УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №273/379/16-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.

Категорія 43 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

Головуючого - судді: Миніч Т.І.

Суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

Секретаря

судового засідання Кучерявого О.В.

з участю представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2018 року під головуванням судді Васильчук О.В.

у цивільній справі №273/379/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та позбавлення права користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ», треті особи Баранівська міська рада Житомирської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Присяжнюк Василь Олександрович, служба у справах дітей Баранівської районної державної адміністрації Житомирської області, Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської області, Фонд Держмайна у Житомирській області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням та позбавити відповідачів права користування житлом шляхом виселення. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 20.12.2012 року він придбав у ЗАТ «Баранівський завод «Случ» квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстрував 14.11.2013 року. Оскільки в квартирі проживають відповідачі, він, будучи законним власником нерухомого майна, не може користуватися належним йому житлом. Тому змушений звернутись до суду з даним позовом.

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом. Просила визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 20.12.2012 року, укладений між ЗАТ «Баранівський завод «Случ» та ОСОБА_3 В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що ЗАТ «Баранівський завод «Случ» продав квартиру в гуртожитку, на яку не мав зареєстрованого права власності як на окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна, а нотаріус посвідчив договір всупереч п.1.1 Гл.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Мінюсту від 22.02.2012 №296/5 та зареєстрованого Мінюстом 22 лютого 2012 р. за №282/20595. Крім того, договір купівлі - продажу від 20.12.2012 року укладений під час дії мораторію (заборони) на продаж гуртожитків, встановлений ч.3 прикінцевих положень ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності 1 січня 2009 року і який діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб. На час укладення оспорюваного договору купівлі - продажу в квартирі НОМЕР_2 була зареєстрована неповнолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, але оспорюваний договір посвідчений без витребування довідки міграційної служби та попередньої згоди органу опіки та піклування, що є порушенням п.1.8-1.9 Гл.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

02.08.2016 року ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області справи за первісним і зустрічним позовами об'єднані в одне провадження.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Визнаний недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 20.12.2012 року, укладений між ЗАТ " Баранівський завод "Случ" та ОСОБА_3

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення. Зокрема зазначає, що ним на законних підставах була придбана 20.12.2012 року у ЗАТ «Баранівський завод «Случ» спірна квартира, договір посвідчений приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Житомирської області за №3612. Виходячи із системного аналізу норм права, закріплених у ст.ст.177,179,181, 182,186,188,190 ЦК України, які надають дефініцію речі як об'єкта цивільних прав, поняття нерухомої речі, визначення належності речі до подільної і неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об'єкта нерухомого майна, а тому, на переконання апелянта, суд помилково дійшов висновку, що об'єктом купівлі-продажу може бути нерухоме майно, яке є об'єктом цивільних прав - будівля гуртожитку, частина будівлі гуртожитку, але не спірна квартира, яка не набула статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законом порядку. На думку апелянта, у витязі №12345600 від 20.12.2012 року вказано відокремлену площу 25,9 кв.м. квартири АДРЕСА_1. Також судом першої інстанції не було враховано, що відповідач не надав жодного доказу законного проживання в спірній квартирі, а саме ордера або рішення профкому ЗАТ «Баранівський завод «Случ». Також не були прийняті до уваги свідчення свідків зі сторони відповідача ОСОБА_11 та ОСОБА_12, згідно яких жоден не вказав законність перебування відповідача у спірному приміщенні. Вважає, що спірна квартира не підпадає під дію ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», оскільки предметом договору була квартира, а не кімната як зазначається в даному законі. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги норми ст.26 ЦПК України та належним чином не було повідомлено відповідача ЗАТ «Баранівський завод «Случ» або його законного представника, які могли б вплинути на рішення суду, надавши докази та пояснення. Судом не було встановлено повноваження ліквідатора ОСОБА_13, якому неодноразово надсилались повідомлення.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що до переліку нерухомого майна, приватизованого у складі цілісного майнового комплексу ЗАТ «Баранівський завод «Случ», виданого регіональним відділення Фонду для підприємства 31.07.2001 року за №04/2579, увійшла будівля гуртожитку, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (інвентарний номер об'єкта 01060)(т.1, а.с.30)

23.10.2001 року підприємством було виділено гуртожиток зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об'єкт нерухомого майна, про що отримано правовстановлювальний документ - Свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку НОМЕР_1 від 23.10.2001 року, видане виконкомом Баранівської міської ради, згідно з яким ЗАТ «Баранівський завод «Случ» на праві колективної власності належить будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 389,6 кв.м, жилою площею 245,1 кв.м. Право власності на будівлю гуртожитку зареєстроване в Новоград - Волинському МБТІ (Т.1 а.с.31,97).

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 08.04.2014 року у справі №273/2000/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про примусове виселення без надання іншого жилого приміщення встановлено, що в квартирі АДРЕСА_4, власником якої став 14.11.2013 року ОСОБА_3, на законних підставах проживає та зареєстрована з 30.01.1996 року ОСОБА_4, до складу сім'ї якої входять її діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які також проживають в зазначеній квартирі(Т.1 а.с.34-36).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, вказане рішення має преюдиційне значення щодо встановлення факту законного проживання ОСОБА_4 та її дітей (членів сім'ї) ОСОБА_5, ОСОБА_6 у спірній квартирі.

Крім того, протягом тривалого часу таке право ніким не оспорювалось.

Рішенням Баранівського районного суду від 13.10.2008 року №2-412/2008 встановлено, що, проживаючи в НОМЕР_2 з народження, ОСОБА_4 за рішенням керівництва підприємства зайняла НОМЕР_3 та проживає у НОМЕР_4 разом із сім'єю, у т.ч. з дочкою ОСОБА_5 (Т.1 а.с.32-33).

