АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

Справа № 636/2664/18   

Провадження № 22-ц/790/4787/18

25 вересня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого         – Сащенко І.С.

суддів          – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Чугуївська міська рада Харківської області

треті особи: ОСОБА_2, Міськрайонне управління Держгеокадастру у Чугуївському районі та місті Чугуєві, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4

на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 02 липня 2018 року (суддя - Карімов І.В.)

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Чугуївської міської ради Харківської області, треті особи: ОСОБА_2, Міськрайонне управління Держгеокадастру у Чугуївському районі та місті Чугуєві, ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення сесії Чугуївської міської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, передачі її у власність та зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

У червні 2018 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона не згодна з рішенням Чугуївської міської ради від 20.12.2017 року, яким було затверджено технічну документацію відносно ОСОБА_2 щодо меж земельної ділянки в натурі та вважає рішення таким, що грубо порушує її права. Просила відповідача вчинити дії по приведенню меж суміжної земельної ділянки у відповідність до іншого рішення ради.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 02.07.2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

       В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спір між сторонами виник з приводу права власності на земельну ділянку, яка є комунальною власністю, а не у зв'язку з реалізацією міською радою відносин, як суб'єктом владних повноважень.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1- ОСОБА_4 також просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що в даному випадку має місце спір щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Представник Чугуївської міської ради надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що данний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 пред'явлено до суб'єкта владних повноважень щодо оскарження його рішення.

 Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційні скарги та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач звернулася з позовом до відповідача  в якому просила визнати недійсним рішення сесії Чугуївської міської ради № 945- VII від 20.12.2017 року, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в державному реєстрі речових прав та зобов'язати Чугуївську міську раду привести ОСОБА_2 розмір земельної ділянки у відповідність з рішенням виконкому Чугуївської міської ради народних депутатів від 28.08.1954 року.

Зазначала, що рішенням сесії Чугуївської міської ради № 945- VII від 20.12.2017 року ОСОБА_2 була передана у власність земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0902 га, межі якої охоплюють частину земельної ділянки, що помилково увійшла до площі приватизованої земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні та користуванні ОСОБА_3

Вважала, що приймаючи таке рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 місцева рада порушила вимоги Конституції та Земельного кодексу України.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив з того, що зазначені вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся з вимогами до суб'єкта владних повноважень і вимоги пред'являються в порядку адміністративного судочинства.

Однак, до таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі ст.ст. 2,4, 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі субєкт владних повноважень).

З огляду на положення ст.ст.3,17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього субєкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників субєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу субєкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субєкта владних повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.4 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі ст.ст. 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Ст. 80 ЗК України установлено, що самостійними субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст. 11 ЦК України, ст.ст. 78, 116, 122 ЗК України, в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою предявлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення субєкта владних повноважень.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України №6-2510цс15 від 16.12.2015 року. При цьому вказаний правовий висновок зроблено на спільному засіданні судових палат в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України з метою формування однакових підходів до правильного застосування судами норм процесуального права в частині визначення правил підсудності або встановленої законом компетенції судів для визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин. Також, такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України № 6-2554цс16 від 14 грудня 2016 року.

Таким чином, оскільки позивачем оскаржується правовий акт індивідуальної дії (ненормативний правовий акт), який вичерпує свою дію після його реалізації та на підставі якого у особи виникають певні речові права, то такий спір є приватноправовим та повинен розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, в залежності від субєктного складу сторін.

В даному випадку ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки і дане рішення реалізоване особою, шляхом реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а тому підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379,382-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4– задовольнити.

Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 02 липня 2018 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2018 року.

Головуючий        І.С. Сащенко

          Судді              А.І. Овсяннікова

       ОСОБА_5