АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2434/16 Справа № 206/3288/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 46

У Х В А Л А

                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 березня 2016 року                                                        м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Петешенкової М.Ю., Черненкової Л.А., за участю секретаря Черкас Є.О.,                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровськ від 24 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в його інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (треті особи: Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Самарського району м.Дніпропетровськ, Орган опіки та піклування Самарської районної у м.Дніпропетровську ради) про визнання особами, що втратили право користування жилим приміщенням, виселення,-

                                       в с т а н о в и л а :

       Рішенням Самарського райсуду м.Дніпропетровськ від 24.12.2015р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в його інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_4 Нікіти та ОСОБА_6 про визнання особами, що втратили право користування жилим приміщенням, виселення з жилого будинку №71 по вул.Солов’їна у м.Дніпропетровськ. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати вказане судове рішення, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.

       Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

       Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

       Сторони по справі – родичі між собою, ОСОБА_3 є батьком позивача ОСОБА_2 та рідний брат другого відповідача ОСОБА_4

       Домоволодіння №71 по вул.Солов’їна у м.Дніпропетровськ належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.06.1998р.

Згідно нотаріально посвідчених 31.12.2010р. договорів дарування ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 жилий будинок №71 по вул.Соловїна у м.Дніпропетровськ та земельну ділянку за цією ж адресою (а.с.7,8).

       Посилаючись на перешкоди у здійсненні права користування та відсутність доступу до жилого будинку №71 по вул.Солов’їна у м.Дніпропетровськ, ОСОБА_2 як новий власник будинку на підставі ст.ст. 319, 386, ч.1 ст.405 ЦК України, ч.3 ст.116 ЖК України просив визнати усіх відповідачів особами, що втратили право користування жилим приміщенням вказаного будинку та виселити з нього батька ОСОБА_3 в інший будинок - №76 вул.Солов’їна у м.Дніпропетровськ, а брата ОСОБА_4 з малолітніми дітьми - без надання іншого житлового приміщення.

       За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4 зареєстрований у жилому ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21.06.2002р., а ОСОБА_3 - з 11.05.2006р. (а.с.26,27). Разом з батьком ОСОБА_7 у будинку зареєстровані і його малолітні діти - ОСОБА_3 Нікіта, 2009р.н., та ОСОБА_6, 2014р.н.

       Враховуючи встановлені обставини про набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з його малолітніми дітьми права користування жилим приміщення будинку №71 по вул.Солов’їна у м.Дніпропетровськ у встановленому законом порядку, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених на підставі ст.ст. 319, 386, ч.1 ст.405 ЦК України, ч.3 ст.116 ЖК України позовних вимог ОСОБА_2 про визнання їх особами, що втратили право користування жилим приміщенням вказаного будинку та про виселення з нього батька ОСОБА_3 в інший будинок - №76 вул.Солов’їна у м.Дніпропетровськ, а брата ОСОБА_4 з малолітніми дітьми - без надання іншого житлового приміщення.

       Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неправильність судового рішення безпідставні. Посилання ОСОБА_2 на самоуправне вселення та проживання відповідачів у спірному жилому будинку суперечать наявним у матеріалах справи доказам про те, що відповідачі набули права користування вказаним жилим будинком та зареєстровані у ньому на законних підставах. Доказів іншому ні матеріали справи, ні апеляційна скарга не містять. Більш того, фактично ОСОБА_2 визнавав правомірність користування батьком ОСОБА_3 жилим приміщенням, заявляючи в апеляційній скарзі про те, що на підставі ч.1 ст.405 ЦК України він вимагає його переселення до іншого, також належного йому, будинку №76 по цій же вулиці. Доводи ОСОБА_2 про наявність у нього перешкод у здійсненні права користування та відсутність доступу до жилого будинку №71 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки фактично відповідних позовних вимог про зобов’язання відповідачів здійснити конкретні дії на відновлення вказаних прав, у разі їх порушення, ним не заявлено. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що способом усунення йому перешкод є виселення відповідачів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно вимог ч.3 ст.47 Конституції України та ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Крім того ні матеріали справи, ні апеляційна скарга не містять доказів про наявність у відповідачів, у тому числі, малолітніх дітей, іншого, крім спірного, житла.

       Враховуючи наведене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.303,307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровськ від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : Пономарь З.М.

                                        ОСОБА_8

        ОСОБА_9