АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/36/18 Справа № 703/561/16-к Категорія: ч.2 ст.121 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5

з участю прокурораОСОБА_6В

обвинувачених      ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

захисників   ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальне провадження за апеляцією прокурора у кримінальному провадженні, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_11, захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7  на вирок  Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.04.2017 року, яким

                           ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не судимого, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5;

визнано виним та засуджено за ч.2 ст. 121 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 7 (сім) років.

                                  ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_7, не судимого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_8;

визнано виним та засуджено за ч.2 ст. 121 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 7 (сім) років.

                                                ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_10,  в силу ст. 89 КК України не судимого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_11,

визнано виним та засуджено за ч.2 ст. 121 КК України і призначенои покарання у вигляді позбавлення волі строком 8 (вісім) років.

Строк покарання обчислюється  з  24 вересня 2015 року.

Зарахувано ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 у строк відбутого покарання термін попереднього ув’язнення  з 24 вересня 2015 року по 07 квітня 2017 року

у співвідношенні один день попереднього ув’язнення до двох днів позбавлення волі згідно з положеннями ч.5 ст. 72 КК України.

           Запобіжний захід ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 залишений тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

          Стягнуто з ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь держави  витрати на залучення експертів в сумі по 1179 грн. 30 коп. з кожного.

Вирішена доля речових доказів, відповідно до положень ст.ст. 100 КПК України, -

в с т а н о в и л а :

             Згідно вироку суду ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_7, засуджені за те, що на ґрунті особистих неприязних стосунків до раніше незнайомого ОСОБА_14, маючи умисел заподіяти йому умисні тілесні ушкодження, підсудні ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 утрьох біля 23 години 20 хвилин 26 серпня 2015 року на автомобілі НОМЕР_1, яким керував підсудний ОСОБА_7, приїхали в село Лозуватка Шполянського району Черкаської області та проникли в приміщення жилого будинку № 34 по вул. Постишева, де спав ОСОБА_14, і умисно нанесли йому заздалегідь пристосованими для вчинення злочину невстановленими дерев’яними предметами, схожими з битками, численні удари по голові, тулубу та кінцівках, заподіявши йому тілесні ушкодження.

Після цього підсудні з метою продовження реалізації злочинного умислу на заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень силоміць перетягли його до салону вказаного автомобіля та вивезли до ділянки 68-го кілометра автодороги сполученням «Золотоноша-Черкаси-Умань», яка знаходиться поблизу села Миколаївка Смілянського району Черкаської області, де підсудний ОСОБА_9 наніс йому численних ударів невстановленим предметом по голові та тулубу, після чого підсудні залишили ОСОБА_14 та покинули місце скоєння злочину.

Спільними діями підсудних ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які діяли групою осіб,  ОСОБА_14 заподіяно тілесні ушкодження:

-вдавлений перелом кісток склепіння черепа зліва, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень;

-перелом нижньої щелепи справа з крововиливами в м’які  тканини навколо перелому, перелом лівої виличної кістки з крововиливами в м’які  тканини навколо перелому, визначити ступінь тяжкості яких неможливо;

-переломи 4,5,6 ребер між передньою підпахвинною та середньо-ключичною лініями справа і 8,9,10,11 ребер зліва між задньою підпахвинною та лопатковою лініями з крововиливами навколо них; переломи 1,7,8,9,10 ребер справа та 6 ребра справа по задній під пахвинній лінії; переломи 4,5,6,7 ребер зліва, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості;

-крововиливи в м’які  тканини правої завушної ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

              Судом першої інстанції дії ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.2 ст. 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб.

    Органами досудового розслідування, обвинувачуються ОСОБА_9 в тому, що він разом із своїми знайомими ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_13, 26.08.2015, близько 23 години 20 хвилин, на автомобілі ЗАЗ 110206 реєстраційний номер 872 - 48 МА червоного кольору під керуванням ОСОБА_7 приїхали в село Лозуватка Шполянського району Черкаської області та проникли в приміщення жилого будинку № 34 по вулиці Постишева, де виявили сплячого в окремій кімнаті ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_14, та, маючи умисел направлений на вчинення умисного вбивства, на ґрунті особистих неприязних відносин до останнього умисно нанесли йому заздалегідь пристосованими для вчинення злочину, невстановленими під час проведення досудового розслідування дерев'яними битками чисельних ударів по голові, тулубу та кінцівкам, внаслідок .чого ОСОБА_14 перестав чинити опір та втратив свідомість.

