ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2018 р. Справа №914/279/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Матущака О.І.

суддів: Мирутенка О.Л.

Якімець Г.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Краснопольський В.О. - адвокат;

від відповідача-1: Сорока О.Є. - адвокат;

від відповідача-2: Огородник О.І. - адвокат;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Юрсервіс» м. Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018, повне рішення 13.06.2018 (суддя: Н.В.Мороз)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-юрсервіс» м. Львів

до відповідача-1 Підприємства «Охоронно-детективне агентство «Ранкен» громадської організації асоціація «Безпека підприємництва та особистості» м. Львів

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Бельгійське містечко «Городок» м. Львів

про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони №06-07/ОДА-17 від 30.06.2017

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-юрсервіс» (позивач) звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Підприємства «Охоронно-детективне агентство «Ранкен» громадської організації асоціація «Безпека підприємництва та особистості» (відповідач-1) та ТОВ «Бельгійське містечко «Городок» (відповідач-2) про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони за №06-07/ОДА-17 від 30.06.2017, так як такий укладений керівником з перевищенням повноважень та без погодження з позивачем. Позивач вважає, що зазначені обставини створюють нові майнові зобов'язання для відповідача-2, внаслідок чого зменшуються його доходи, що порушує корпоративні права позивача як засновника відповідача-2. Правовою підставою позову зазначає ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі №914/279/18 в задоволенні вищезазначеного позову відмовлено, з тих підстав, що суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про відсутність у керівника відповідача-2 належних повноважень на укладення оскаржуваного договору №06-07/ОДА-17 від 30.06.2017 про надання послуг з охорони, що слугувало б підставою для визнання недійсним цього договору.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі №914/279/18 та прийняти нове, яким залишити позов без розгляду, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1) суд першої інстанції безпідставно застосував положення установчої угоди від 27.09.2016 та додаткової угоди №1 до установчої угоди від 02.03.2017 до правовідносин, які виникли після реєстрації ТОВ «Бельгійське містечко «Городок», тобто після 06.10.2016;

2) в оскаржуваному договорі сторони не дійшли згоди щодо умов відшкодування суб'єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов'язань, що в силу ч. 2 ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність» є істотною умовою договору про надання послуг з охорони майна;

3) встановивши обставини щодо відсутності істотної умови в спірному договорі, суд першої інстанції дійшов до взаємовиключного висновку про можливість визнання недійсним такого договору;

4) спірний договір, який укладений керівником ТОВ «Бельгійське містечко «Городок» з перевищенням повноважень без погодження з позивачем, порушує корпоративні права останнього, як одного із засновників ТОВ «Бельгійське містечко «Городок»;

5) оскільки позивач або його уповноважені представники не з'являлись в судові засідання та не виконали ухвал суду про надання документів, суд першої інстанції в силу ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України мав залишити позов без розгляду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі згідно зі ч. 1 ст. 263 ГПК України.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі №914/279/18 без змін, а апеляційної скарги ТОВ «Інвест-юрсервіс» без задоволення, з наступних підстав.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що ТОВ «Інвест-Юрсервіс» (позивач) є одним із засновників ТОВ «Бельгійське Містечко «Городок» (відповідач-2) згідно п. 3.1.2. статуту товариства відповідача-2.

30.06.2017 між Підприємством «Охоронно-детективне агентство «Ранкен» (відповідач-1, за договором - виконавець) та ТОВ «Бельгійське містечко «Городок» (відповідач-2, за договором - замовник) укладено договір №06-07/ОДА-17 про надання послуг з охорони (далі - договір).

Згідно п. 1.1 вказаного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання обов'язків по наданню послуг з охорони об'єкта замовника, надалі об'єкт охорони, який розташований за адресою: с/р Бартатівська, Городоцький р-н, Львівської області (кадастрові номера земельних ділянок: 4620980800:26:000:0124, 4620980800:26:000:0123) та товарно-матеріальних цінностей, розміщених на території об'єкту.

