Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________

                                                                               Справа № 674/1645/15-ц

Провадження № 22-ц/792/65/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

       секретар        судового засідання        Шевчук Ю.Г.,

       з участю        представника позивача        ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – ОСОБА_9, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро», треті особи – ОСОБА_10, Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», Департамент соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації, про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2017 року,

встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_10, третя особа – Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» (далі – ПАТ «Українська транспортна страхова компанія»), про відшкодування шкоди.

ОСОБА_11 зазначила, що 15 серпня 2014 року ОСОБА_10, керуючи автомобілем НОМЕР_1 по автодорозі Н-03, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував безпечної дистанції та допустив зіткнення з належним їй автомобілем OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ, який рухався попереду в попутному напрямку. Вина ОСОБА_10 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді встановлена постановою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року. В результаті зіткнення автомобіль OPEL Vectra отримав механічні ушкодження та потребує відновлювального ремонту, а позивач зазнала моральних страждань. Розмір завданої їй майнової шкоди склав 66 859 грн 14 коп. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля CHEVROLET Niva була застрахована, то ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» виплатило позивачеві страхове відшкодування в розмірі 18 610 грн 15 коп., а решту відшкодування в сумі 48 248 грн 99 коп. слід покласти на відповідача.

За таких обставин ОСОБА_11 просила суд стягнути з ОСОБА_10 на свою користь 48 248 грн 99 коп. майнової шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.

В порядку заміни неналежного відповідача суд залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» (далі – ТОВ «Енселко Агро»). Також суд залучив ОСОБА_9, ОСОБА_10, Департамент соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (далі – Департамент) до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У подальшому ОСОБА_11 уточнила свої вимоги та просила стягнути з ТОВ «Енселко Агро» на свою користь 31 000 грн майнової шкоди і 10 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_11 31 000 грн майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, і 5 000 грн моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_10, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, а тому ТОВ «Енселко Агро» як власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати ОСОБА_11 завдані збитки, при цьому розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань потерпілого, вимог розумності та справедливості.

В апеляційній скарзі ТОВ «Енселко Агро» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_11 не була власником автомобіля OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ на час дорожньо-транспортної пригоди та не має права на відшкодування шкоди внаслідок його пошкодження, а позов в частині розміру майнової та моральної шкоди не доведений.

В порядку, передбаченому ст. 55 ЦПК України, апеляційний суд залучив до участі у справі правонаступників померлого позивача ОСОБА_11 – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Позивачі та треті особи не подали відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши учасника судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не застосував закон (ст.ст. 979, 988 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 9, 12, 22, 30 Закону України від 1 липня 2004 року №1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон №1961-ІV), який підлягав застосуванню, та неправильно витлумачив норми ст. 1194 ЦК України.

У зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду в частині відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд має змінити розподіл судових витрат.

Встановлено, що у 2003 році органи соціального захисту населення забезпечили ОСОБА_12 як інваліда автомобілем OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ. 29 березня 2007 року ОСОБА_12 помер, після чого автомобіль перейшов у володіння його дружини, ОСОБА_11

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року зобов’язано Департамент надати ОСОБА_11 дозвіл на переоформлення (перереєстрацію) автомобіля OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ без сплати мита та інших податків (зборів), передбачених законодавством при імпорті автомобіля.

5 вересня 2014 року ОСОБА_11 перереєструвала автомобіль на своє ім’я за реєстраційним номером ВС4111СХ. ОСОБА_9 набув право на користування цим автомобілем.

ТОВ «Енселко Агро» є власником автомобіля НОМЕР_1. З 4 січня 2013 року ОСОБА_10 працював у ТОВ «Енселко Агро» за трудовим договором.

16 січня 2014 року ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» та ТОВ «Енселко Агро» уклали договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АС/9486576), за умовами якого ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» застрахувало відповідальність власника автомобіля НОМЕР_1 на випадок заподіяння шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди за участю даного транспортного засобу на строк з 17 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року включно. Цим договором визначено ліміти відповідальності страховика на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю, – 100 000 грн; за шкоду, заподіяну майну, – 50 000 грн (франшиза – 500 грн).

15 серпня 2014 року о 17 годині 10 хвилин на автодорозі Н-03 сталася дорожньо-транспортна пригода з участю чотирьох автомобілів.

ОСОБА_10, керуючи автомобілем НОМЕР_1 у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував безпечної дистанції та допустив зіткнення з задньою частиною автомобіля OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ, який під керуванням ОСОБА_9 рухався попереду в попутному напрямку та, у свою чергу, перед цим вчинив наїзд на автомобіль НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_13 В результаті зіткнення вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановою від 9 вересня 2014 року притягнув ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за цією ж статтею за вчинення наїзду на автомобіль ОСОБА_13

Ринкова вартість автомобіля OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ (ВС4111СХ) станом на час дорожньо-транспортної пригоди (15 серпня 2014 року, до пошкодження задньої частини) склала 43 636 грн. На 12 листопада 2015 року ця вартість становила 49 613 грн, разом із тим, вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу на цю ж дату становить 175 464 грн 10 коп. Ринкова вартість автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди (його залишків) – 12 743 грн.

ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» визнало вказаний випадок страховим і 26 червня 2015 року перерахувало представнику ОСОБА_11 – ОСОБА_14 страхове відшкодування у розмірі 18 703 грн 67 коп.

Зазначені обставини визнані учасниками справи, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, підтверджуються письмовими доказами у справі та висновками експерта від 3 травня 2017 року №6640/16-26 і від 4 квітня 2018 року №5/18-26.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В силу ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Із положень ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України слідує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом норм ст.ст. 1166, 1167 ЦК України юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв’язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.

При цьому на потерпілого покладається обов’язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. У свою чергу, останній має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.

Стаття 1187 ЦК України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов’язану з використанням транспортних засобів.

Як встановлено у частині другій цієї статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є суб’єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується із нормами ч. 1 ст. 1172, ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В такому випадку обов’язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Оцінивши в сукупності докази у справі, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено задню частину автомобіля OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ (ВС4111СХ), сталася з вини ОСОБА_10, який керував транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків, а тому обов’язок по відшкодуванню шкоди слід покласти на ТОВ «Енселко Агро» як власника джерела підвищеної небезпеки.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб’єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб’єктами, хто його оточує.

Абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то така особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі ст. 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

З матеріалів справи вбачається, що органи соціального захисту населення передали ОСОБА_12 автомобіль OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ у володіння та користування відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 вересня 1997 року № 999. Таким чином, останній правомірно набув речове право на чуже майно.

Після смерті ОСОБА_12 це право перейшло до його дружини, ОСОБА_11

Отже ОСОБА_11 є правомірним володільцем автомобіля OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ (ВС4111СХ) та вправі звертатися за захистом порушеного права у зв’язку з його пошкодженням.

Посилання ТОВ «Енселко Агро» на те, що ОСОБА_11 не мала права на заявлення вимоги про відшкодування збитків, суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Як передбачено ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Докази у справі достовірно вказують на те, що ОСОБА_11 зазнала душевних страждань у зв’язку з пошкодженням її автомобіля.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховано характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_11, зміну її звичного укладу, та докладання нею додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, вимоги розумності та справедливості.

Висновок суду про присудження з ТОВ «Енселко Агро» на користь позивача 5 000 грн моральної шкоди є обґрунтованим.

Твердження ТОВ «Енселко Агро» щодо неправильності визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

В цій частині рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення в частині вимог ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди, тому в силу ч. 3 ст. 377 ЦПК України смерть останньої після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування та закриття провадження у справі.

В указаній частині рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.

Разом із тим, стягуючи з ТОВ «Енселко Агро» на користь ОСОБА_11 майнову шкоду, суд припустився помилки.

Відповідно до п.п. 30.1, 30.2 ст. 30 Закону № 1961-ІV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Як роз’яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 15 постанови від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов’язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-ІV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Суд першої інстанції правильно керувався тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль OPEL Vectra реєстраційний номер 81808ХМ (ВС4111СХ) є фізично знищеним, оскільки вартість його відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля на час дорожньо-транспортної пригоди, у зв’язку з чим, цей ремонт є економічно необґрунтованим.

Натомість, суд не врахував, що за таких обставин ОСОБА_11 має бути відшкодована різниця між вартістю автомобіля до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно висновків судового експерта від 3 травня 2017 року №6640/16-26 (т. 2 а.с. 3-23) та від 4 квітня 2018 року №5/18-26 (т. 2 а.с. 154-161) ринкова вартість автомобіля НОМЕР_3 (без урахування пошкодження задньої частини) становить 49 613 грн, а ринкова вартість цього автомобіля (його залишків) після дорожньо-транспортної пригоди – 12 743 грн.

За таких обставин розмір завданих ОСОБА_11 майнових збитків у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою склав 36 870 грн (49613-12743).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування» страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частиною 1 статті 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Із положень п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України слідує, що у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі – обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються Законом №1961-ІV.

В силу ст. 3 Закону №1961-ІV обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону №1961-ІV).

За змістом п. 9.1 ст. 9 Закону №1961-ІV страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону №1961-ІV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як передбачено п. 22.1 ст. 22 Закону №1961-ІV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов’язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (ст. 28 Закону №1961-ІV).

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що у разі завдання шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик зобов’язаний відшкодувати потерпілому цю шкоду в розмірі, що не перевищує ліміт відповідальності страховика, у разі відсутності передбачених законом або договором перешкод для виплати страхового відшкодування. В цьому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладення обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону №1961-ІV).