Потім ОСОБА_9 В.1., продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_14, спільно із ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зв'язали ОСОБА_14 та силоміць перетягли його до салону вказаного автомобіля, та вивезли його до ділянки 68-го кілометру автодороги сполученням «Золотоноша - Черкаси - Умань», яка знаходиться поблизу села Миколаївка Смілянського району Черкаської області, де витягли останнього із салону автомобіля та перетягли до захисної лісосмуги, де продовжували наносити ОСОБА_14 чисельних ударів дерев'яними битками по голові та тулубу.

   Внаслідок   скоєння   своїх  протиправних  дій,  ОСОБА_9   спільно   із ОСОБА_7 та   ОСОБА_8   заподіяли   ОСОБА_15   тілесних ушкоджень у вигляді вдавленого перелому кісток склепіння черепу зліва, які у відовідності до висновків судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_14 за № 212 від 16.11.2015 року та висновків додаткової судово-медичної експертизитрупа останнього за № 212/5 від 23.11.2015 року, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Перелому нижньої щелепи справа з крововиливами в м'які тканини навколо перелому, перелому лівої виличної кістки з крововиливами в м'які тканини навколо перелому, визначити ступінь тяжкості яких згідно висновків вказаних судових експертиз, не можливо, адже - г представляється можливим прослідкувати їх вплив на стан здоров'я людини. так як труп ОСОБА_14 досліджувався в умовах судово-медичної експертної установи після впливу сильно виражених гнильних змін. Переломів 4, 5, 6 ребер між передньою під пахвиною та середньо - ключичною лініями справа і 8, 9, 10, 11 ребер зліва між задньою під пахвиною та лопатковою лініями з крововиливами навколо них; переломів 1, 7, 8, 9, 10 ребер справа та 6 ребра справа по задній підпахвинній лінії, у вигляді переломів 4, 5, 6, 7 ребер зліва, які у відповідності до вищенаведених висновків судових експертиз відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Крововиливи в м'які тканини правої завушної ділянки, згідно висновків даних судових експертиз відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Внаслідок отримання вище перелічених тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_14 помер на місці скоєння злочину.

Після чого ОСОБА_9 разом із ОСОБА_8 і ОСОБА_7, реально усвідомивши, що вони вчинили вбивство ОСОБА_14, з метою приховування вчиненого ними кримінального правопорушення, знищення слідів злочину та уникнення викриття працівниками правоохоронних органів і подальшого притягнення до кримінальної відповідальності, приховали труп ОСОБА_14 у вказаній лісосмузі, прикопавши його, а також присипавши сміттям та гіллям і з місця вчинення злочину зникли.

            Дії ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, органами досудового розслідування кваліфіковані за п.12 ч.2 ст.115 КК України – як вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

          Не погоджуючись з вироком суду в своїх апеляційних скаргах:

- прокурор важає що вирок суду відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 незаконним, який підлягає скасуванню через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що обставини в сукупності підтверджують позицію сторони обвинувачення, що саме обвинувачені вбили ОСОБА_14. Судом не оцінено з точки зору достовірності покази обвинувачених щодо того, що вони забрали ОСОБА_14 з метою відправки його до Миколаєва, оскільки відповідно до показів свідка ОСОБА_16, після того як обвинувачені побили та забрали з дому ОСОБА_14, всі його речі, а також документи залишилися вдома. Крім того, враховуючи те, що обвинувачені без будь-яких розмов почали наносити численні удари ОСОБА_14 заздалегідь пристосованими для вчинення злочину предметами у життєво важливі частини тіла, в тому числі й голову, потім,   силоміць   затягнувши   до   автомобіля,   відвезли   в   лісопосадку   та продовжували наносити тілесні ушкодження, вважає, що висловлювання «відправили на Миколаїв» обвинуваченими ототожнювалося з убивством.