Згідно договору про співпрацю від 25.05.2017 р., укладеного між ТОВ «Бельгійське містечко Городок» та ТОВ «Інвест-Юрсервіс», усі юридичні послуги, зокрема і охоронні послуги, що є різновидом юридичних послуг, у процесі діяльності ТОВ «Бельгійське містечко Городок» надає виключно ТОВ «Інвест-Юрсервіс». Крім того, згідно договірних відносин, які існують між позивачем та ТзОВ «Бельгійське містечко Городок», укладення такого роду угод потребує обов'язкового погодження позивача. Проте, як вказано позивачем, останній не давав згоди на те, щоб охоронні послуги надавалися Підприємством «Ранкен».

Отже, предметом спору є вимога позивача про визнання недійсним договору №06-07/ОДА-17 від 30.06.2017 про надання послуг з охорони, оскільки такий порушує права ТОВ «Інвест-Юрсервіс», як одного з засновників ТОВ «Бельгійське містечко Городок», так як породжує майнові зобов'язання для позивача і зменшує дохід від підприємницької діяльності, а також укладений керівником товариства відповідача-2 з підприємством відповідача-1 з перевищенням повноважень без погодження з позивачем.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач-2 здійснює свою господарську діяльність на підставі статуту ТОВ «Бельгійське Містечко «Городок», установчої угоди від 27.09.2016 та додаткової угоди №1 до установчої угоди ТОВ «Бельгійське містечко Городок» від 02.03.2017.

Згідно п. 11.24 статуту, виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є рада директорів та директор. Порядок функціонування, права та обов'язки відповідного органу врегульовані установчою угодою ТОВ «Бельгійське містечко Городок» від 27.09.2016.

Рада директорів/директор в межах компетенції та з врахуванням обмежень, встановлених цим статутом та іншими документами товариства, вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до компетенції зборів учасників (п. 11.25 статуту).

Також, ст. 7 установчої угоди, передбачено, що функціонування ТОВ «Бельгійське Містечко Городок» розділено на 2 періоди:

період з моменту заснування товариства до моменту набуття товариством права власності на земельні ділянки (період 1);

період, що починається з моменту набуття товариством права власності на земельні ділянки (період 2).

Період 2 наступив після 25.05.2017, коли на виконання умов установчої угоди, ТОВ «Інвест-Юрсервіс» відчужив на користь ТОВ «Бельгійське Містечко Городок» земельні ділянки, передбачені ст.3.2.3 установчої угоди, що відбулося на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. за реєстровими за №№ 1537, 1538.

Відповідно до установчої угоди, в період до придбання земельних ділянок виконавчими органами відповідача-2 є рада директорів та директор. Відповідно до ст.7.3. установчої угоди, в період-2 (тобто після придбання вищезгаданих земельних ділянок) виконавчим органом відповідача-2 є директор, який відповідно до ст.ст. 7.3 - 7.4 установчої угоди, уповноважений приймати всі рішення в товаристві, а також підписує всі документи, включно, але не обмежуючись, договорами, актами наданих послуг, платіжними документами тощо.

Тобто, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідно до умов ст. 7 установчої угоди, з моменту придбання відповідачем-2 у власність земельних ділянок, визначених ст.3.2.3 установчої угоди (тобто з 25.05.2017), виконавчим органом, уповноваженим діяти від імені ТОВ «Бельгійське Містечко «Городок», стає його директор, а рада директорів фактично втрачає свою суть та призначення.

Зважаючи на вищезазначене, спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення установчої угоди від 27.09.2016 та додаткової угоди №1 до установчої угоди від 02.03.2017 до правовідносин, які виникли після реєстрації ТОВ «Бельгійське містечко «Городок», тобто після 06.10.2016.

Таким чином, правильними є висновки місцевого господарського суду, що директор ТОВ «Бельгійське Містечко «Городок» (котрим на той час був ОСОБА_6, що підтверджується протоколом №2/17 установчих зборів учасників ТОВ «Бельгійське містечко Городок», що прийнятий в присутності товариства позивача та за його згоди, а також дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства №017628 був наділений достатніми повноваженнями для укладення правочинів, зокрема договору №06-07/ОДА-17 про надання послуг з охорони та діяв в межах своїх законних повноважень.