Саме таку правову позицію висловила ОСОБА_15 Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року (справа №755/18006/15-ц), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. При цьому ОСОБА_15 Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15, відповідно до якого особа має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про відшкодування шкоди.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ТОВ «Енселко Агро» за шкоду, завдану використанням автомобіля НОМЕР_1, була застрахована ПАТ «Українська транспортна страхова компанія».

У визначений законом строк (ст. 33 Закону №1961-ІV) відповідач повідомив страховика про дорожньо-транспортну пригоду (т. 1 а.с. 204), у свою чергу, ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», яке брало участь у справі як третя особа, визнало дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, здійснило частково страхову виплату потерпілому та не заявило про наявність підстав, передбачених ст. 37 Закону №1961-ІV, для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

ОСОБА_11 завдано майнову шкоду, пов’язану з фізичним знищенням транспортного засобу, у розмірі 36 870 грн. Розмір цієї шкоди не перевищує ліміту відповідальності страховика за договором (50 000 грн), а тому саме ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» зобов’язане відшкодувати позивачеві ці збитки, які мають бути зменшені на розмір франшизи (500 грн).

Не врахувавши норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що цей обов’язок у цілому слід покласти на ТОВ «Енселко Агро».

Висновок суду про те, що ТОВ «Енселко Агро» як власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати ОСОБА_11 31 000 грн майнової шкоди, не відповідає вимогам чинного законодавства, отже, судове рішення в цій частині не може залишатися в силі.

Частиною 4 статті 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України визначені прав та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини, як такі, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Зокрема не входить до складу спадщини право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Згідно з ч. 1 ст. 1229 ЦК України страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

В силу ч.ч. 1, 3 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов’язаннях. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Враховуючи суму виплаченого ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» страхового відшкодування (18 703 грн 67 коп.), розмір невідшкодованої ОСОБА_11 майнової шкоди склав 18 166 грн 33 коп. (36870-18703,67), із яких 500 грн (сума франшизи) мало відшкодувати ТОВ «Енселко Агро», а 17 666 грн 33 коп. (18166,33-500) – ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» (решта суми страхового відшкодування).

У справі відсутні докази про те, що між ТОВ «Енселко Агро» і ОСОБА_11 існували які-небудь договірні стосунки, в тому числі щодо відшкодування майнової шкоди пов’язаної з дорожньо-транспортною пригодою, натомість, спір у частині вимог до ТОВ «Енселко Агро» випливає із деліктних, а не договірних правовідносин, у зв’язку з чим до спадкоємців ОСОБА_11 не перейшло право на відшкодування майнової шкоди у розмірі 500 грн (сума франшизи) в порядку спадкування.

Отже позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ТОВ «Енселко Агро» про відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню в цілому.

Разом із тим, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 перейшло право на відшкодування моральної шкоди (5 000 грн), яке було присуджене судом ОСОБА_11 за її життя, до того ж, відповідно до ст. 1229 ЦК України спадкоємці останньої вправі заявити вимоги до ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення решти страхового відшкодування.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права.

При розподілі судових витрат між сторонами апеляційний суд враховує пропорційність задоволених вимог (ст. 141 ЦПК України).

В позові ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування майнової шкоди судом відмовлено, а цей же позов в частині вимог про відшкодування моральної шкоди задоволено судом наполовину. Отже з ТОВ «Енселко Агро» на користь позивачів слід присудити по 60 грн 90 коп. витрат зі сплати судового збору (1218х0,4:2:4).

Витрати на проведення судової експертизи (3 523 грн 20 коп.) не можуть бути покладені на ТОВ «Енселко Агро», оскільки така експертиза призначалася для визначення розміру майнової шкоди, а позов у цій частині залишений судом без задоволення.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» задовольнити частково.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2017 року в частині відшкодування майнової шкоди та розподілу судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В позові ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» про відшкодування 31 000 гривень майнової шкоди відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» (місцезнаходження – 31134, Хмельницька область, Старокостянтинівський район, село Сахнівці, вулиця Центральна, 59; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 37083810) на користь:

ОСОБА_5 (місце проживання – 82560, Львівська область, Турківський район, село Нижнє Висоцьке, вулиця Центральна, 98; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4),

ОСОБА_6 (місце проживання – 79035, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_5),

ОСОБА_7 (місце проживання – 82200, АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6),

ОСОБА_8 (місце проживання – 29016, АДРЕСА_3; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_7), - по 60 гривень 90 копійок судового збору кожному.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2018 року.

               Судді:                                /підпис/                        ОСОБА_1

                                               /підпис/                        ОСОБА_2

                                               /підпис/                        ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_16

Доповідач – Ярмолюк О.І.                                                        Категорія 34