Крім того, суд першої інстанції не усунув протиріччя в показах обвинуваченого ОСОБА_9 наданих під час досудового розслідування та судового розгляду, суд вибірково та однобоко сприйняв його покази надані в ході судового розгляду, на яких обгрунтував свій вирок. Просить дослідити матеріали кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України та призначити покарання: ОСОБА_8 - у вигляді 14 років позбавлення волі; ОСОБА_7 - у вигляді 14 років позбавлення волі; ОСОБА_9 - у вигляді 15 років позбавлення волі.

- обвинувачений ОСОБА_8 вважає вирок суду незаконним через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. В мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції не навів жодних доказів умислу нанесення ним тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 і тілесних ушкоджень заздалегідь пристосованими дерев’яними битками. У вироку суду першої інстанції не вказано, те, що ОСОБА_8 наносив удари в область голови, а навпаки вказано, що ударів він в область голови не наносив. Свідок ОСОБА_17 також зазначив, що він не наносив ударів в область голови ОСОБА_14, їх наносив ОСОБА_9, при цьому останній перший наніс удар булавою по голові потерпілого, інші били по тулубу та кінцівках. При цьому з показів самого обвинуваченого ОСОБА_9, вбачається, що саме він наносив удари ОСОБА_14 по голові. Вважає, що суд безпідставно вказав, що ОСОБА_8 умисно наніс тілесне ушкодження, оскільки доказів того, що саме від удару ОСОБА_8 спричинено потерпілому тяжке тілесне ушкодження не встановлено і можливість їх здобуття вичерпана. Вважає, що на досудовому розслідуванні так і в суді першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 не наносив удари потерпілому в область голови. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що він раніше не судимий та має позитивні характеристики. Просить пом’якшити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України, врахувавши при цьому молодий вік, позитивну характеристику та щире каяття.

- Захисник ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції змінити, перекваліфікувати дії його підзахисного на ст.146 КК України. Вважає, що суд першої інстанції неправильно засосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не вірно кваліфікував дії ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Вважає, що суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Крім того зазначає, що згідно висновку судово-медичних експертиз № 212 та №212/5 на трупі ОСОБА_14 виявлено ряд тілесних ушкоджень різної тяжкості. Зі слів свідка ОСОБА_17 двоє інших осіб наносили потерпілому по тулубу і кінцівкам тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта не відносяться до категорії тяжких ушкоджень. Тому, вважає, що викладені обставини у судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.

- Захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції змінити, кваліфікувати дії ОСОБА_7В за ч.2 ст.146 КК  України, призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі 4 роки. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження полягають в тому, що суд у вироку відобразив але не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме: покази свідка ОСОБА_18, який повідомив, що бачив палицю лише у одного з обвинувачених коли ОСОБА_9 разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заходили до будинку. Зазначений свідок фактично підтвердив покази ОСОБА_9, що лише в нього була палиця, але суд першої існтанцї не взяв це до уваги і при прийнятті рішення послався на покази свідка ОСОБА_17, яка давлала не логічні, заплутані покази.

         В запереченні на апеляційну скаргу прокурора, обвинувачений ОСОБА_7 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора.

          Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинувачених та їх захисників, які підтримали свої апеляції, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, провівши часткове повторне дослідження доказів, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, обвинувачених та їх захисників не підлягають  до задоволення з наступних підстав.

          Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону судом виконані.

           Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні  злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом першої інстанції досліджені всебічно, повно і об’єктивно.

            Перекваліфіковуючи дії обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з п.12 ч.2 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України,  судом першої інстанції  на підставі аналізу й оцінки дослідження доказів, які перевірялись в судовому засіданні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про  доведеність вини ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 та кваліфікацію дій останніх за ч.2 ст.121 КК України.

