примусове повернення.

Судом першої інстанції також встановлено і відповідачем не спростовано, що підстави, які б стали перешкодою для видворення його за межі території України (ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»), відсутні.

Зокрема, встановлено, що відповідач у передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» строк не звертався до відповідного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апеляційний суд не приймає до уваги покликання апелянта на відсутність підстав для його примусового видворення з території України, оскільки такі покликання є необґрунтованими та недоведеними. Судом першої інстанції підставно встановлено, що у відповідача відсутня можливість самостійного повернення до країни походження (відсутні кошти для легального повернення, відсутні документи на право перебування на території України та легальний перетин державного кордону України, відсутні родинні зв'язки на території України ), що свідчить про те, що відповідач ухилятиметься від самостійного та добровільного залишення території України.

Також необґрунтованими є доводи апелянта щодо ненадання йому можливості самостійного повернення до країни походження і безпідставності висновку позивача про ухилення від виконання рішення про примусове повернення, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про примусове видворення була обґрунтованість підстав вважати, що ОСОБА_2 ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення з України.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.07.2018 року у справі №308/7668/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. З. Улицький

судді Р. М. Гулид

І. І. Запотічний

Повне судове рішення складено 26.09.2018 року