Справа № 454/2181/16                                Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/783/26/18                        Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1А.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника ОСОБА_2 м. Львова, правонаступником якої є ОСОБА_2 Львівської області – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «ОСОБА_4В.» на рішення Сокальського районного суду Львівської області в складі судді Адамовича М.Я. від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_4В.» до ОСОБА_2 м. Львова, правонаступником якої є ОСОБА_2 Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-        

в с т а н о в и л а :

рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову Фермерського господарства «ОСОБА_4В.» до ОСОБА_2 міста Львова, правонаступником якої є – ОСОБА_2 Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Вказане рішення оскаржило ФГ «ОСОБА_4В.». в особі представника ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з

Держави Україна в особі Державної казначейської служби України з прокуратури м. Львова в користь ФГ «ОСОБА_4В.» кошти в сумі 1000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових осіб ОСОБА_2 м. Львова при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення за вих. №233 від 02.06.2014р. Вважають рішення незаконним, таким що не ґрунтується на законності, верховенстві права, на вимогах закону. Зазначають, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суддя вважав встановленими, внаслідок чого судом не виконано норми Конституції України. Висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання представники позивача та відповідача Державної казначейської служби України не з’явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності їх представників, зважаючи на те, що такі учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки представників суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 м. Львова, правонаступником якої є ОСОБА_2 Львівської області – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1176, 94, 1167, ч.1 ст. 91 ЦК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та відмовляючи у задоволенні позову, – виходив з того, що із заяви, представника ФГ «ОСОБА_4В.» вбачається, що останній звернувся до Генеральної прокуратури України та просив вирішити питання про порушення кримінальної справи по ст.375 КК України щодо судді Господарського суду Львівської області Ділай У.І. , яка постановила, на його думку, завідома неправосудну ухвалу. Згідно листа від 13.06.2014р., вищевказана заява скерована для розгляду в ОСОБА_2 Львівської області. ОСОБА_2 Львівської області його заява направлена в ОСОБА_2 м.Львова, а звідти – в Прокуратуру Личаківського району м.Львова, що вбачається з листів від 18.06.2014р. та від 20.06.2014р. Надалі позивачем повторно направлено в Генеральну ОСОБА_2 України звернення, яке скеровано в ОСОБА_2 Львівської області, та Львівську місцеву прокуратуру, що вбачається із звернення та листів від 01.07.2016р. і від 05.07.2016р. Листом від 12.07.2016р. ОСОБА_4 повідомлено, що зі звернення не вбачається жодних обєктивних даних, які б свідчили про вчинення протиправних діянь суддею Господарського суду Львівської області, а відтак викладені відомості не підлягають внесенню в ЄРДР в порядку передбаченому ст.214 КПК України. Одночасно ОСОБА_4 роз’яснено, що згідно вимог ст.ст.303-307 КПК України він має право звернутись до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора. В даному випадку ОСОБА_4 не притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності і вищевказані заходи до нього прокуратурою не застосовувались. З представлених позивачем доказів не вбачається, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Крім того, невнесення слідчим, прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть бути оскаржені до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом. Однак, цим правом позивач не скористався. Також, позивач в судове засідання не прибув та не подав іншим чином жодних доказів підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а суд в судовому засіданні не здобув. З огляду на зазначене, а також те, що відшкодування моральної шкоди не може слугувати позивачу джерелом для збагачення, суд не знайшов підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вимогам закону не відповідають з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, – суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинною ЦПК України.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Стаття 4 ГПК України передбачає право юридичної особи на звернення до господарського суду.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Повноваження прокурора визначаються статтею 121 Конституції України та Законом України "Про прокуратуру".

Спори, що виникають між юридичними особами та представниками прокуратури при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб’єктним складом підвідомчі господарським судам.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб’єктами господарської діяльності, а також спори, пов’язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктом публічно-правових відносин, – за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК.

Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб’єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб’єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК України.

У справі, яка переглядається, ФГ «ОСОБА_4В.» заявило вимогу до ОСОБА_2 м.Львова, правонаступником якої є ОСОБА_2 Львівської областіта Держави Україна в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб’єкта владних повноважень, така вимога не об’єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Зважаючи на вказане розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства та відповідно постановлене за наслідками такого розгляду оскаржуване рішення слід вважати такими що здійснений та ухвалене без дотримання вимог закону, а тому таке рішення суду залишатись в силі не може та підлягає скасуванню із закриттям провадження у даній справі (п.1 ч.1 ст. 255, ст. 377 ЦПК України).

Вказане, також, відповідає висновкам Верховного Суду, що виловлені у Постановах, які ухвалені у справах зі схожими предметами та підставами позовів та відповідно до п. 4 ст. 263 ЦПК України повинні бути враховані при ухваленні судового рішення, а саме у справі №461/1930/16-ц (провадження 14-60цс18 від 15.03.2018 року та №454/1668/17 (провадження 61-15046сво18 від 27.06.2018 року.

Вказаним апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.4, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Фермерського господарства «ОСОБА_4В.» – задовольнити частково.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року – скасувати.

Провадження у справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_4В.» до ОСОБА_2 м. Львова, правонаступником якої є ОСОБА_2 Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди – закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного суду.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року.

       Головуючий :                 Я.А. Левик

       Судді:                 Л.Б. Струс

                               ОСОБА_5