Справа № 465/1314/18                                        Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/783/1916/18                                Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1А.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участю третьої особи: нотаріуса П’ятої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участю третьої особи: нотаріуса П’ятої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним передано за підсудністю до Здолбунівського районного суду Рівненської області.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду у Франківський районний суд м. Львова. Вважає, що ухвала винесена в порушення норм процесуального права. Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_3 випливають та стосуються саме нерухомого майна у м. Львові на території, яка відноситься до юрисдикції Франківського районного суду м. Львова.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного ухвали вбачається, що суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ч. 1 ст. 27, ч.1 ст. 30 , ч. 1, 3 ст. 31, ч.1 ст. 32 ЦПК України, п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року та передаючи позовну заяву за підсудністю до Здолбунівського районного суду Рівненської області виходив з того, що, – як вбачається із позовної заяви, спір між сторонами виник з приводу цивільно-правових відносин, на які не розповсюджуються правила виключної підсудності, та які не виникають із правовідносин щодо нерухомого майна. За змістом позовної заяви між сторонами відсутній спір щодо нерухомого майна. У той же час, із змісту позовної заяви є очевидним, що спір випливає із складання заповіту і зокрема щодо вчинення дій для його складання. Отже, сприйняття позивачем свого позову, як такого, що підлягає розгляду за правилами виключної підсудності є помилковим. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вказаний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами загальної підсудності, встановленої ч. 1 ст. 27 ЦПК України, оскільки виник з правовідносин щодо визнання недійсним заповіту, а не права власності на майно. Враховуючи дані відповідача, які позивач зазначив у позовній заяві, така проживає у с. Глинянськ, Здолбунівського району Рівненської області, а тому справа за територіальною підсудністю повинна розглядатись Здолбунівським районним судом Рівненської області.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із змісту позовної заяви, – ОСОБА_3 подано позов у Франківський районний суд м. Львова до ОСОБА_2, за участю третьої особи: нотаріуса П’ятої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5, згідно якого на користь відповідача ОСОБА_2, нібито заповідано частку у квартирі № 60 за адресою вул. Володимира Великого, 13 у м. Львові, посвідчений Приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_6

З наведеного вище вбачається, що позов поданий з приводу нерухомого майна, а саме стосується правочину щодо частки у квартирі № 60 за адресою вул. Володимира Великого, 13 у м. Львові.

Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Крім цього, згідно п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 1.03.2013 року, якою роз’яснено схожі за своєю суттю правовідносини, – перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Згідно п. 42 цієї ж Постанови виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно – предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Враховуючи вказане, а саме те, що позов виник з приводу нерухомого майна, щорозташоване за адресою: м.Львів, вул. В.Великого, 13/60 та відноситься до території Франківського району м.Львова, суддею Франківського районного суду м.Львова безпідставно, з посилковим тлумаченням норм закону та обставин, які мають значення, – передано справу на розгляд іншому суду з порушенням правил виключної підсудності.

Тому ухвалу суду слід скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, який повинен бути проведений із суворим дотриманням вимог закону, зокрема, і згаданих норм процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2018 року – скасувати, а справу направити до Франківського районного суду м. Львова для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.  

Повний текст постанови складено 25.09.2018р.

Головуючий :                 Я.А. Левик

       Судді:                 Л.Б. Струс

                                                                                        ОСОБА_7