АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М                У К Р А Ї Н И

21 вересня 2018 року                                                                        м. Чернівці

справа № 727/1895/16-ц

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 липня 2018 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Чебан В. М.,

встановив:

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Просила усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком, який знаходиться по вулиці Хрещатицька, 14 в місті Чернівці та належить позивачу на праві власності шляхом позбавлення права користування житловим будинком ОСОБА_2.

ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом.

Просила:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 6 листопада 2014 року серії HAB №931523, яке було посвідчене ОСОБА_3, державним нотаріусом Першої Чернівецької нотаріальної контори, та видане на житловий будинок літ. А загальною площею 161,10 кв.м., житловою площею 85,10 кв.м., сарай літ.Б, літню кухню з підвалом літ.В, вбиральню літ.Г, гараж літ.Д, альтанку літ.Е, колодязь І, вигрібну яму ІІ, огорожу №1-3, вартістю 446 401 гривень;

- визнати за ОСОБА_2 право на спадкове майно у вигляді 1/12 частки на будівельні матеріали, елементи та конструкції самочинно реконструйованого житлового будинку літ.А загальною площею 161,10 кв.м., житловою площею 85,10 кв.м., сарая літ.Б, літньої кухні з підвалом літ.В, вбиральні літ.Г, гаражу літ.Д, альтанки літ.Е, колодязя І, вигрібної ями ІІ, огорожі №1-3, яке залишилось після смерті ОСОБА_4;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого житлового будинку літ.А, загальною площею 93,30 кв.м., житловою площею 53,70 кв.м., сарая літ.Б, літньої кухні з підвалом літ.В, вбиральні літ.Г, гаражу літ.Д, альтанки літ.Е, колодязя І, вигрібної ями ІІ, огорожі №1-3.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 липня 2018 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що позбавлена права користування житловим приміщенням відмовлено.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину, про визнання права власності на частку у спадковому майні відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови їй у задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення такого позову.

Апелянт посилається на те, що першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Так, згідно частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що саме власник володіє,  користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Частиною 1 статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз'яснень, викладених у пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року№7 відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи вбачається, що житловий будинок літ. А загальною площею 161,10 кв.м., житловою площею 85,10 кв.м., сарай літ.Б, літня кухня з підвалом літ.В, вбиральня літ.Г, гараж літ.Д, альтанка літ.Е, колодязь І, вигрібна яма ІІ, огорожа №1-3, які розташовані по вулиці Хрещатинській, 14 в місті Чернівці належить на праві власності ОСОБА_1, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29090199 (а.с.58 т.1)

Згідно довідки КЖРЕП 5 за №168 від 1 лютого 2016 року у вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 (а.с.6 т.1).

4 червня 2004 року ОСОБА_6 згідно заповіту заповів все своє майно доньці ОСОБА_1 (а.с.157 т.1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 6 листопада 2014 року серії НАВ №931523 спадкоємцем ОСОБА_6, який помер 10 січня 2006 року, є його дочка ОСОБА_1

Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, які розташовані по вулиці Хрещатинській за №14 в місті Чернівці, що належав спадкодавцю.

На земельній ділянці розташовано житловий будинок літ.А, загальною площею 161,10 кв.м., у тому числі житловою площею 85,10 кв.м., сарай літ.Б, літня кухня з підвалом літ.В, вбиральня літ.Г, гараж літ.Д, альтанка літ.Е, колодязь І, вигрібна яма ІІ, огорожа №1-3. (а.с.5 т.1)

Згідно копії свідоцтва про смерть серії 1-МИ №107987 ОСОБА_4 помер 29 серпня 2012 року, актовий запис про смерть №1640 (а.с.68 т.1).

З 29 вересня 2000 року по 29 серпня 2012 року ОСОБА_4 постійно проживав та перебував на реєстраційному обліку у місті Чернівці, вулиця Хрещатинська, 14, що підтверджується довідкою КЖРЕП 5 №974 від 13.04.2016 року (а.с.69 т.1).

Державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори була заведена спадкова справа №248/2015, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №4603889 від 15.04.2016 року (а.с.70 т.1).

Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що державний нотаріус правомірно видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка у встановлений законом порядку прийняла спадщину.

Прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_7 згідно заповіту, не порушило прав та інтересів ОСОБА_2, як онуки померлого.

Враховуючи наведені вище обставини суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 має право на 1/12 частку спадкового майна у вигляді будівельних матеріалів, елементів та конструкцій, яке залишилось після смерті її батька ОСОБА_4

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29090199 житловий будинок літ.А загальною площею 161,10 кв.м., у тому числі житловою площею 85,10 кв.м., сарай літ.Б, літня кухня з підвалом літ.В, вбиральня літ.Г, гараж літ.Д, альтанка літ.Е, колодязь І, вигрібна яма ІІ, огорожа №1-3, розташований в м.Чернівці, вул.Хрещатинська, 14 належить на праві власності ОСОБА_1. Наведені характеристики спірного будинку також підтверджуються копією інвентарної справи будинку №14 на вулиці Хрещатинській в місті Чернівці (т.1 а.с.169-179).

З матеріалів справи також вбачається, що реєстрація спірного будинку Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 3 грудня 2003 року, здійснена на підставі свідоцтва про право на спадщину від 9 липня 1970 року, виданого Першою Чернівецькою держнотконторою №1-585 за ОСОБА_6 не оскаржувалась (а.с.162 т.1).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами в ході розгляду справи, що покійний чоловік позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 за життя не претендував на спірний житловий будинок №14, який знаходиться по вулиці Хрещатинській в місті Чернівці.

За життя ОСОБА_4 не звертався до суду з позовом про визнання за ним права власності на вказане майно чи визнання будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, що, свідчить про відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спору щодо статусу цього майна, як особистої власності ОСОБА_1

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 купляв будівельні матеріали для будівництва житлового будинку літ. А, який знаходиться по вулиці Хрещатинській, 14 в місті Чернівці або оплачував роботи пов’язані з таким будівництвом.

Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 належить право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого житлового будинку літ.А, який знаходиться по вулиці Хрещатинській, 14 в місті Чернівці.

З рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 2 грудня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 за її позов вселено в будинок №14, який знаходиться по вулиці Хрещатинській, 14 в місті Чернівці, як особу яка набула право користування вказаним будинком, як член сім’ї власника нерухомого майна (а.с.78-79).

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 купляла будівельні матеріали для будівництва житлового будинку літ. А, який знаходиться по вулиці Хрещатинській, 14 в місті Чернівці або оплачувала роботи пов’язані з таким будівництвом.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність належних та допустимих доказів того, що спірний будинок №14 по вул. Хрещатинській в місті Чернівці є об’єктом самочинного будівництва.

З матеріалів справи також вбачається, що пред’являючи позов про визнання права власності на будівельні матеріали позивачка не зазначила на які саме будівельні матеріали вона претендує, а саме не вказала їхнє найменування, кількість та вартість.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 липня 2018 року залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 липня 2018 року в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку у майні залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови 21 вересня 2018 року.

Головуючий                                                О.О. Одинак

Судді:                                                        М.І. Кулянда

                                       ОСОБА_9