ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5455/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідача Шийовича С.Я.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 813/1358/18 (рішення ухвалено в м. Львові, головуючий суддя Коморний О.І., повний текст рішення складений 04.06.2018) за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 12.04.2018 звернувся в суд із адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 29.06.2016, якими йому визначено податкові зобов»язання за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки, зокрема №58097-13 на суму 2223,81 грн., № 58098-13 на суму 45,06 грн., №58099-13 на суму 6064,18 грн., №58100-13 на суму 666,25 грн., №58101-13 на суму 485,25 грн., №58102-13 на суму 354,44 грн., №58103-13 на суму 1779,50 грн., №58104-13 на суму 1738,09 грн., №58105-13 на суму 1801,42 грн., №58106-13 на суму 1824,56 грн. та податкове повідомлення-рішення без номера та дати на суму 627,27 грн.

В позовній заяві покликається на те, що застосування в 2015 році норм Закону України від 28.l2.2014 №71-VIII, яким введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки порушує та суперечить принципу стабільності, який закріплений у податковому законодавстві України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області №58097-13, №58098-13, №58099-13, №58100-13, №58101-13, №58102-13, №58103-13, №58104-13, №58105-13, №58106-13 від 29.06.2016 та податкове повідомлення-рішення без номера та дати на суму 627,27 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Дрогобицька ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-УШ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено у новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Кодексу визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п. 4 Розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування - підпункт 266.5.1 пункт 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України.

Таким чином, апелянт вказує, що визначення сум грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельних ділянок з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб провадиться контролюючим органом шляхом надсилання (вручення) платнику податків відповідних податкових повідомлень-рішень в разі наявності у власності такого платника податків житлових та нежитлових приміщень, що є об'єктами оподаткування. При цьому, застосування в 2015 році норм Закону України від 28.l2.2014 №71-VIII загалом не порушує та не суперечить принципу стабільності, який закріплений у податковому законодавстві України.

У судове засідання позивач не з'явився, подавши заяву про розгляд справи у його відсутності, що не суперечить ч. 2 ст. 313 КАС України.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з зазначених в ній підстав.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, здійснивши перевірку підстав для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що Дрогобицькою ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України визначено позивачеві суми податкових зобов'язань за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.06.2016 №58097-13 на суму 2223,81 грн., №58098-13 на суму 45,06 грн., №58099-13 на суму 6064,18 грн., №58100-13 на суму 666,25 грн., №58101-13 на суму 485,25 грн., №58102-13 на суму 354,44 грц., №58103-13 на суму 1779,50 грн., №58104-13 на суму 1738,09 грн., №58105-13 на суму 1801,42 грн., № 58106-13 на суму 1824,56 грн. та податкове повідомлення-рішення без номера та дати на суму 627,27 грн.

Не погоджуючись із нарахуванням податку на належне нерухоме майно за 2015 рік, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК).

Відповідно до наведених правових норм апеляційний суд погоджується із податковим органом у тому, що нежитлові приміщення, зазначені в матеріалах справи, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому, як його власник, зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог статті 266 ПК.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 ПК ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені статтею 12 ПК.

Згідно із статтею 8 ПК в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Положеннями пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 ПК передбачено, що до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК.

Згідно із пунктом 12.3 статті 12 ПК сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК).

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту12.3 статті 12 ПК).

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 ПК.

Відповідно підпункту 12.3.4 статті 12 ПК рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Відтак, на переконання апеляційного суду, безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено ПК до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що позивач є власником нерухомості, яка є об'єктом оподаткування податку з нерухомості віддільного від земельної ділянки.

Судом встановлено, що на території Дрогобицької міської ради вказаний вище вид податку встановлений рішенням «Про внесення змін до Положення про нарахування та сплату місцевих податків і зборів» від 23.01.2015 № 1481, на території Болехівської сільської ради рішенням «Про встановлення на території Болехівської сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» від 30.01.2015 № 701, на території Раневицької сільської ради рішенням «Про встановлення на території Раневицької сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» від 31.01.2015 № 187 та на території Трускавецької міської ради рішенням «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавець» від 30.01.2015 №789.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки такі рішення прийняті місцевими радами після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Для конкретної правової ситуації щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити даний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки лише на 2016 рік, а не на 2015.

Виходячи з викладеного, підстави для справляння податку на нерухоме майно у 2015 році відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування норм права висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.02.2018 у справі № 810/1931/17 (касаційне провадження № К/9901/3355/17), у постанові від 10.04.2018 (касаційне провадження № К/9901/35350/18 ).

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у рішенні Європейського Суду з прав людини від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через те, що державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов'язання зі сплати податку.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень відповідача та необхідність їх скасування.

Відтак, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 296, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 813/1358/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Д. М. Старунський

судді В. М. Багрій

А. І. Рибачук