    Провівши у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за клопотанням учасників судового провадження часткове дослідження доказів, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачені вчинили злочин передбачений ч.2 ст.121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження вчинено групою осіб.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8,  з п.12 ч.2 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України, суд першої інстанції в своєму вироку послався на те, що стороною обвинувачення не доведено того, що смерть ОСОБА_14 наступила внаслідок дій підсудних, направлених на умисне позбавлення життя останнього.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_9 вину в інкримінованому злочині за ч.2 ст.121 КК України визнав повністю та пояснив, що тілесні ушкодження ОСОБА_14 наносив він особисто.

ОСОБА_7 і ОСОБА_8  вину в інкримінованому злочині за ч.2 ст.121 КК України, а саме заподіяння тяжкого тілесного ушкодження групою осіб, не визнали. При цьому визнають вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, як незаконне позбавлення волі людини, що спричинило тяжкі наслідки і просять суд апеляційної інстанції кваліфікувати їх дії саме за такою нормою закону.

Не дивлячись на невизнання вини обвинувачених у вчиненні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_14 їх вина вина підтверджується безпосередньо дослідженими в суді першої інстанції показаннями:

- свідка ОСОБА_17, яка пояснила, що що має двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_19 і доньку ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_15, які навчаються в інтернаті, а влітку 2015 року перебували за кордоном. Вона познайомилась із ОСОБА_14 і стала з ним проживати приблизно з березня 2015 року. Коли діти приїхали (спочатку син, а потім донька), то між ними і ОСОБА_14 склались неприязні стосунки, діти скаржились на нього, що він застосовував до них насильство, донька показувала синці і розповідала, що він її домагався. На її вимогу покинути їх ОСОБА_14 пообіцяв, що дітей ображати більш не буде.

Увечері 26.08.2015 р. діти відпросились до клубу, а вони з ОСОБА_14 лягли спати. Після 23 години діти повернулись, в хату забігло троє хлопців, одного з яких – ОСОБА_9, вона впізнала. У всіх трьох в руках були дерев’яні предмети: у ОСОБА_9 – подібний до булави, а в двох інших – подібні до биток, і вони утрьох почали наносити ОСОБА_15 удари цими предметами, при чому ОСОБА_9 перший удар наніс булавою по голові,  інші били по тулубу та кінцівках і всього в її присутності було нанесено біля п’яти ударів, після чого вона втекла на вулицю. Там побачила свою доньку ОСОБА_20, до них виходив ОСОБА_9 і допомагав привести доньку до тями. Потім свідок сховалась в городі і не бачила наступних подій, додому повернулась під ранок, виявила розбиту лампочку в тій кімнаті, де відбувалось побиття ОСОБА_14, сліди крові на різних предметах. ОСОБА_14 не було, хоча його речі та документи залишились удома, а син ОСОБА_19 розповів, що телефонував ОСОБА_9 і повідомив, що відправив ОСОБА_14 в Миколаїв, звідки той родом. Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_17 на місці події також дала аналогічні показання щодо умисних дій всіх підсудних, які утрьох наносили удари ОСОБА_14 (т.1 а.с.37);

- свідка ОСОБА_20, яка пояснила, що дружила з ОСОБА_9, через якого познайомилась із ОСОБА_8. В липні 2015 р. приїхала додому і дізналась, що мати проживає з ОСОБА_14, який придирався до неї з братом, бив і ображав, забороняв спілкуватись із матір’ю, домагався їх і вони звертатись за допомогою в міліцію, але це не допомогло і ОСОБА_14 став вести себе ще агресивніше. Про все це вона по телефону розповіла ОСОБА_9 і той пообіцяв приїхати і відправити ОСОБА_14 до Миколаєва. Домовившись попередньо, вони із братом зустрілись увечері 26.08.2015 р. з підсудними, які приїхали на автомобілі. Вона до свого дому направилась з ОСОБА_9 пішки, а брат поїхав туди на автомобілі з рештою підсудних. Потім вони з братом зайшли у двір, вона направилась у літню кухню, а брат зайшов у будинок, звідки через деякий час із криком вибігла матір. Потім побачила, що двоє хлопців (не ОСОБА_9) вивели під руки ОСОБА_14 і посадили в автомобіль, який стояв у дворі. Через деякий час ОСОБА_14 зателефонував і просив пробачення, чого раніше не траплялось. Наступного дня приїхав ОСОБА_9 і пояснив, що відправив ОСОБА_14 до Миколаєва;