Згідно з довідкою №186 від 15.02.2018 року, виданою сектором реєстрації місця проживання фізичних осіб Баранівської міської ради, копією паспорта ОСОБА_4, остання з 29.03.1990 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.139, Т.2 а.с.207).

Згідно з довідкою Баранівського РЕМ від 26.02.2018 року №135, ОСОБА_4 зареєстрована як споживач електроенергії за адресою: АДРЕСА_1, особовий рахунок НОМЕР_5, заборгованість за спожиту електричну енергію відсутня (Т.2 а.с.205).

Згідно з довідкою Новоград - Волинського БТІ від 22.08.2016 року №114, ОСОБА_4 не має у власності іншого нерухомого майна (Т.1 а.с.143).

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_6, довідки сектора реєстрації місця проживання фізичних осіб реєстраційної служби Баранівської міської ради від 15.02.2018 року, останній він з 07.04.2007 року і по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.140, Т.2 а.с.206).

Згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 20.12.2012 року - день продажу квартири НОМЕР_2, остання була неповнолітньою (Т.1 а.с.141).

20.12.2012 року ЗАТ «Баранівський завод «Случ» продало квартиру НОМЕР_2, яка розташована у будівлі приватизованого гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до договору купівлі - продажу від 20.12.2012 року, ЗАТ «Баранівський завод «Случ» передає у власність (продає), а ОСОБА_3 приймає у власність (купляє) квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Баранівського районного округу Присяжнюком В.О. 20.12.2012 року за реєстром №3612. Згідно з пунктом 4 зазначеного договору купівлі -продажу, продавець гарантує, що прав щодо нерухомого майна у третіх осіб немає(Т.1,а.с.6).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.11.2013 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на придбану квартиру в реєстрі речових прав на нерухоме майно( Т.1, а.с.8).

Відповідно до письмових заперечень приватного нотаріуса Присяжнюка В.О., для посвідчення договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, продавець ЗАТ «Баранівський завод «Случ» надав нотаріусу витяг з реєстру прав власності №36186950 від 09.11.2012 року, виданий Новоград - Волинським МБТІ, на нерухоме майно - будівлю гуртожитку, реєстраційний номер об'єкта - 21548539, в якому є примітка, що витяг надано для відчуження квартири НОМЕР_2 (Т.1, а.с.31).

Судом встановлено, що для посвідчення договору купівлі - продажу від 20.12.2012 року нотаріусу не було надано належних документів на відчужуваний об'єкт нерухомого майна: правовстановлювального документу на квартиру НОМЕР_2 (свідоцтва про право власності, договору купівлі - продажу на квартиру НОМЕР_2 тощо) та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно - квартиру НОМЕР_2, а також встановлено, що на дату продажу вказана квартира не мала статусу окремого об'єкту цивільних прав. При посвідченні правочину нотаріус не витребував від продавця ЗАТ «Баранівський завод «Случ» жодного документу для перевірки гарантій продавця про відсутність прав третіх осіб та неповнолітніх дітей щодо відчужуваного нерухомого майна. Посвідчуючи спірний правочин, нотаріус виходив з того, що на квартиру НОМЕР_2 дія мораторію, встановленого ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», не поширюється.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить закону, а законних підстав для виселення відповідачів за зустрічним позовом із спірного житла немає.

При цьому судом враховано, що за змістом статті 16 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.3,4 статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на 20.12.2012 року, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною першою ст.182 ЦК України в редакції, чинній на 20.12.2012 року, передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст.331, ч.4 ст.334 ЦК України, ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Виходячи із системного аналізу норм права, закріплених у статтях 177,179,181,182,186,188,190 ЦК України, які надають дефініцію речі як об'єкта цивільних прав, поняття нерухомої речі, визначення належності речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; суд приходить до висновку про те, що об'єктом купівлі - продажу може бути нерухоме майно, яке є об'єктом цивільних прав - будівля гуртожитку, частина будівлі гуртожитку, але не спірна квартира, яка не набула статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законом порядку.

Аналогічна правова позиція сформульована у Постанові ВСУ від 18.09.2013 року у справі №6-76 цс13. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Відповідно до п.7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України, висновки Верховного Суду України повинні врахо­вуватися судами так само, як і висновки Верховного суду.

Згідно з п.3 статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 224 ЦК України визначені правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування, зокрема, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.

Згідно зі ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Відповідно до ст.15 цього Закону, до груп ризику щодо втрати житла або права на його використання належать мешканці гуртожитків, для яких таке житло є єдиним місцем проживання. З метою запобігання бездомності осіб із груп ризику місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують: виконання законодавства щодо збереження та захисту житлових та майнових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, мешканців гуртожитків.

Частиною 3 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», який набрав чинності 1 січня 2009 року, встановлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше одинадцяти років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Відповідно до пунктів 3,4 частини 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до ст.39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Частиною 1 ст.55 Закону України «про нотаріат» в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, встановлено, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Відповідно до пункту 1.1 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Згідно з пункту 1.2 Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Відповідно до пункту 1.7 глави 2 порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній на 20.12.2012 року, крім правовстановлюючого документа на житловий будинок, квартиру садибу та інше нерухоме майно, якщо воно підлягає реєстрації, долучається витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Пунктами 1.9.-1.10 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, встановлено, що з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання. У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією, поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме-від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем ( рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia, заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

За наведених обставин, суд першої інстанції на підставі повного та об»єктивного з»ясування всіх обставин справи, правильно вважав, що спорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, та у зв»язку з цим обгрунтовано відмовив у виселенні відповідачів із займаного ними житла.

Апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки воно постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 28.09.2018 року.