ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 рокуЛьвів№876/7275/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:                                               Матковської З.М.,

суддів:                                                             Костіва М.В., Шавеля Р.М.

при секретарі судового засідання:                     Гнатик А.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2018 року у справі №463/4683/18 (винесене головуючим суддею Леньо С.І. у м. Львові) за адміністративним позовом Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3 про примусове видворення,-

В С Т А Н О В И В :

Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся в суд з адміністративним позовом до громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, в якому просить ухвалити рішення про видворення громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, 08.02.1994р.н. за межі території України та його затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк, що становить шість місяців.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач діючи в складі групи осіб вчинив спробу незаконного, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в ОСОБА_2 на ділянці відділення інспекторів прикордонної служби «Угнів» відділу прикордонної служби «Павловичі», територія Угнівської міської ради Сокальського району Львівської області на напрямку 687 прикордонного знаку, на відстані 1500 м до лінії державного кордону, внаслідок чого 05.08.2018р. о 22.45 год. був затриманий нарядом «Контрольний пост». 08 серпня 2018 року Сокальським районним судом Львівської області відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Відповідач міг у встановленому законом порядку іммігрувати до Європейського Союзу на постійне місце проживання або тимчасово прибути для працевлаштування на визначений термін, як це передбачено законодавством іноземних держав та міжнародними документами, не завдавши шкоди національним інтересам України. Однак вибрав незаконний спосіб досягнення своєї мети, усвідомлюючи, що при цьому він неодноразового грубо порушуватиме та ігноруватиме українське законодавство. Крім того, є об’єктивні підстави вважати, що відповідач в подальшому ухилятиметься від виїзду за межі території України і спробує ще раз незаконно перетнути державний кордон України, оскільки у нього відсутні кошти для самостійного виїзду до країни походження, відсутні родинні зв’язки на території України, наявний відкритий намір потрапити в країни Європи незаконним шляхом з метою пошуку кращих умов проживання.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2018 року позов задоволено. Примусово видворено громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі території України. З метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України затримано громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання, а саме: з 22 год. 45 хв. 05 серпня 2018 року. Рішення в частині видворення громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом неповно та неправильно встановлені обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Зокрема апелянт посилається на те, що позивач не надав реальної можливості виконати рішення про примусове видворення, оскільки часу на його виконання йому не надавалось. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне, що громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в складі групи осіб, вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону із України в ОСОБА_2 на ділянці відділенні інспекторів прикордонної служби «Угнів» відділу прикордонної служби «Павловичі», територія Угнівської міської ради Сокальського району Львівської області, на напрямку 687 прикордонного знаку, на відстані 1500 м до лінії державного кордону, внаслідок чого, 05.08.2018 о 22 год. 45 хв. був затриманий прикордонним нарядом «Контрольний пост».

08.08.2018 Сокальським районним судом Львівської області відповідача притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП - незаконне перетинання державного кордону з України у складі групи осіб поза пунктом пропуску через державний кордон, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 8500 гривень.

08.08.2018 начальником відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач порушив вимоги ст. ст. 4, 9, 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 цього ж Закону підлягає видворенню, оскільки є достатні та обґрунтовані підстави вважати, що останній ухилиться від самостійного та добровільного залишення території України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Оскільки відповідач вчинив спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, то він підпадає під дію зазначеної норми та може бути видворений з України на підставі рішення адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України   позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Передбачені статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обставини, які перешкоджають примусовому видворенню відповідача з території України, у ході судового розгляду, як судом першої, так і апеляційної інстанції, не встановлені.

Доказів поширення на відповідача дії приписів Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України та існує ризик перешкоджання видворенню за межі території України, оскільки в останнього відсутні документи, що дають право на виїзд з України.

Таким чином, оскільки у відповідача відсутня можливість самостійного повернення до країни походження, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для затримання відповідача та примусового видворення з території України в країну походження.

Щодо покликання апелянта на недотримання відповідачем порядку прийняття та виконання рішення про його примусове повернення, на переконання колегії суддів, не спростовує висновків суду першої інстанції з огляду на наявність обґрунтованих підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про своє примусове повернення з України від 8 серпня 2018 року через відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об'єктивно цьому перешкоджає.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 242, 243, 268, 288, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Бангладеш ОСОБА_3 – залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі №813/4457/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4

судді ОСОБА_5

ОСОБА_6