Окрім того, відповідно до Витягу з ЄДР станом на 12.03.2018, в Єдиному державному реєстрі не зафіксовано жодних обмежень у підписанта ОСОБА_6 на укладення правочинів чи представництво ТОВ «Бельгійське Містечко Городок» у відносинах з третіми особами. Доказів зворотнього суду не надано.

Апеляційний господарський суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про різну правову природу юридичних послуг та охоронних послуг, у зв'язку з чим дійшов до правильного висновку про те, що охоронні послуги не є різновидом юридичних послуг, а відтак й про те, що позивач не мав погоджувати укладення оскаржуваного договору.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні правові підстави визнання правочину недійсним визначені статтею 215 ЦК України. Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Визнання правочину недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Частиною 3 ст. 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Припис абзацу 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 ч.3 ст. 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо зокрема, про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент укладення спірного договору до Єдиного державного реєстру було внесено відомості про реєстраційну дію щодо обмеження повноважень представництва від імені юридичної особи - позивача у підписанта ОСОБА_6 (директора товариства відповідача-2) на укладення правочинів чи представництво ТОВ «Бельгійське Містечко Городок» у відносинах з третіми особами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного договору директор ТОВ «Бельгійське Містечко Городок» ОСОБА_6 який мав належний обсяг цивільної дієздатності, діяв в межах повноважень наданих йому законодавством, виступав від імені ТОВ «Бельгійське Містечко Городок» та діяв в інтересах юридичної особи. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів в спростування вищенаведеного та доказів, які б підтверджували, що станом на дату укладення спірного договору, директор товариства відповідача-2 не мав належних повноважень на укладення договору №06-07/ОДА-17 про надання послуг з охорони, на підставі чого такий договір можна визнати недійсним.

За таких обставин спростовуються доводи апелянта про те, що спірний договір укладений керівником ТОВ «Бельгійське містечко «Городок» з перевищенням повноважень без погодження з позивачем, а тому порушує корпоративні права останнього, як одного із засновників ТОВ «Бельгійське містечко «Городок».

Оцінюючи вищезазначений договір, який оскаржується, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що умови відшкодування суб'єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов'язань, які передбачені ч. 2 ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність» випливають з п. 4.1. спірного договору та приписів ст.978 ЦК України, Глави 66 (ст.ст. 936-978) ЦК України, зокрема ст. 955 (застосування загальних положень про зберігання до окремих його видів) ЦК України, які підлягають застосуванню в сукупності. Тому, з цих підстав, доводи апелянта в цій частині відхиляються судом.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що оскільки позивач або його уповноважені представники не з'являлись в судові засідання та не виконали ухвал суду про надання документів, суд першої інстанції в силу ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України мав залишити позов без розгляду, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Під залишенням позовної заяви без розгляду слід розуміти форму закінчення справи без ухвалення судового рішення, яка застосовується за наявності точно встановлених в процесуальному законі обставин, у зв'язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду, але яка не перешкоджає повторному зверненню в суд з тотожною позовною заявою.

Частиною 4 ст. 202 ГПК України передбачено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Із наведених правових норм вбачається, що застосування п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України можливе за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто, за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин за умови належного повідомлення учасника спору.

Натомість, неявка позивача в судові засідання та невиконання ним ухвал суду не призвело до позбавлення суду можливості вирішити спір по суті, а тому доводи апелянта в цій частині не підтверджені встановленими обставинами по справі та ґрунтуються на неправильному застосуванні процесуального закону.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильно встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та зроблені на підставі них висновки, а тому рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі №914/279/18 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ «Інвест-юрсервіс» залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1, 2 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі № 914/279/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Інвест-Юрсервіс», м. Львів без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Львівський апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.10.2018

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

Г.Г. Якімець