     -     свідка ОСОБА_18, який показав суду, що після приїзду з-за кордону дізнався про те, що мати проживає з ОСОБА_14, про якого в нього склалось негативне враження. Після приїзду сестри ОСОБА_14 почав їх ображати, застосовувати фізичне і психологічне насильство, не дозволяв спілкуватись із матір’ю, а звертання в міліцію не допомогло. 26.08.2015 р. зателефонував знайомий сестри ОСОБА_9 і він підтвердив йому про дії ОСОБА_14, після чого ОСОБА_9 пообіцяв увечері приїхати і відправити ОСОБА_14 на Миколаївщину. Домовившись із ОСОБА_9 про час та місце зустрічі,  вони з сестрою пішли до клубу, де біля 23 години зустрілись з ОСОБА_9, який приїхав разом з двома невідомими йому хлопцями. ОСОБА_9 з його сестрою пішли пішки до будинку, а він з двома іншими підсудними направився туди на автомобілі. Підсудні попросили його зайти до будинку і вияснити, що робить ОСОБА_14, а якщо спить, то де саме. Він побачив, що ОСОБА_14 і мати лежать у ліжку при увімкненому світлі, про що розповів підсудним. Ті втрьох зайшли всередину будинку і у когось із них в руках була палка, після чого почувся звук розбитої лампочки і світло погасло. З будинку лунав крик ОСОБА_14, звідти вибігла мати. Потім з будинку двоє підсудних (хто саме – вказати не може) вивели під руки ОСОБА_14, у роті якого був кляп, а третій в цей час відчиняв ворота з двору,  ОСОБА_14 посадили в автомобіль і підсудні виїхали з двору. Через певний час зателефонував ОСОБА_9 і передав телефон ОСОБА_14, який просив у них пробачення, а ОСОБА_9 сказав, що вони відправляють ОСОБА_14 в Миколаїв. В будинку свідок бачив сліди крові на простирадлі, яке він спалив разом з деякими предметами одягу ОСОБА_14. 

Окрім наведених вище показань свідків, а також показань самих обвинувачених, з яких ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечують свою вину у вчиненні  як умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчинене групою осіб, їх вина підтверджується також іншими доказами, а саме:

- даними огляду місця події 22.09.2015 року в лісосмузі в адміністративних межах с.Миколаївка Смілянськогорайону Черкаської області неподалік автодороги сполученням Золотоноша-Черкаси-Умань виявлено прикиданий будівельним сміттям  труп людини в стадії пізніх трупних змін у вигляді муміфікації (т.1 а.с.2-10). При огляді трупа на ньому виявлені численні тілесні ушкодження (т.1 а.с.14-22);

- даними висновками судової кримінальстичної (дактилоскопічної) експертизи встановлено співпадіння папілярних узорів пальців рук вказаного трупа з дактилокартою ОСОБА_14 (т.1 а.с.109-113), що підтверджує те, що при огляді місця події 22.09.2015 року в лісосмузі виявлено труп ОСОБА_14

- даними судово-медичних експертиз № 212 та № 212/5 (т.1 а.с.11-13,95-98) згідно якого, на трупі ОСОБА_14 виявлено тілесні ушкодження у вигляді вдавленого перелому склепіння черепа зліва, переллому ребер справа та зліва, перелому ребер справа та зліва, крововиливи в м’які тканини навколо перелому, перелому лівої виличної кістки з крововиливами в м’які тканини перелому, множинні переломи ребер справа і зліва, крововиливи в м’які тканини навколо переломів 4,5,6 ребер справа між передньою підпахвинною та середньо-ключичною лініями та навколо переломів 8,9,10,11 ребер зліва між задньою під пахвинною та лопатковою лініями, крововиливи в м’які тканини правої завушної ділянки. Враховуючи, що встановити причину смерті ОСОБА_14 неможливо, так як труп піддався значним гнильним змінам, визначити чи існує між наявними на трупі тілесними ушкодженнями і причиною смерті прями зв'язок неможливо. Причина смерті ОСОБА_14 не встановлена із-за вираженого гниття та скелетування трупу.

