Справа № 464/4306/17 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/783/6962/17 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

за участі секретаря: Куцика І.Б.

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року ПАТ «Західінкомбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 19 липня 2005 року між КБ «Західінкомбанк» правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 48, відповідно до якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 7500 доларів США зі сплатою 12% річних, терміном користування кредитними коштами до 18 липня 2012 року включно.

22 листопада 2007 року між Кредитором та Позичальником було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору у відповідності до якої внесено зміни до п.1.1.кредитного договору, за яким позичальнику надано кредит для купівлі автомобіля та інші власні потреби в розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 12 % річних.

18 листопада 2012 року між сторонами було укладено ще додаткову угоду у відповідності до якої було збільшено термін користування кредитними коштами до 18 липня 2014 року. Термін користування кредитними коштами сплив 18 липня 2014 року, проте кошти, надані в кредит, а також нараховані згідно умов кредитного договору проценти позивальником сплачені не були.

Заборгованість позивача перед ПАТ «Західінкомбанк» по кредиту становить 55 372,27 доларів США, а саме:

заборгованість по основному зобов»язанню (тіло кредиту) - 41 918,37 доларів США;

заборгованість по нарахованим але не сплаченим процентам за період з березня 2012 року по червень 2014 року в розмірі 13453,90 доларів США.

З урахуванням зазначених обставини, просили стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» з ОСОБА_2 частково заборгованість по основному зобов»язанню (тіло кредиту) за кредитним договором №48 від 19 листопада 2005 року в сумі 25 619,44 доларів США.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2017 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення суду оскаржила уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк».

В апеляційній скарзі посилається на те, що оскільки, сторонами кредитного договору №48 від 19.07.2005 року встановлено обов'язок позичальника повернути кредитні кошти в строк не пізніше 18 липня 2014 року, ПАТ „Західінкомбанк" звернувся з позовом про часткове стягнення кредитної заборгованості (по тілу кредиту) №48 від 19.07.2005 року, за один місяць до закінчення трирічного строку позовної давності - 19 червня 2017 року.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк» задоволити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, що відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи установлено, що 19 липня 2005 року між КБ «Західінкомбанк» правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №48 відповідно до якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 7500 доларів США зі сплатою 12% річних, терміном користування кредитними коштами до 18 липня 2012 року включно.

22 листопада 2007 року між Кредитором та Позичальником було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору у відповідності до якої внесено зміни до п.1.1.кредитного договору, за яким позичальнику надано кредит для купівлі автомобіля та інші власні потреби в розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 12 % річних.

18 листопада 2012 року між сторонами було укладено ще додаткову угоду, у відповідності до якої було збільшено термін користування кредитними коштами до 18 липня 2014 року. Термін користування кредитними коштами сплив 18 липня 2014 року, проте кошти, надані в кредит, а також нараховані згідно умов кредитного договору проценти позивальником сплачені не були.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (пункт 5.1 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 18 липня 2014 року (пункти 1.2 кредитного договору та додаткової угоди №3 від 18 липня 2012 року), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - не пізніше останнього робочого дня поточного місяця згідно графіку для основної заборгованості і процентів за користування кредитом (п.3.2.3) Договору.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 18 липня 2014 року.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами не пізніше останнього робочого дня поточного місяця згідно графіку, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як вірно установлено судом першої інстанції ОСОБА_2 останній платіж на погашення заборгованості здійснив у листопаді 2013 року, то перебіг позовної давності (в силу ч.2 ст.264 ЦПК України) розпочався у листопаді 2013 року та відповідно сплив у листопаді 2016 року.

Позивач звернувся з позовом лише 22 червня 2017 року, тобто за межами строку позовної давності.

У зв'язку з наведеним, доводи апеляційної скарги про початок перебігу позовної давності з 18 липня 2014 року - дати закінчення терміну користування кредитними коштами ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Такий висновок суду ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду України висловлених у цивільних справах №6-11цс13 від 06.11.2013 року, №6-20цс14 від 19.03.2014 року, №6-31 цс15 від 03 червня 2015 року, та постанові Верховного Суду від 28 травня 2018 року у справі №624/1463/17.

Європейський Суд з прав людини, поняття строку позовної давності, розкриває як передбачене законом право правопорушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за спливом визначеного строку після скоєння правопорушення.

Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасників виконують декілька цілей, в числі яких, - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли би бути зменшені, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу (див. п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, застосування строку позовної давності в цілях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність та остаточність.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене) Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст.ст. 367, 368, п.1 ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.