- даними протоколу вилучення з автомобіля частину паска безпеки, сітку з динаміка, чохол з переднього пасажирського сидіння, килимок, виріз тканини з заднього сидіння зі слідами бурої речовини, сліди пальців та долонь (т.1 а.с. 23-26).

- даними висновку судово-медичної імунологічної експертизи на вилученому при огляді автомобіля паску безпеки виявлено кров людини з домішками поту, походження яких від ОСОБА_14 не виключено (т.1 а.с.99-102);

- даними криміналістичної експертизи, що частина виявлених при огляді автомобіля папілярних узорів залишена ОСОБА_9 та ОСОБА_7, що обяєктивно підтверджує спільне перебування цих обвинувачених у вказаному автомобілі;

- згідно з копією довіреності власник автомобіля НОМЕР_1 уповноважив керувати ним підсудного ОСОБА_7

- даними протоколу огляду будинку №34 по вул.Постишева в с.Лозуватка Шполянського району виявлено сліди пальців та долонь (т.1 а.с.27-34).

- даними висновками криміналістичної дактилоскопічної експертизи, згідно з яких частина виявлених слідів залишена підсудним ОСОБА_9, що об’єктивно підтверджує його перебування в будинку, де проживав ОСОБА_14 (т.1 а.с.127-141);

- аналізом абонентських з’єднань телефонів, якими користувались підсудні ОСОБА_9 та ОСОБА_7, свідчить про те, що вони увечері 26.08.2015 р. перебували в Шполянському районі Черкаської області (т.1 а.с. 167-169).

Крім того в суді першої інстанції був допитаний експерт пояснив, що ознаки прижиттєвості деяких тілесних ушкоджень не встановлені із-за вираженого гниття та скелетування трупа ОСОБА_14.

Із вказаного висновку встановлено, що виявлені на трупі ОСОБА_14 тілесні пошкодження утворились від дії не одного, а кількох (двох чи більше) предметів, що узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_17, яка була очевидцем того, що кожен з трьох підсудних при заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_14 використовував предмети, подібні до палок, і спростовує показання підсудних, що тільки ОСОБА_9 використовував палку.

Також експерт підтвердив висновок про те, що тілесні ушкодження у вигляді вдавленого перелому кісток склепіння черепа зліва утворились від дії тупого твердого предмета з обмеженою в межах контакту поверхнею і не могли утворитись від ударів ногами чи руками, що спростовує показання підсудних про те, що удари таким предметом по голові ОСОБА_14 не наносились.

Зокрема, під час досудового розслідування неповнолітня ОСОБА_20 упізнала по фотознімках ОСОБА_8, який разом із ОСОБА_9 забрав з будинка ОСОБА_14 (т.1 а.с.54), а неповнолітній свідок ОСОБА_18 за фотознімками впізнав ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_7, які приїжджали на автомобілі, яким керував ОСОБА_7 і забрали з їх будинку ОСОБА_14 (т.1 а.с.60,63,66). 

           З висновків судово-психіатричних експертиз встановлено, що ОСОБА_7 під час проведення експертизи пояснював свою поїздку з Черкас в с. Лозуватку необхідністю «угомонити» на прохання ОСОБА_9 якогось чоловіка, який ліз до дівчини; ОСОБА_9 пояснював експертам свою поїздку необхідністю вияснити стосунки з ОСОБА_14, а також, що під час поїздки з ОСОБА_14 вони вийшли з автомобіля і він наніс ОСОБА_14 удар якимось предметом по голові (т.1 а.с.81/зв., а.с.93). Таким чином, висновки експертиз ґрунтуються на відомостях, які експерти сприйняли безпосередньо від підекспертних (обвинувачених).

Це ще раз спростовує показання підсудних про випадкову сумісну поїздку і підтверджує їх попередню домовленість заподіяти  ОСОБА_14 тілесні ушкодження за його неправомірну поведінку.

             Неточність та плутаність показів свідків ОСОБА_18 щодо кількості ударів нанесених потерпілому, частин тіла в які наносились удари, форма та розмір предметів якими наносились удари, то на думку колегії суддів така неточність повязана з особливістю ситуації, часом доби, освітленням приміщення, раптовістю даної події та кількістю осіб, які знаходились одночасно в маленькій кімнаті.

              Колегія суддів, надаючи оцінку кожному з цих доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності досліджених під  час судового розгляду доказів – з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення, в даному випадку для постановлення обвинувального вироку за ч.2 ст.121 КК України, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо формулювання обвинувачення ОСОБА_8, ОСОБА_7 та Чернухи визнаного судом доведеним, із зазначенням у вироку місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

            У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року та «Коробов проти України» від 21.10.2011року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Не визнання вини обвинуваченими ОСОБА_7 та  ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, колегія суддів розцінює, як намагання уникнути  кримінальної відповідальності за скоєне.

              Покази ОСОБА_9 про те, що він один наносив удари потерпілому, колегія суддів розцінює як намагання зменшити відповідальність за скоєне (вчинення злочину одноособово, а не групою осіб) та сприяти уникненню від кримінальної відповідальності своїх друзів ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Крім того дані покази протирічать доказам покладеним в основу обвинувачення визнаного судом доведеним, в тому числі показам свідків ОСОБА_18.

             Доводи обвинувачених про те, що під час проведення досудового розслідування до них   застосовувались недозволені методи ведення слідства, були предметом перевірки за ухвалою апеляційного суду Черкаської області. Результатом прокурорської перевірки, 31 жовтня 2017 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження у звязку з відсутністю в діях працівників поліції складу кримінального правопорушення і дана постанова прокурора є чинною.

Суд першої інстанції, перекваліфіковуючи дії обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з ч.2 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України, обгрунтовано виходив із встановлених в судовому засіданні обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме: нанесення ударів зазделегідь приготовленими предметами (деревяними битами), що підтверджено показаннями свідка ОСОБА_17, характеру та локалізації спричинених тілесних ушкоджень кількості наявних на трупі тілесних ушкоджень ( не менш як восьмикратної дії тупих твердих предметів). Крім того, колегія суддів зауважує, що судово-медичними експертами причина смерті ОСОБА_14 не встановлена і не встановлено причинного звязку між наявними тілесними ушкодженнями і причиною смерті.

Колегія суддів, вважає, що  доказів, якіб свідчили про умисне вбивство ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, органами досудового розслідування не надано. Крім того, обєктивна сторона вбивства  характеризується: 1) діянням у вигляді посягання на життя іншої людини; 2)  наслідком у вигляді смерті людини; 3) причинним зв’язком між вказаним діянням та наслідком.

            Органом досудового розслідування висунуте обвинувачення ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.п. 12 ч. 2 ст.115 КК України є недоведеним.

Крім того, колегія суддів враховує той факт, що з показань свідків ОСОБА_18 і ОСОБА_20 встановлено, що вони потерпали від неправомірної поведінки ОСОБА_14 і поскаржились на нього ОСОБА_9. Судом наведено мотиви, з яких встановлено, що ОСОБА_9 разом з іншими обвинуваченими реалізував умисел на умисне заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень. Свідки пояснили суду, що через певний час після побиття ОСОБА_14 в будинку, ОСОБА_9 зателефонував, передав телефон ОСОБА_14 і той вибачався перед свідками за свою поведінку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно обґрунтував свої висновки щодо доведеності того, що підсудні утрьох діяли умисно групою осіб з метою заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень і виявлені на трупі ОСОБА_14 тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості та легкі) заподіяні внаслідок умисних дій всіх трьох підсудних, але суду не надано переконливих доказів тому, що вони переслідували мету заподіяння смерті іншої людини і що смерть ОСОБА_14 наступила внаслідок їх умисних дій. При цьому суд виходить з того, що умисел всіх підсудних був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю ОСОБА_14 і відповідальність для них повинна наступати за тілесні ушкодження, які фактично заподіяні групою осіб, тобто в даному випадку за умисне тяжке тілесне ушкодження, незалежно від того, хто саме з групи підсудних заподіяв таке тілесне ушкодження. При цьому підсудні діяли узгоджено: приготували знаряддя злочину, за допомогою свідка ОСОБА_18 вияснили точне місце перебування ОСОБА_14, разом напали на нього і нанесли численних ударів, за вказівкою ОСОБА_9 ОСОБА_8 і ОСОБА_7 утримували потерпілого в будинку, а потім вивели його з кляпом, який йому до рота засунув ОСОБА_9, силоміць посадили в автомобіль і вивезли за межі населеного пункту, де ОСОБА_9 продовжив завдавати потерпілому удари.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції, так і колегія суддів вважає встановленим, що у всіх обвинувачених виникли особисті неприязні відносини до раніше незнайомого їм ОСОБА_14 із-за його неправомірної поведінки до неповнолітніх ОСОБА_20 і ОСОБА_18. 

Крім того у колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тілесні ушкодження заподіяні ОСОБА_14 діями трьох обвинувачених, умисел яких був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здров’ю ОСОБА_14, тому відповідальність повинна наступати для них за тілесні ушкодження, які фактично заподіяні групою осіб.

Перевіривши доводи апеляційних скарг стосовно кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ст.146 КК України, як незаконне позбавлення волі, колегія суддів, так само, як і суд першої інстанції вважає їх безпідстиавними, оскільки, обвинувачення в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.146 КК України їм не висувалось, тому суд не дає правову оцінку цим діям обвинувачених і проводить судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення з урахуванням того, що колегія суддів вважає правильною кваліфікацію дій обвинувачених за ч.2 ст.121 КК України.

В апеляційній скарзі прокурора не наведено жодного переконливого доводу з посиланням на конкретні докази, які б підтвержували той факт, що з субєктивної сторони дії ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були направлені на умисне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_21

Колегія суддів приходить до висновку, що докази в іїх сукупності підтверджують умисел ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_22 групою осіб.

             Згідно з роз’ясненням, яке міститься у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

            Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченим покарання, а саме: ОСОБА_23 8(вісім) років позбавлення волі, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 7 (сім) років позбавлення волі, призначено в межах санкції ч.2 ст.121 КК України є справедливим і таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання. Судом першої інстанції при призначені покарання в повному обсязі враховані вимоги ст.65,66,67 КК України та вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» і призначено покарання яке буде достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів.

         Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

         Разом з тим, 29.08.218 року ОСОБА_24 Верховного Суду прийняла рішення щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання).  Прийнято рішення про те, що ч. 5 ст. 72 КК України про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання є нормою матеріального кримінального права, а не кримінального процесуального права.

          Врховуючи те, що злочин ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинили 26 серпня 2015 року, тобто в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII (день за два), як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).

          Отже, враховуючи, що ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були затримані 24 вересня 2015 року, тому у строк відбування покарання необхідно зарахувати строк попереднього ув’язнення із розразунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, до дати постановлення рішення апеляційною інстанцією, а саме 12 вересня 2018 року.

         Керуючись ст.ст. 404, 405, 420 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07.04.2017 року щодо ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_11С.в інтересах ОСОБА_8, захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_7В, залишити без задоволення.

Зарахувати ОСОБА_8  в строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення в період з 24.09.2015 року по 12.09.2018 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_9 в строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення в період з 24.09.2015 року по 12.09.2018 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення в період з 24.09.2015 року по 12.09.2018 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

        Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а обвинуваченими в той самий строк, з моменту вручення їм копії судового рішення.

Головуючий :

Судді :